Ухвала

від 12.02.2015 по справі 2а-8/11/2770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/42511/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Кочана В.М., Олексієнка М.М., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом Севастопольського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення суми виплаченого забезпечення, за касаційною скаргою Севастопольського міського центру зайнятості на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 3 березня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року,-

встановив:

У січні 2011 року Севастопольський міський центр зайнятості звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми виплаченого забезпечення та вартості наданих йому соціальних послуг в сумі 11158,23 гривень.

В обґрунтування позову послався на те, що відповідачеві неправомірно виплачена допомога по безробіттю, оскільки на час реєстрації в центрі зайнятості та отримання статусу безробітного він був зареєстрований як фізична особа-підприємець і не повідомив про дану обставину, чим порушив вимоги частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 3 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Севастопольський міський центр зайнятості, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 3 березня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 серпня 2006 року ОСОБА_4 звернувся до Севастопольського міського центру зайнятості з заявою про надання йому статусу безробітного, вказавши при цьому, що як суб'єкт підприємницької діяльності він не зареєстрований, трудовою діяльністю не займається, пенсії не отримує. В період з 8 серпня 2006 року по 29 серпня 2007 року відповідач знаходився на обліку у позивача, виплата допомоги по безробіттю проводилася з 1 вересня 2006 року по 26 серпня 2007 року.

22 вересня 2010 року позивачем проведена перевірка обґрунтованості виплат ОСОБА_4 матеріального забезпечення, результати якої оформлені Актом розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення № 3. Перевіркою встановлено, що в період перебування відповідача на обліку в центрі зайнятості та виплати йому допомоги по безробіттю, останній був зареєстрований як фізична особа-підприємець, тобто відносився до зайнятого населення.

На підставі складеного акту Севастопольським міським центром зайнятості видано наказ від 4 жовтня 2010 року № 233 про повернення незаконно виплачених коштів в сумі 11158,23 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач почав здійснення процедури припинення своєї підприємницької діяльності, але не завершив її в той час, коли звернувся до позивача за матеріальною допомогою по безробіттю, а тому він не може відноситися до зайнятого населення і має право на отримання таких коштів.

Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, однак не погодився з підставами для відмови, зазначеними у судовому рішенні, дійшовши висновку, що наказ щодо повернення коштів було прийнято позивачем з порушенням Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62, тобто, після закінчення виплати допомоги по безробіттю та зняття відповідача з обліку.

Відповідно до підпункту «б» пункту 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Згідно частини 1 статті 2 цього Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Умови виплати допомоги по безробіттю, визначені статтею 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пов'язуються з початком настання безробіття, тобто наданням особі статусу безробітного.

Згідно частин 2, 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 6.14. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини 3 статті 46 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 1 вересня 2006 року по 26 серпня 2007 року ОСОБА_4 знаходячись на обліку в Севастопольському міському центрі зайнятості отримав допомогу по безробіттю у розмірі 11158,23 гривень.

22 вересня 2010 року позивачем проведена перевірка обґрунтованості виплат відповідачеві матеріального забезпечення, в результаті якої встановлено що в період перебування останнього на обліку в центрі зайнятості та виплати йому допомоги по безробіттю він був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ОСОБА_4 9 червня 2006 року внесено рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності, а 5 жовтня 2007 року - запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням.

Суд апеляційної інстанції враховуючи вказані обставини та виходячи з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо здійснення процедури припинення підприємницької діяльності відповідача, зазначив, що ОСОБА_4 не мав права на отримання допомоги по безробіттю, оскільки відносився до зайнятого населення, однак залишив судове рішення про відмову у задоволенні позову без змін.

Разом з тим, апеляційний суд не погодився з рішенням Севастопольського міського центру зайнятості про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_4, посилаючись на порушення строків проведення перевірки достовірності даних, зазначених відповідачем.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62, розслідування здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

Перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, зокрема у разі, коли подані застрахованою особою документи дають їй право на одержання допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

З проведеного аналізу приписів цього Порядку слідує, що жодна його норма не передбачає певного нормативно встановленого строку щодо перевірки достовірності даних, які є підставою для надання статусу безробітного та виплати матеріального забезпечення, стосовно осіб, які на момент його прийняття знаходяться або знаходилися на обліку в центрі зайнятості і отримують (отримували) допомогу. Це, у свою чергу, дає підстави зробити висновок про те, що подібна перевірка (у випадку, якщо вона стосовно конкретної особи не проводилася) може мати місце і після зняття особи з обліку як безробітного.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, в порушення вимог частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, які зобов'язують суд до активного вжиття заходів щодо з'ясування обставин справи, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою викладене, не дослідив всі обставини справи та не надав належної оцінки документам, які містяться в матеріалах справи.

У відповідності до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приймаючи до уваги те, що судом апеляційної інстанції порушено норми права, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати та вважати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Севастопольського міського центру зайнятості - задовольнити частково.

Ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року - скасувати , а справу за позовом Севастопольського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення суми виплаченого забезпечення - направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Кочан В.М.

Олексієнко М.М.