Ухвала

від 17.02.2015 по справі 825/2433/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2015 р. м. Київ К/800/55977/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрметал-Чернігів» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 у справі №825/2433/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрметал-Чернігів» доДержавної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрметал-Чернігів» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 30.05.2014 №№0001502200 та 0001512200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 30.05.2014 №№0001502200 та 0001512200.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 у даній справі, скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами проведення документальної виїзної позапланової перевірки позивача з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковій декларації з ПДВ за березень, червень, жовтень, листопад 2011 року, лютий, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, листопад 2013 року та податку на прибуток за відповідні періоди; правильності декларування від'ємного значення ПДВ в деклараціях за вересень-грудень 2013 року та січень, лютий 2014 року складено акт від 16.05.2014 №1190/22/35686810 про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Підставою для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства стали акти перевірок та звірок контрагентів позивача - TOB «Центросталь», ПП «Стік», TOB «Ран-Україна», TOB «Логістична лінія», TOB «Тректорія-ПР», TOB «Стілфорт», TOB «Екотехнік-Стр», TOB «Епро-Дівайс», TOB «Флора-Стор», TOB «Енергомур», внаслідок чого встановлено безтоварність здійснених господарських операцій з ними, а правочини між позивачем та його контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.05.2014 №0001502200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 570904,00 грн.; та №0001512200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 683029,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства та нікчемність договорів позивача з контрагентами, оскільки реальність господарських операцій з контрагентами підтверджується первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що всі операції купівлі-продажу позивача по ланцюгу постачання не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до кінцевого вигодонабувача.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з TOB «Центросталь», ПП «Стік», TOB «Ран-Україна», TOB «Логістична лінія», TOB «Тректорія-ПР», TOB «Стілфорт», TOB «Екотехнік-Стр», TOB «Епро-Дівайс», TOB «Флора-Стор», TOB «Енергомур» при виконанні ними укладених договорів поставки, придбання товару, транспортного експедирування та організації послуг транспортного експедирування, підтверджується первинними документами податкового обліку,

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи (договори, акти здачі-приймання робіт, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, специфікації, банківські виписки та виписки по рахунку) та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та витрат, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів, робіт, послуг з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами податкових накладних, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

У той же час апеляційний суд, погодившись з доводами податкового органу та посилаючись на акти перевірок і звірок контрагентів позивача дійшов висновку, що всі операції купівлі-продажу позивача по ланцюгу постачання не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до кінцевого вигодонабувача.

Між тим, наведені апеляційним судом обставини, з огляду на правила формування кредиту та витрат, регламентовані положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Пунктом 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах актів перевірок та звірок контрагентів позивача - TOB «Центросталь», ПП «Стік», TOB «Ран-Україна», TOB «Логістична лінія», TOB «Тректорія-ПР», TOB «Стілфорт», TOB «Екотехнік-Стр», TOB «Епро-Дівайс», TOB «Флора-Стор», TOB «Енергомур», а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Разом з цим, обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрметал-Чернігів» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 скасувати та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.09.2014.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош