Ухвала

від 21.01.2015 по справі 2а-6286/10/1770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2015 року м. Київ К/9991/65176/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2011 року

у справі № 2а-6286/10/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Рівнеукртранс»

до Державної податкової інспекції у місті Рівне

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Рівнеукртранс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівне (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 001032344/0/23-318 від 24 грудня 2010 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року позов був задоволений повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне № 001032344/0/23-318 від 24 грудня 2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування. Присуджено на користь ТОВ фірми «Рівнеукртранс» із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2011 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Рівне, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Рівне провела документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ фірми «Рівнеукртранс» за лютий та березень 2010 року з врахуванням матеріалів зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу та автоматизованого співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, за результатами якої був складений акт №2054/23-300/25318045 від 15 грудня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за лютий 2010 року в сумі 8854,00 грн. та за березень 2010 року в сумі 10594,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що одним з основних постачальників паливно-мастильних матеріалів позивачу у періоді, який перевірявся, були ПП «Ніка-ойл» та ТОВ «Ойл-Тренд». Разом з цим, згідно довідок зустрічних перевірок від 12 травня 2010 року №622/503/23-300/36650429 та від 08 липня 2010 року № 987/790/23-300/36650429 ПП «Ніка-ойл» є посередником, постачальником якого є ТОВ «Лек-Оіл», яке згідно даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України має стан платника « 32» - фактична адреса не встановлена, юридична адреса масової реєстрації», а також подані декларації з податку на додану вартість за січень та лютий 2010 року не визнані як податкові звітності. Також було встановлено, що згідно довідки зустрічної перевірки від 30 червня 2010 року № 929/744/23-300/36416379 ТОВ «Ойл-Тренд» є посередником, постачальником якого є ТОВ «Славія», яке за даними системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України сформувало податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Вест Транс-Сервіс», яке має стан платника відмінний від основного, а саме: «місцезнаходження не встановлено».

24 грудня 2010 року ДПІ у м. Рівне на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №001032344/0/23-318, яким згідно з підпунктами «б», «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ТОВ фірмі «Рівнеукртранс» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 19448,00 грн., у тому числі: за лютий 2010 року - 8854,00 грн., за березень 2010 року - 10594,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є безпідставним, оскільки порушення контрагентами постачальників позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не є підставою для позбавлення позивача права на отримання податкової вигоди у зв'язку з відсутністю доказів недобросовісності такого платника, з урахуванням того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений, а визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції між позивачем та ПП «Ніка-ойл» і ТОВ «Ойл-Тренд» мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками (арк. справи 79-196), з урахуванням того, що факт виконання сторонами зобов'язань за договорами органом державної податкової служби не заперечувався.

Також, матеріали справи містять довідки ДПІ у м. Рівне № 622/503/23-300/36650429 від 12 травня 2010 року, № 929/744/23-300/36416379, складені за результатами зустрічних перевірок ПП «Ніка-ойл» і ТОВ «Ойл-Тренд» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ фірмою «Рівнеукртранс», в яких вказано, що перевіркою ПП «Ніка-ойл» і ТОВ «Ойл-Тренд» не встановлено розбіжностей з відомостями, отриманими від ТОВ фірми «Рівнеукртранс», яке мало правові відносини з вказаними платниками податків (арк. справи 46-47, 58-62).

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Твердження ДПІ у м. Рівне про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами постачальників позивача у ланцюгу постачання, були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо продавець (або інша особа у ланцюгу постачання) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та бюджетне відшкодування у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність прийнятого ДПІ у м. Рівне податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Рівне підлягає залишенню без задоволення, а постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна