Постанова

від 19.02.2015 по справі 904/9731/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2015 року Справа № 904/9731/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М.

при секретарі: Валяр М.Г.

Представники сторін :

позивача - Кравченко Н.І., дов. № б/н від 01.12.2014р.;

відповідача - Довгий Г.І.. дов. № 1 від 02.01.2015р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України", с.Дослідне Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2015 року по справі № 904/9731/14

за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційної фірми «Імпторгсервіс», м.Дніпропетровськ

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України", с.Дослідне Дніпропетровської області

про стягнення 155 144,00 грн.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2015 року у справі № 904/9731/14 (суддя Євстигнеєва Н.М.) за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційної фірми «Імпторгсервіс», м.Дніпропетровськ до Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України", с.Дослідне Дніпропетровської області про стягнення 155 144,00 грн. позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 136 594,75 грн. основного боргу, 5 186,16 пені, 10 522,96 грн. інфляційних втрат, 2245,39 грн. - 3% річних, 3090,99 грн. судового збору; в решті позову відмовлено; повернуто позивача із державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 0,01 грн.; відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про відстрочку виконання судового рішення (а.с.79-81).

Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по повній та своєчасній оплаті поставленого товару; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.193, 199, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526, 530, 546, 549, 655, 692 ЦК України.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням місцевого господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач - Державне підприємство "Дослідне господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України", с.Дослідне Дніпропетровської області, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема:

- господарським судом неправомірно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню, втрати від інфляції та 3% річних, не застосовано до спірних відносин ст..617 ЦК України, оскільки відповідачем, на його думку, надано переконливі докази виникнення форс-мажорних обставин.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач по справі проти її задоволення заперечує, посилається на відповідність оскаржуваного судового рішення матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, зазначає, що подані відповідачем в якості додатку до апеляційної скарги докази, є по своїй суті додатковими, а відповідач, в свою чергу, ніяким чином не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції; крім цього, позивач зазначає, що пеня, інфляційні втрати та 3% річних не нараховувались ним в період з 28.11.2013р. по 15.05.2014р., коли відповідачем були обґрунтовані форс-мажорні обставини та між сторонами укладений договір про відстрочення кредиторської заборгованості; таким чином, зазначені нарахування були здійснені за період з 16.05.2014р. по 01.12.2014р., коли жодних форс-мажорних обставин у відповідача не було.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2012р . між Приватним підприємством «Виробничо-комерційною фірмою «Імпторгсервіс», м.Дніпропетровськ («продавець» за договором, позивач по справі) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України", с.Дослідне Дніпропетровської області ("покупець" за договором, відповідач по справі, скаржник) був укладений договір купівлі-продажу № 120314, відповідно до предмету якого "продавець" зобов'язався поставити та передати у власність «покупця» товар в асортименті, зазначеному у п.2.1 р.2 договору, а "покупець" зобов'язався прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору; загальна сума договору з ПДВ складає 102 352,38 грн. (п.п.1.1-2.1 р.р.1, 2 договору (а.с.11-13)).

Пунктами 3.1, 3.2 розділу 3 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється «продавцем» «покупцю» партіями, згідно його заявок; моментом реалізації та переходу права власності до «покупця», згідно даного договору, слід вважати дату передачі товару по накладній.

Пунктом 4.1 розділу 4 договору сторони узгодили, що розрахунок за товар, який поставляється за цим договором, здійснюється шляхом пеорерхаування грошових коштів на банківський рахунок «продавця» в три етапи:

1-й етап - оплата 10 000,02 грн. до 19.03.2012р.;

2-й етап - оплата 51 411,41 грн. до 03.04.2012р.;

З-й етап - оплата 40 940,95 грн. до 15.08.2012р.

Пунктом 6.2 розділу 6 договору сторонами визначена відповідальність «покупця» за прострочення в оплаті поставленого товару у виглядів сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 6.6 р.6 договору сторони домовились, що не несуть відповідальності за невиконання будь-якого пункту даного договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, які виникли внаслідок непереборних обставин та знаходяться поза межами контролю невиконуючої сторони (стихійні лиха, війна, ембарго тощо), якщо існування таких обставин підтверджено довідкою регіонального відділення Торгово-Промислової Палати України; про всі випадки обставин «форс-мажор» сторони в триденний строк повинні інформувати один одного.

Пунктом 8.1 сторони узгодили, що договір діє з моменту підписання і до 31.12.2012р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Докази визнання недійсним, розірвання, внесення будь-яких змін в встановленому законом порядку до договору № 120314 від 14.03.2012р. відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником в ході розгляду справи в судах обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

На виконання умов договору № 120314 позивачем були здійснені відповідачу наступні поставки товару:

- 22.03.2012р . по видатковій накладній № ИТ-019 на суму 3154,38 грн. по довіреності відповідача № 64 від 22.03.2012р., на оплату якої був виписаний рахунок-фактура № ИТ-017 від 15.03.2012р. (а.с.14-16);

- 24.04.2012р . по видатковій накладній № ИТ-017/1 на суму 45 144,00 грн. по довіреності відповідача № 139 від 24.04.2012р., на оплату якої був виписаний рахунок-фактура № ИТ-017 від 15.03.2012р. (а.с.17-18);

- 11.05.2012р. по видатковій накладній № ИТ-017/2 на суму 26 730,00 грн. по довіреності відповідача № 169 від 11.05.2012р., на оплату якої був виписаний рахунок-фактура № ИТ-017 від 15.03.2012р (а.с.19-20);

- 24.05.2012р . по видатковій накладній № ИТ-080 на суму 29 700,00 грн. по довіреності відповідача № 197 від 24.05.2012р., на оплату якої був виписаний рахунок-фактура № ИТ-080 від 24.05.2012р. (а.с.21-23);

- 16.04.2013р . по видатковій накладній № ИТ-0000059 на суму 1011,60 грн. по довіреності відповідача № 101 від 16.04.2013р., на оплату якої був виписаний рахунок-фактура № ИТ-0000059 від 11.04.2013р. (а.с.24-26);

- 19.04.2013р . по видатковій накладній № ИТ-0000074 на суму 90545,40 грн. по довіреності відповідача № 108 від 18.04.2013р., на оплату якої був виписаний рахунок-фактура № ИТ-0000074 від 17.04.2013р. (а.с.27-29);

всього було поставлено товару на суму 196 285,38 грн.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 59 690,63 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, випискою з особового рахунку позивача (а.с.50-55), внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 136 594,75 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 13.11.2013р. (а.с.31), визнається відповідачем, не спростовано жодним доказом в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України при розгляді справи в судах обох інстанцій.

11.02.2013р . листом № 012, 28.11.2013р . листом № 12-12 відповідач звертався до позивача з проханням про відстрочення оплати заборгованості (а.с.30,32).

28.11.2013р . між сторонами була укладена угода про відстрочення кредиторської заборгованості, відповідно до предмету якої відповідач визнавав борг перед позивачем у сумі 136 595,00 грн. та зобов`язався в строк до 15.05.2014р. перерахувати зазначену заборгованість на розрахунковий рахунок позивача («кредитора»), а «кредитор» (позивач) в свою чергу зобов`язався прийняти суму заборгованості та до 15.05.2014р. не звертатись до судових органів з вимогою про стягнення зазначених коштів (а.с.33).

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору , а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму . До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання .

Відповідно до ч.2 т.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, господарським судом обґрунтовано стягнуто з відповідача 136 594,75 грн. суми боргу за поставлений товар, з урахуванням факту визнання цієї суми боргу відповідачем (а.с.33).

Також судом першої інстанції правомірно стягнено з відповідача 10 522,96 грн. втрат від інфляції за період з 16.05.2014р. по 01.12.2014р. та 2245,39 грн. - 3% річних за цей же період.

Щодо часткового задоволення позову по стягненню пені в сумі 5186,16 грн., то господарським судом правомірно зазначено, що позивачем допущені помилки в нарахуванні цього виду відповідальності, без урахування шестимісячного строку, встановленого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Щодо доводів скаржника про існування форс-мажорних обставин та доказів на їх обґрунтування, то слід зазначити наступне.

Відповідачем в якості доказів наявності форс-мажорних обставин надані висновки Торгово-Промислової палати України від 22.11.2012р. № 2714/05-4, від 29.05.2012р. № 1058/05-4 та акт про пожежу від 11.07.2014р. (а.с.92-94), до винесення рішення та на день прийняття оскаржуваного судового рішення зазначені докази вже існували, але не були надані до господарського суду.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього ; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» (зі змінами та доповненнями) додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини . У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Враховуючи, що скаржником зазначені додаткові докази не були подані під час розгляду справи судом першої інстанції, а при подачі апеляційної скарги скаржником не обґрунтовано причину поважності їх неподання до суду першої інстанції, то Дніпропетровський апеляційний господарський суд не приймає зазначені додаткові докази до розгляду.

Одночасно. апеляційний господарський суд зазначає, що докази, підтверджуючи, на думку скаржника, форс-мажорні обставини їх підтверджують в інший період, ніж за який нараховано пеню.

Щодо можливості зменшення розрміру сум, які стягуються на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, то апеляційний господарський суд зазначає, що вони не можуть бути зменшені господарським судом, оскільки не є способом забезпечення виконання зобов"язань, а річні та сума боргу з урахуванням індексу інфляції є за своєю правовою природою платою за знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

За цих обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні господарського суду від 19.01.2015р. відповідають вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами скасування або зміни постановленого судового рішення, правові підстави задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ч. 3-5 ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2015 року у справі № 904/9731/14 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України", с.Дослідне Дніпропетровської області - залишити без задоволення.

Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.02.2015р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В.Джихур

Суддя О.М.Лисенко