Постанова

від 20.02.2015 по справі 815/6621/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/6621/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Поліброк» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 р. № 0004162202.

В обґрунтування адміністративного позову позивач (далі - Підприємство) зазначив, що висновки в акті перевірки від 17.10.2014 р. № 3363/22-02, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, перевіряючими встановлено порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахування та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодів з урахуванням залишків від'ємного значення попередніх звітних періодів всього на 91455,48 грн. (січень 2014 р.). Позивач зазначає, що формування податкового кредиту здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, висновки про неправомірність включення до податкового кредиту ПДВ коштів, сплачених за взаємовідносинами із контрагентом не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами, які є допустимими у розумінні чинного податкового законодавства та, відповідно, є незаконним. Отже покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим зазначене податкове повідомлення-рішення, рівно як і податкова вимога - неправомірні та підлягають скасуванню.

До суду з'явився представник позивача, який позовні вимоги із викладених вище підставі підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено в межах правового поля, при наявності порушень з боку позивача податкового законодавства, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 02.10.2014 р. № 640, наказу від 02.10.2014 р. № 660-п, виданих ДПІ у Київському районі м. Одеси, згідно з п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, співробітником податкової інспекції проведена позапланова документальна виїзна перевірки ПП «Поліброк» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ПП «Еко-строй-град» в січні 2014 р., за результатами якої складено акт від 17.10.2014 р. № 3363/22-02.

Перевіркою встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодів з урахуванням залишків від'ємного значення попередніх звітних періодів всього на 91455,48 грн. в січні 2014 р.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.10.2014 р. № 0004162202, яким збільшено грошове зобов'язання в сумі 91455 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 22864 грн. (25%).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що ПП «Поліброк» на підставі укладених із ПАТ «Кільце» договорів оренди нежитлових приміщень № 01/08/13-К від 01.08.2013 р. (т.І, а.с.40-43), № 12/13-К від 02.12.2013 р. володіє приміщеннями за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92/94. Пунктом 5.1 Договору, серед інших обов'язків орендаря, передбачений обов'язок підтримувати майно в справному стані, запобігати його знищенню та пошкодженню; проводити поточний ремонт за свій рахунок.

У свою чергу, ПП «Поліброк» на підставі договорів суборенди нежитлових приміщень передало в суборенду орендовані приміщення іншим суб'єктам господарювання, зокрема, але не виключно: № 29/01/14-С від 01.01.2014 р., укладеному із ТОВ «Виробничо-комерційна компанія «Арія», № 07/01/14-С від 01.01.2014 р., укладеному із ТОВ «Універсал Сервіс Україна», № 35/01/14-С від 01.01.2014 р., укладеному із ТОВ «ПИК Енергоінвест». Всі договори суборенди є типовими.

Пунктом 1.3 договорів суборенди передбачено, що орендовані приміщення оснащені електроосвітленням, системами теплопостачання та кондиціювання. Пунктом 5.1 договорів суборенди передбачені обов'язки орендарів, проте серед них відсутній обов'язок з обслуговування системи кондиціювання.

Крім того, судом встановлено, що ПП «Поліброк» укладено із ПП «Еко-Строй-Град» договір про надання послуг б/н від 03.01.2014 р. (т.І, а.с.45-46), у відповідності до якого ПП «Еко-Строй-Град» зобов'язується надати за завданням ПП «Поліброк» (Замовник) послуги з технічного обслуговування приміщень в орендованих об'єктах, а Замовник - прийняти та оплатити виконану роботи на підставі актів виконаних робіт (п.1.1 Договору). Пунктом 1.4 Договору передбачено, що прийняття робіт здійснюється шляхом підписання актів виконаних робіт.

На виконання вищезазначеного договору контрагентом позивача - ПП «Еко-Строй-Град» в січні 2014 р. надані послуги з технічного обслуговування приміщень в орендованому позивачем приміщенні, про що складені локальні кошториси на будівельні роботи № 2-1-1, відомості ресурсів до локального кошторису № 2-1-1, дефектний акт, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2014 р., акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 р., підсумкова відомість ресурсів за січень 2014 р., податкова накладна № 2268 від 31.01.2014 р.

Оплата отриманих послуг в розмірі 548732,88 грн., у т.ч. ПДВ 91455,48 грн., здійснена позивачем у повному обсязі, згідно платіжного доручення № 52 від 26.03.2014 р. (т.І, а.с. 60). Суми податку на додану вартість (91455,48 грн.) включені та відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ (т.І, а.с. 67-70).

На думку перевіряючого віднесення вищезазначеної суми до податкового кредиту здійснено позивачем безпідставно, оскільки фактичне надання послуг, передбачених договірними домовленостями між ПП «Поліброк» та ПП «Еко-Строй-Град», місця не мало. Зазначені висновки за актом перевірки ґрунтуються на акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 01.04.2014 р. № 1809/15-53-2-3/38227174 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Еко-Строй-Град» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.01.2012 р. по 28.02.2014 р.», в якому зроблені висновки про неможливість підтвердження реальності здійснення фінансово-господарської діяльності цього підприємства.

На підставі акту перевірки іншої податкової інспекції перевіряючий дійшов висновку про те, що ПП «Еко-Строй-Град» не мало можливості надавати роботи/послуги на адресу ПП «Поліброк». Виходячи із зазначеного, за результатами перевірки зроблено висновок про те, що ПП «Еко-Строй-Град» в січні 2014 р. документувало операції по наданню послуг з метою отримання податкової вигоди третіх осіб. Наслідком діяльності в ланцюзі постачання послуг ПП «Еко-Строй-Град» - ПП «Поліброк» є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності, що на думку перевіряючого підтверджує відсутність доказів фактичного отримання послуг ПП «Поліброк».

З огляду на матеріали справи, в ході документальної перевірки ПП «Еко-Строй-Град» здійснено виїзд за податковою адресою підприємства та встановлено, що останнє не знаходиться за місцезнаходженням. При цьому під час відвідування директора ПП «Еко-Строй-Град» ОСОБА_1 отримано пояснення останнього, в яких він підтвердив причетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Вирішуючи спір, суд враховує, що чинним законодавством, що регулює спірні правовідносини, визначено порядок встановлення факту відсутності юридичної особи за місцем її знаходження, зокрема, ч.12 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Однак, податковий орган обмежився посиланням на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 01.04.2014 р. № 1809/15-53-2-3/38227174 в частині незнаходження підприємства за юридичною адресою та без провадження передбачених пунктом 1.4.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної фіскальна служба України № 22 від 31.07.2014 р., процедур, констатував відсутність контрагента позивача за місцем реєстрації. При цьому направлення повідомлення про відсутність за місцезнаходженням ПП «Еко-Строй-Град» не свідчить про його відсутність за місцем реєстрації на момент здійснення спірних господарських операцій (у січні 2014 р.); дата зміни стану підприємства - 20.03.2014 р.

Суд також критично оцінює посилання в акті перевірки, як на підставу для висновку про неможливість надати певний обсяг послуг з технічного обслуговування приміщень в орендованих об'єктах, на чисельність працюючих на ПП «Еко-Строй-Град», оскільки це не свідчить про невиконання контрагентом взятих не себе договірних зобов'язань, так як послуги можуть надаватись силами залучених осіб.

Також суд визнає безпідставним посилання податкового органу на відсутність складських приміщень та основних виробничих фондів, як підставу для висновку про неможливість надати у перевіреному періоді (січень 2014 р.) послуги з технічного обслуговування приміщень в орендованих об'єктах в обсягах, що відображені в актах прийому-передачі виконаних робіт.

В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту. З метою дослідження фактичного вчинення господарських операцій необхідно встановити їх зміст, підстави вчинення, умови поставки товару (робіт, послуг), мету придбання товару (робіт, послуг), встановити перелік всіх наданих позивачем первинних документів, складених щодо таких операцій.

В даному ж випадку податковим органом жодним чином не досліджувались будь-які аспекти надання послуг ПП «Еко-Строй-Град» на користь замовника - ПП «Поліброк». Натомість на підставі припущень констатовано, що власними силами та без складських приміщень й інших основних виробничих фондів, виконавець не був здатний виконати задокументований обсяг робіт.

При цьому, вирішуючи спір, суд враховує, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань у платника податків в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх (ухвала ВАС України від 21.08.2013 р. № К/9991/73307/12).

З огляду на акт перевірки від 17.10.2014 р. № 3363/22-02, перевіркою відображення ПП «Поліброк» в обліку та звітності операцій по взаємовідносинам з ПП «Еко-строй-град» в січні 2014 р. встановлено порушення, які виникли за рахунок невідповідності відображення показників бухгалтерського обліку, податкового обліку реально здійснюваній господарської операції та включення до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з отримання послуг, але які підприємство фактично не отримувало. Зазнані обставини зумовили визнання суми ПДВ, віднесеної ПП «Поліброк» до дозволеного податкового кредиту, як неправомірної по податковим накладним, виписаними ПП «Еко-Строй-Град» в січні 2014 р., які не могло надати послуги на адресу ПП «Поліброк», але при цьому виписувало податкові накладні із зазначенням в них сум податку на додану вартість. Отже, на думку перевіряючого, ПП «Поліброк» в порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України по декларації з ПДВ в січні 2014 р. безпідставно завищено податковий кредит в сумі 91455,48 грн.

Таким чином, в даному випадку податковий орган обмежився посиланням на акт перевірки іншої податкової інспекції контрагента та без самостійного дослідження господарської операції дійшов хибного висновку про безтоварність укладеного позивачем із контрагентом правочину, залишивши поза увагою первинну документацію.

Фактично в ході перевірки ПП «Поліброк» перевіряючим не надано оцінки фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені виробничою необхідністю, а також направлені на організацію виробничого процесу та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та послуги не придбавалися в ході перевірки не встановлені. При цьому перевіряючим не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарської операції, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Натомість констатовано, що ці документи не доводять реальності операції.

При цьому суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Слід також зазначити, що висновки перевіряючої порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Проте в даному випадку висновки про безтоварність операції зроблені на підставі перевірки контрагента позивача - ПП «Еко-Строй-Град». Отже суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, та дослідивши фактичність проведеної господарської операції, її зв'язок з господарською діяльністю позивача, дійшов висновку про обґрунтованість формування податкового кредиту, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що в акті перевірки висновки про нікчемність укладеного ПП «Поліброк» правочину ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи. Недопустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків визнано ДПА України та доведено до відома підпорядкованих підрозділів листом № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Поряд із тим, з наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки договір виконано сторонами в повному обсязі (послуги надані).

Зазначені обставини повністю підтверджуються сукупністю матеріалів справи, а саме копіями складених локальних кошторисів на будівельні роботи № 2-1-1, відомостей ресурсів до локального кошторису № 2-1-1, дефектного акту, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2014 р., акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 р., підсумкової відомості ресурсів за січень 2014 р., податкової накладної № 2268 від 31.01.2014 р.

На підтвердження реальності господарської операції позивачем надано первинну документацію щодо капітального ремонту орендованого приміщення, у т.ч. пусконалагоджувальних робіт системи вентиляції та кондиціювання на 272 арк., з яких вбачається, що ТОВ «Еко-Строй-Град» надавало послуги з технічного обслуговування приміщень в орендованих об'єктах, зокрема системи вентиляції та кондиціювання, доступ до якої забезпечений на даху будівлі, на підтвердження чого позивачем додано фотографії системи.

Таким чином, встановивши реальність операції між позивачем та його контрагентом, дотримання ПП «Полбірок» вимог податкового законодавства, пред'явлення ним до контролюючому органу первинної документації, відсутність будь-якої шкоди інтересам держави тощо, суд дійшов висновку про правомірне формування позивачем податкового кредиту, та, відповідно, про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішуючи спір, суд враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В п.2.15 і п.2.16 Положення № 88 зазначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначив, що для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість встановленню та перевірці, зокрема підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

При цьому в листі «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. Вищий адміністративний суд України зазначив, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача, як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 р. по справі № 2а-13207/12/2670.

Отже позивачем як до перевірки, так і до суду надано первинні документи у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента.

Вирішуючи спір, суд враховує, що первинна документація містить достовірну і несуперечливу інформацію. Натомість позиція щодо безтоварності угоди про надання послуг з технічного обслуговування спростовується дослідженими в судовому засіданні первинними документами, які підтверджують фактичне виконання робіт. При цьому єдиною підставою для визнання господарської операції нереальною слугували припущення перевіряючого про це на підставі акту іншого податкового органу про неможливість проведення документальної перевірки юридичної особи, яка мала відносини із контрагентом позивача.

Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що висновки перевіряючого щодо завищення суми податкового кредиту на 91455,48 грн., яка підтверджена первинними бухгалтерськими документами, що складені належним чином і відповідають вимогам ведення бухгалтерського обліку, є необґрунтованими, оскільки факти отримання послуг підтверджені достатніми та належними доказами.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст.7 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Поліброк» обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим підлягають задоволенню.

Керуючись ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Поліброк» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 30.10.2014 р. № 0004162202.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2015 року.

Суддя

---

І.В. Завальнюк