Рішення

від 13.02.2015 по справі 758/2869/14-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/2869/14-ц

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Декаленко В. С. ,

при секретарі - Кравцовій Ю. В., за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідача - Костенко М.І., Ситнюк Т.М., Єфімова О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Приватного підприємства «АП «Укртранс» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зміну формулювання причин звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки та відшкодування моральної шкоди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зміну формулювання причини звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки та відшкодування моральної шкоди мотивуючи тим, що з 15.03.2005 року по 14.02.2014 року він працював у ПП «АП «Укртранс», на посаді начальника охорони у робочому режимі у робочі дні з 09 год.00 хв. до 18 год. 00хв. До грудня 2012 року трудові відносини з підприємством наказом (розпорядженням) про зарахування його на роботу відповідачем не оформлювались, проте, він зазначає, що його було допущено до роботи на посаді начальника охорони підприємства.

Зазначає, що факт його працевлаштування на ПП «АП «Укртранс» на посаду начальника охорони та виконання ним відповідних посадових обов'язків з 15.03.2005 року по грудень 2012 року можуть бути підтверджені показаннями свідків, перепусткою № 19, виданою відповідачем на його ім'я, а також перепусткою зі штампом відділу кадрів ПП «АП «Укртранс» з дозволом в'їзду його особистого автомобіля марки Mitsubishi з peєстраційним номером НОМЕР_1 на територію ПП «АП «Укртранс», іншими доказами.

Вважає, що з вищевикладеного вбачається, що з 15.03.2005 року з відома та згоди відповідача був допущений до роботи на ПП «АП «Укртранс» та фактично перебував з відповідачем у трудових відносинах. Однак відповідач існування цих обставин заперечує, що обумовлює необхідність встановлення в судовому порядку ¬перебування у фактичних трудових відносинах з відповідачем у період з 15.03.2005 року по 24.12.2012 року.

Вказує на те, що починаючи з грудня 2012 року його було офіційно оформлено на роботу за сумісництвом за наказом керівника ПП «АП «Укртранс», на підставі чого було видано відповідні посвідчення. Але починаючи з жовтня 2013 року працівники служби охорони ПП «АП «Укртранс» відмовилися допускати його на охоронювану територію підприємства для виконання своїх трудових обов'язків, посилаючись на усне розпорядження адміністрації відповідача. З жовтня 2013 року відповідач безпідставно припинив виплату заробітної платні, що є порушенням норм чинного законодавства України про працю.

Посилається на те, що внаслідок вищевказаних дій, на сьогоднішній день у відповідача перед ним виникала заборгованість з заробітної плати за період з жовтня 2013 року по 14.02.2014 року включно на загальну суму 20 250 грн.

Зазначає, що всі спроби вирішення даного питання шляхом переговорів не дали жодного результату. У зв'язку із наведеними обставинами, керуючись нормами законодавства України у січні 2014 року він звернувся із письмовою заявою від 27.01.2014 року до відповідача із проханням звільнити з посади начальника охорони ПП «АП «Укртранс» за власним бажанням з підстави, передбаченої ч. 3 ст. 38 КЗпП України та у строки, передбачені нормами законодавства про працю, здійснити виплату всіх сум, що належать до виплати, в т.ч. заборгованість по заробітній платі, грошову компенсацію за всі невикористані відпустки (ст. 83 КЗпП України). Проте у листі № 14 від 14.02.2014 року, відповідач зазначив, що з огляду на ті обставини, що він з невідомих причин з 07.11.2013 року був відсутній на своєму місці, а тому згідно з наказом керівника ПП «АП «Укртранс» № 18-к від 14.02.2014 року його звільнено з займаної посади начальника служби охорони за прогули без поважних причини згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вказує на те, що мотивування наказу керівника ПП «АП «Укртранс» не можна визнати правильним, а звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - обґрунтованим, оскільки уповноважені посадові особи відповідача фактично штучно та без попередження створили, як працівникові умови, за яких він не мав змоги з'являтися на робочому місці. Вважає, що наказ ПП «АП «Укртранс» № 18-к від 14.02.2014 року про його звільнення з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підлягає визнанню недійсним, зі зміною підстав та формулювання звільнення.

Крім того, звертає увагу суду на те, що виходячи з ст.ст. 116, 117 КЗпП України, відповідач зобов'язаний виплатити йому заборгованість з виплати заробітної плати за період з жовтня 2013 року по 14.02.2014 року включно, а також суму середнього заробітку з розрахунку періоду часу з 14.02.2014 року по 14.03.2014 року за прострочення виплати належних коштів при звільненні.

Також зазначає, що у відповідності до ст.ст. 74, 75, 76, 83 КЗпП України суд повинен зобов'язати відповідача виплатити компенсацію за всі невикористані щорічні відпустки за період роботи з ¬15.03.2005 року по 14.02.2014 року на загальну суму 32 856, 34 грн. із розрахунку: (4 500 грн. х 12 місяців х 355 днів) х 24 дні х 9 років.

Вважає, що в зв'язку з порушенням його трудових прав, було завдано істотної моральної шкоди, що полягає у фізичних та душевних стражданнях та істотного погіршення стану його здоров'я, а тому, відповідач повинен відшкодувати йому завдану моральну шкоду, яку з урахуванням обставин справи він оцінює у 25 000 грн. та витрати понесені на лікування.

Враховуючи вищевикладене звернувся з даним позовом до суду та просив встановити факт його перебування у трудових відносинах з ПП «АП»Укртранс» з 15.03.2005 року по грудень 2012 року; визнати недійсним наказ ПП «АП «Укртранс» № 18-к від 14.02.2014 року в частині його звільнення з посади начальника служби охорони; змінити формулювання причини його звільнення із «Звільнити ОСОБА_5, начальника служби охорони, 14 лютого 2014 року за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України» на «Звільнити ОСОБА_5, начальника служби охорони, 14 лютого 2014 року, за власним бажанням, з підстав невиконання законодавства про працю власником ПП «ПА «Укртранс» та уповноваженим ним органом, ч. 3 ст. 38 КЗпП України»; стягнути з ПП «АП»Укртранс» на його користь заборгованість по заробітній платі за період з жовтня 2013 року по 14.02.2014 року включно у сумі 20 250 грн.; стягнути з ПП «АП»Укртранс» на його користь середній заробіток у розмірі 4 500 грн. за весь час затримки виплати належних йому коштів при звільненні з посади начальника служби охорони ПП «АП»Укртранс» з 14.02.2014 року по 14.03.2014 року; стягнути з ПП «АП» Укртранс» на його користь компенсацію за невикористані ним оплачувані щорічні відпустки за весь період його працевлаштування в ПП «АП «Укртранс» з 15.03.2005 року по 14.02.2014 року на загальну суму 32 856, 34 грн.; стягнути з ПП «АП «Укртранс» на його користь у відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000 грн.

В наступному позивач неодноразово збільшував свої позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати належних йому сум при звільненні, і згідно останніх уточнень просив суд стягнути з ПП «АП «Укртранс» на його користь середній заробіток у розмірі 54 000, 00 грн. за весь час затримки виплати належних йому коштів при звільненні з посади начальника служби охорони ПП «АП «Укртранс» з 14.02.2014 року по 10.02.2015 року.

В судовому засіданні позивач та його представники вимоги підтримали з вищевикладених підстав, обґрунтувавши поясненнями просять позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача позов позивача не визнали, мотивуючи тим, що позивач дійсно перебував у трудових відносинах з відповідачем лише з 24.12.2012 року по 14.02.2014 року і даний факт підтверджується наданими доказами, зокрема, заявою про прийняття на роботу від 24.12.2012 року; контрольним листом для прийнятого на роботу на автопідприємство ПП «АП «Укртранс» від 24.12.2012 року; витягом з Журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці; витягом з Журналу реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки; наказом про прийняття на роботу № 156-К від 24 грудня 2012 року; трудовим договором на роботу за сумісництвом від 24.12.2012 року; наказом про звільнення № 18-к від 14.02.2014 року.

Вказують на те, 24.12.2012 року з позивачем було укладено трудовий договір про роботу за сумісництвом. Запис в трудову книжку позивача відповідачем не був зроблений, оскільки позивач, як працівник за сумісництвом, не надав трудову книжку для такого запису, а запис в трудову книжку про роботу за сумісництвом здійснюється роботодавцем за бажанням працівника. В той же час позивач надав довідку від 27.12.2012 року з основного місця роботи (ПП «Дозор») про зайняття посади директора з 01.04.2000 року по теперішній час.

Зазначають, що при прийнятті на роботу ОСОБА_5 пройшов вступний інструктаж з питань охорони - інструктаж з питань пожежної безпеки, про що свідчать його підписи у журналі інструктажів з питань пожежної безпеки та журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці. Дата проведення вищевказаних інструктажів 24.12.2012 року. В подальшому позивач був звільнений на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогули без поважних причин. Даний факт підтверджується доповідною запискою Начальника відділу кадрів від 22.11.2013 року, Актом про відсутність працівника на робочому місці від 22.11.2013 року, наказом № 30 від 22.11.2013 року про створення комісії по розслідуванню випадку відсутності ОСОБА_5 на робочому місці, Листом Вих. № 114 від 22.11.2013 року про надання пояснень щодо відсутності на роботі (з повідомленням про відправлення), Актом про фіксування прибуття комісії по розслідуванню випадку відсутності начальника служби охорони на робочому місці за адресою проживання позивача від 09.01.2014 року, повідомленнями телеграфом від 28.01.2014 року та 06.02.2014 року.

Посилаються на те, що за всю фактично виконану роботу позивачу була виплачена заробітна плата, що підтверджується видатковим ордером, відомістю на виплату грошей за кожен відпрацьований місяць, а заробітна плата за жовтень 2013 року, у зв'язку з нез'явленням позивача для її отримання протягом трьох робочих днів, відповідно до пунктів 2.10, 3.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, була депонована, що підтверджується видатковим касовим ордером, квитанцією. За інший період, вказаний позивачем, а саме по 14.02.2014 року заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки позивач не виконував роботу.

Звертають увагу суду на те, що у відповідності до ст.ст. 75, 79 КЗпП України, після закінчення шести місяців безперервної роботи, а саме з 15.07.2013 року по 28.07.2013 року на підприємстві відповідача (за відпрацьований період з 24.12.2012 року по 24.06.2013 року) позивачу надавалася щорічна відпустка строком 14 календарних днів, що підтверджується Наказом № 83-к від 15.07.2013 року та була виплачена заробітна плата у розмірі 779,70 грн., що підтверджується додатком до особового рахунку за липень 2013 року.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000,00 грн. вважають, що її спричинення нічим не підтверджено, як і сума яку заявив позивач.

Враховуючи вищевикладене, просять суд в задоволенні позову позивача відмовити в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, до суду надав заяву згідно якої просить справу розглядати за його відсутності та повідомляє, що повністю підтримує заперечення відповідача проти позову, жодних нових пояснень, доказів відмінних від відповідача надати не може та у задоволенні позову позивача просить відмовити повністю.

Вислухавши пояснення позивача, представників позивача, представників відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2012 року ОСОБА_5 звернувся із Заявою до директора ОСОБА_6 з проханням прийняти його на посаду начальника служби охорони за сумісництвом з 24.12.2012 року згідно трудового договору про роботу за сумісництвом. На зазначеній заяві наявна резолюція ОСОБА_6: «В наказ» (т. 1 а.с. 21).

Відповідно до трудового договору про роботу за сумісництвом від 24 грудня 2012 року укладеного між ПП «АП «Укртранс» в особі директора ОСОБА_6 (Роботодавець) та громадянином ОСОБА_5 (Працівник), працівник приймається на роботу на посаду начальника служби охорони та зобов'язується сумлінно виконувати роботу, Роботодавець зобов'язується виплачувати Працівникові встановлену цим Договором заробітну плату (т.1. а.с. 24).

Відповідно до Наказу ПП «АП «Укртранс» № 156-К від 24 грудня 2012 року, прийняти ОСОБА_5 на посаду начальника служби охорони за сумісництвом з 24 грудня 2012 року. Підстава: заява ОСОБА_5 З наказом ознайомлений - підпис ОСОБА_5 (т. 1. а.с. 23).

Згідно Контрольного листа для прийнятого на роботу на автопідприємство ПП «АП «Укртранс», ОСОБА_5 прийнятий на роботу на посаду начальника служби охорони, вступний інструктаж з питань охорони праці провів: заступник директора з ОП Горбань М.М. 24.12.2012 року; з правилами внутрішнього розпорядку ознайомила начальник відділу кадрів Ситюк Т.М. 24.12.2012 року (т.1. а.с.22).

Відповідно до Наказу ПП «АП «Укртранс» № 83-К від 15 липня 2013 року (параграф 3), надати ОСОБА_5 начальнику охорони, щорічну відпустку терміном на 14 календарних днів з 15.07.2013 року по 28.07.2013 року за період роботи з 24.12.2012 року по 23.12.2013 року. підстава: заява ОСОБА_5, графік відпусток (т.1. а.с. 73).

Згідно Довідки ПП «Дозор» № 1/17 від 24.12.2012 року, остання видана ОСОБА_5 про те, що він працює у приватному підприємстві «Дозор» на посаді директора з 01 квітня 2000 року по теперішній час (т.1. ас. 88).

Відповідно до Доповідної записки від 22.11.2013 року начальника відділу кадрів Ситюк Т.М. на ім'я директора ПП «АП «Укртранс» ОСОБА_6 слідує, що начальник служби охорони ОСОБА_5 був відсутній на робочому місці з 07.11.2013 року по теперішній час. Всі спроби зв'язатись з ним по розслідуванню даного випадку та за результатами такого розслідування прийняти рішення про подальшу роботу ОСОБА_5 в ПП «АП «Укртранс» (т.1. а.с.26).

Згідно Акту про відсутність працівника на робочому місці від 22.11.2013 року, час складання 17 год. 55 хв., комісія по розслідуванню випадку відсутності начальника служби охорони ОСОБА_5 на робочому місці, створена на підставі наказу ПП «АП «Укртранс» від 22.11.2013 року № 30 у складі: Ситюк Т.М., начальник відділу кадрів - голова комісії, ОСОБА_15., начальник виробництва - член комісії, ОСОБА_11, медична сестра - член комісії, у присутності ОСОБА_12, охоронця, 22.11.2013 року начальник служби охорони ОСОБА_5 був відсутній на робочому місці ПП «АП «Укртранс» протягом всього робочого часу з 9.00 до 13.00. Всі спроби зв'язатись з ним по телефону результатів не дали. Комісією прийняте рішення про направлення рекомендованого листа за адресою мешкання ОСОБА_5 з проханням пояснити причини відсутності на робочому місці з 07.11.2013 року та надати підтверджуючі документи (т.1.а.с. 27).

Відповідно до Акту фіксування факту прибуття комісії по розслідуванню випадку відсутності начальника служби охорони на робочому місці за адресою проживання ОСОБА_5 від 09 січня 2014 року 13 год. 45 хв., голова комісії - Ситюк Т.М., члени комісії - ОСОБА_15., ОСОБА_11, за вказаною в паспорті ОСОБА_5 адресою: АДРЕСА_1, двері ніхто не відчиняв з 13.00 до 13.45 год. Намагання звернутись за номером стаціонарного телефону також були безрезультатними. Слухавку ніхто не підняв. Комісією прийняте рішення про направлення повідомлення телеграфом з метою з'ясування причин відсутності на робочому місці ОСОБА_5 (т.1. а.с. 28).

Відповідно до Висновку комісії по розслідуванню випадку відсутності на робочому місці начальника служби охорони ОСОБА_5 від 14.02.2014 року, встановлено, що: з 07.11.2013 року начальник служби охорони ОСОБА_5 відсутній на роботі з невідомих причин. 22.11.2013 року начальник відділу кадрів Ситюк Т.М. звернулась з доповідною запискою на ім'я директора підприємства ОСОБА_6 з проханням розслідувати причини відсутності начальника служби охорони на робочому місці. Наказом № 30 від 22.11.2013 року створена комісія по розслідуванню випадку відсутності на робочому місці начальника служби охорони ОСОБА_5 В ході службового розслідування проведені заходи та встановлено наступне: 22.11.2013 року проведено опитування співробітників служби охорони. Охоронець ОСОБА_13 повідомив, що останній раз бачив свого безпосереднього керівника ОСОБА_5 на роботі 06.11.2013 року, а ОСОБА_12 підтвердив той факт, що 07.11.2013 року ОСОБА_5 на роботу не з'явився та на телефонні дзвінки не відповідав. Крім того, вони повідомили, що з моменту зникнення ОСОБА_5 останній жодного разу на роботі так і не з'являвся. 22.11.2013 року складений акт про відсутність ОСОБА_5 на робочому місці. 22.11.2013 року на адресу ОСОБА_5 направлений рекомендований лист з проханням пояснити причини відсутності на робочому місці. Вказаний лист було повернуто підприємству у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання (відмітка Укрпошти від 25.12.2013 року). 09.01.2014 року комісія здійснила виїзд за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_5 та встановила, що за адресою: АДРЕСА_1, при проведенні заходів щодо з'ясування причин відсутності на робочому місці, двері ніхто не відчиняє та місце перебування ОСОБА_5 невідомо. Складений акт про фіксування факту прибуття комісії за адресою проживання ОСОБА_5 від 09.01.2014 року, 28.01.2014 року та 06.02.2014 року на адресу ОСОБА_5 направлені телеграми. Згідно повідомлень телеграфу від 28.01.2014 року телеграму було вручено дочці ОСОБА_5, за отриманням телеграми від 06.02.2014 року адресат не з'явився, двері ніхто не відчинив (відмітка телеграфу від 07.02.2014 року). Резолюція директора ОСОБА_6 «звільнити за прогули без поважних причин» (т.2 а.с. 46-47).

Як вбачається з Наказу ПП «АП «Укртранс» № 18-К від 14 лютого 2014 року (параграф 2), ОСОБА_5, начальника служби охорони, звільнено 14 лютого 2014 року за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Бухгалтерії виплатити працівникові всі належні йому від підприємства суми. Підстава: акт відсутності на робочому місці, висновки комісії по розслідуванню випадку відсутності ОСОБА_5 на робочому місці (т.1. а.с. 4).

Відповідно до Листа-відповіді ПП «АП «Укртранс» № 14 від 14.02.2014 року, направленого на адресу ОСОБА_5, на його лист від 26.01.2014 року, слідує, що ПП «АП «Укртранс» уважно розглянуло лист ОСОБА_5 від 26.01.2014 року та вказали на наступне: трудові відносини з ПП «АП «Укртранс» розпочалися 24.12.2012 року (з моменту укладення договору про роботу за сумісництвом). За відпрацьований на підприємстві час за період з 24.12.2012 року по 24.06.2013 року ОСОБА_5 надавалась оплачувана щорічна відпустка терміном на 14 календарних днів та були виплачені відпускні. Стосовно надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій вказали на те, що при оформленні на роботу ОСОБА_5 не надав жодного документа, який би підтвердив статус учасника бойових дій. Зауважили, що з 07.11.2013 року ОСОБА_5 був відсутній на робочому місці з невідомих причин, була створена спеціальна комісія, яка зафіксувала факт відсутності на роботі, зібрала відповідні пояснення від працівників служби охорони, виїжджала за місцем проживання ОСОБА_5 та неодноразово надсилала рекомендовані листи та телеграми з проханням пояснити, а також надати документи, які б підтверджували поважність причин відсутності на робочому місці. Беручи до уваги висновки комісії по розслідуванню випадку відсутності ОСОБА_5 на робочому місці, наказом ПП «АП»Укртранс» від 14.02.2014 року № 18-к ОСОБА_5 було звільнено за прогули без поважних причин (т.1 а.с. 5-6).

Судом встановлено, що на Приватному підприємстві «АП»Укртранс» було проведено ряд перевірок різними державними контролюючими органами з питань дотримання підприємством чинного законодавства України.

Так відповідно до Акту № 21 від 19.06.2008 року Управління Пенсійного фонду України у Броварському районі Київської області перевірки своєчасності, достовірності, правильності нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування до Пенсійного фонду України платником ПП «АП «Укртранс», в результаті документальної перевірки повноти та правильності нарахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування порушень не виявлено. Авансові платежі у вигляді сум страхових внесків за період 02.10.2007 року по 30.04.2008 року перераховувались в повному обсязі. Заборгованість по заробітній платі станом на 01.05.2008 року відсутня (т. 2 а.с. 146-147)

Як вбачається з Довідки Броварського ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 10.04.2014 року № 140/1703/31170085 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правильності обчислення, повноту та своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб ПП «АП «Укртранс» (код ЄДРПОУ 31170085) в період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, документальною позаплановою виїзною перевіркою правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб ПП «АП «Укртранс» (код ЄДРПОУ 31170085) за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, в тому числі під час виплати доходів громадянину ОСОБА_5, порушень чинного законодавства України не виявлено (т.1. а.с. 35-37).

Згідно Листа Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області від 13.03.2014 року № 13/02-10, 13.03.2014 року № Я170/01-24, під час розгляду звернення ОСОБА_5 з приводу порушення вимог законодавства про працю у ПП «АП «Укртранс» порушень процедури накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення не встановлено (т.1. а.с. 115-117).

Відповідно до Листа Броварського ОДПІ від 20.03.2014 року № 187/1006-17-02/491, слідує, що розглянута заява ОСОБА_5 від 17.02.2014 року щодо не оформлення трудових відносин з ПП «АП «Укртранс», та порушення податкового законодавства та встановлено, оскільки відсутні дані щодо неофіційного працевлаштування громадянина ОСОБА_5 на ПП «АП «Укртранс» з 15 березня 2005 року (т.1. а.с. 118).

Згідно п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, день звільнення є останнім днем роботи.

Відповідно до Наказу ПП «АП «Укртранс» № 87-к від 21.07.2014 року «Про внесення змін до наказу № 18-к від 14.02.2014 року, внести зміни до параграфу 2 наказу № 18-к від 14.02.2014 року при цьому правильно читати: «звільнити ОСОБА_5, начальника служби охорони , 06.11.2013 року за прогули без поважних причин, п. 4 ст.40 КЗпП України» (т. 2 а.с. 158).

Стаття 21 КЗпП України визначає, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, як правило, трудовий договір укладається в письмовій формі. При укладенні трудового договору з фізичною особою додержання письмової форми договору є обов'язковим. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Судом при системному аналізі норм чинного трудового законодавства встановлено, що істотні умови трудового договору визначені положеннями ст. 21 КЗпП України, до яких належить, зокрема визначення характеру роботи, для виконання якої укладається трудовий договір, розмір заробітної плати, місце роботи, час початку дії трудового договору, тривалість цього строку, та трудова функція, яку буде виконувати працівник (найменування професії).

Доводи позивача про виконання ним робіт на посаді начальника служби охорони ПП «АП «Укртранс» з 15.03.2005 року до 24.12.2012 року, самі по собі не доводять укладання між відповідачем та ним трудового договору та виникнення у відповідача обов'язку по виплатам.

Згідно до правової позиції, яка викладена в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», фактичний допуск до роботи як доказ укладення трудового договору має значення лише у випадку, якщо такий допуск було здійснено за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Позивач не заперечує, що з 15.03.2005 року по 23.12.2012 року Наказ або Розпорядження про його прийняття на роботу відповідачем не видавався, трудовий договір, як того вимагає Закон, з ним не укладався, страхові внески державі не перераховувалися.

Позивачем не надано суду доказів щодо порушення відповідачем вимог трудового законодавства. В той же час в судовому засіданні встановлено зворотнє, а саме Територіальною державною інспекцією з питань праці у Київській області не встановлено порушення відповідачем вимог трудового законодавства та процедури накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення по відношенню до позивача; Броварською ОДПІГУ Міндоходів у Київській області в результаті перевірки за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, в тому числі під час виплати доходів громадянину ОСОБА_5, порушень чинного законодавства України також не виявлено.

Показання свідків не приймаються судом до уваги, так як не можуть бути належними доказами по справі про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зміну формулювання причин звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки, оскільки доказами є виключно письмові докази - заява про прийняття на роботу, трудовий договір, довідки про нарахування заробітної плати, штатний розпис, тощо.

Жодний із свідків не дав пояснень щодо точного періоду роботи позивача, встановлення розміру йому заробітної плати, умов роботи тощо у зв'язку з чим суд ставиться до них критично.

Твердження позивача про те, що факт його працевлаштування до ПП «АП «Укртранс» підтверджується виданою перепусткою № 19, виданою відповідачем на його ім'я, що містить його фото та дату кінцевого терміну його дії до 31.11.2011 року, а також дозволом в'їзду його особистого автомобіля на територію ПП «АП «Укртранс» не приймається судом до уваги, так як спростовується встановленими обставинами справи, доказами та поясненнями сторін.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд приходить до висновку, що відсутні будь-які належні докази, що підтверджують встановлення юридичних фактів, з якими в розумінні ст. 24 КЗпП України пов`язується виникнення трудових правовідносин - укладення трудового договору (контракту) в тому числі виданням наказу (розпорядження) про прийняття на роботу або фактичний допуск роботодавцем працівника до роботи.

Відповідно до видаткових касових ордерів, відомостей на виплату грошей та інших документів наданих відповідачем (т.1. а.с. 38-72, 74-76, 77-83, 84-87, 127-254, т.2. а.с. 1-46) вбачається, що з березня 2005 року по 24.12.2012 року на ПП «АП «Укртранс» позивач не працював, заробітна плата не нараховувалася, єдині внески не відраховувалися.

Крім того будь-яких доказів про наявність поважних причин відсутності на роботі 07.11.2013 року позивачем до суду не надано, а твердження про те, що відповідач не допускав його на робоче місце також не підтверджено належними доказами в розумінні ст.ст. 57, 58 ЦПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Судом достовірно встановлено, що позивача ОСОБА_5 було прийнято до ПП «АП «Укртранс» на посаду начальника служби охорони за сумісництвом лише з 24.12.2012 року, а з 07.11.2013 року його було правомірно звільнено із займаної посади за прогули без поважних причин (п.4 ст. 40 КЗпП України), що унеможливлює задоволення його вимог щодо встановлення факту перебування у трудових відносинах з 15.03.2005 року по 23.12.2012 року та зміну формулювання причини звільнення.

Згідно норм чинного трудового законодавства України, надання щорічної відпустки у конкретний період у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником, порядок і умови надання щорічних відпусток визначені ст. 79 КЗпП України.

При цьому, ст. 83 КЗпП України передбачена компенсація за невикористану щорічну відпустку.

Як вже зазначалося вище, судом встановлено, що з 15.03.2005 року по 24.12.2012 року позивач не перебував з відповідачем у трудових відносинах, а в період з 24.12.2012 року по 26.06.2013 року позивачу надавалась оплачувана щорічна відпустка терміном на 14 календарних днів та були виплачені відпускні, а тому підстав для задоволення також його вимог щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористані ним оплачувані щорічні відпустки відсутні.

Крім того, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з жовтня 2013 року по 14.02.2014 року в сумі 20 250 грн., та середнього заробітку у розмірі 54 000 грн. за весь час затримки виплати належних йому коштів при звільненні з посади начальника охорони з 14.02.2014 року по 10.02.2015 року, оскільки судом встановлено, що позивач звільнений Наказом про звільнення № 18-к від 14.02.2014 року, наказом № 87-к від 21.07.2014 року «Про внесення змін до наказу № 18-к від 14.02.2014 року» з 07.11.2013 року, копія наказу направлена поштою на його адресу разом із листом № 14 від 14.02.2014 року та повідомленням, про те, що в зв'язку з нез'явленням за отриманням заробітної плати, згідно чинного законодавства вона була депонована до банку (т.1, а.с.70,72). Отримання такого листа з відповідними документами позивачем не заперечується, проте правом на отримання грошових коштів позивач не скористався, відтак відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Що стосується позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в грошовому виразі в сумі 25 000гривень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається зі змісту ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи ту обставину, що як зазначалося вище судом встановлено, що позивачем не доведено факт порушення відповідачем трудового законодавства, так само як не доведено факту заподіяння йому моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню також не підлягають.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», роз'яснив, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Стаття 11 ЦПК України визначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли своє доведення в судовому засіданні, у зв'язку з чим не можуть вважатися такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21, 24, 40, 147, 237-1 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 213-215, 217-218, 223 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_5 до Приватного підприємства «АП «Укртранс» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зміну формулювання причин звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки та відшкодування моральної шкоди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. С. Декаленко