Постанова

від 17.02.2015 по справі 914/3199/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа № 914/3199/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

Кузь В.Л..

розглянув апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", смт.Золочів Харківської області б/н б/д

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2014 року

у справі № 914/3199/14

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор", м.Луцьк,

до відповідача 1 : Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", смт.Золочів Харківської області

до відповідача 2 : Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗНГ-ЛП", Львівська область, Пустомитівський район, сільрада Солонківська, траса Київ-Чоп , КМ 553,

про : стягнення з відповідача 1: основного боргу в сумі 147 638,30 грн.; пені в розмірі 25 823,29 грн.; штрафу в розмірі 117 508,63 грн.; дев"ятнадцяти процентів річних за користування чужими коштами в розмірі 38 366,20 грн.; збитків спричинених несвоєчасним проведенням розрахунків за товар та зміною курсу долара США до гривні в розмірі 256 489,41 грн.; солідарно з відповідача 2: 1 000 грн. 00 коп. суми заборгованості .

за зустрічним позовом : Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", смт.Золочів Харківської області

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор", м.Луцьк

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗНГ-ЛП", Львівська область, Пустомитівський район, сільрада Солонківська, траса Київ-Чоп , КМ 553,

про визнання недійсним договору поруки;

за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", смт.Золочів Харківської області

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор", м.Луцьк

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗНГ-ЛП", Львівська область, Пустомитівський район, сільрада Солонківська, траса Київ-Чоп , КМ 553,

про визнання недійсним п.6.2.3 Генерального договору поставки нафтопродуктів від 05 квітня 2014 року №40.

За участю представників (за первісним позовом ):

від позивача : Сесюк Ю.П.- представник;

від відповідачів : не з'явились;

Представнику позивача (за первісним позовом) роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст.81 1 ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

Представники скаржника та відповідача 2 (за первісним позовом) в судове засідання не з"явились, своїм правом на участь у судовому розгляді не скористались, причин нез"явлення суду не повідомили, хоча належним чином сторони повідомлялись про дату, час і місце розгляду справи, розгляд справи відкладався у зв»язку із неявкою представників сторін.

Поштова кореспонденція, яка скеровувалася відповідачу 2 апеляційним судом повернулась без вручення адресату (отримувачу) з написом: "За закінченням терміну зберігання" (докази в матеріалах справи).

Згідно із п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На день розгляду справи в судове засідання 17.02.2015р. письмових заяв та клопотань від сторін про відкладення розгляду справи не надходило.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення скаржника та відповідача 2 належним чином про розгляд судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду про можливість розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.11.2014 р. у справі №914/3199/14 (суддя Кітаєва С.Б. ) первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", смт. Золочів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор", м. Луцьк 147 638,30 грн. суми основного боргу, 25 823,29 грн. пені, 117 508,63 грн. штрафу, 38 366,20 грн. 19% річних за користування чужими коштами, 256 489,41 грн. суми грошових коштів, спричинених несвоєчасним проведенням розрахунків за Товар та зміні курсу долара США до гривні, та 11 716,52 грн. судового збору. Також Стягнуто солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" смт. Золочів та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗНГ-ЛП", км. 533 траса Київ-Чоп, сільрада Солонківська Пустомитівського району Львівської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор", м.Луцьк, 1 000,00 основного боргу та 20 грн. 00 коп. судового збору. В задоволенні зустрічних позовів про визнання недійсним договору поруки №05 від 07 травня 2013 року та про визнання недійсним п.6.2.3 Генерального договору поставки нафтопродуктів від 05 квітня 2014 року №40 відмовлено повністю.

Сільськогосподарським ТОВ "Відродження" подано апеляційну скаргу б/н б/д, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення штрафу у розмірі 117 508,63 грн., посилаючись на те, що при прийнятті рішення невірно застосовано судом норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що 25 відсотків, передбачених п.6.2.2 договору, як штраф за порушення строків платежу, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені згідно ст.549 ЦК України.

Також скаржник зазначає, що за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки НБУ.

Отже, на думку скаржника, умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов»язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, відповідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача (за первісним позовом) суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, 05.04.2013 року між ТОВ "Золотий екватор" (продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" (покупець) укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів №40, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця нафтопродукти в кількості та асортименті, що передбачені в Додатках до договору (надалі - товар), а покупець - прийняти товар від продавця та оплатити його загальну вартість на умовах договору (том І а.с.27-39).

Відповідно до пункту. 2.2. договору об'єми та строки поставок кожної окремої партії товару узгоджується сторонами додатково в додатках до договору. Розмір мінімальної товарної партії - 1 бензовоз (автоцистерна).

Пунктом 3.1. договору визначено, що ціна за одиницю виміру кількості товару погоджується сторонами в додатках до договору. Ціна товару включає податки та обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до п.3.3 договору, загальна сума договору становить суму вартості товару, поставленого протягом терміну дії даного договору, згідно Додатків до даного Договору.

Пунктом 4.3. договору сторонами погоджено, що зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до пункту 6.1. договору за порушення умов договору винна сторона несе відповідальність в повному обсязі, яка полягає у відшкодуванні спричинених нею витрат (збитків) іншій стороні в тому числі неотриманий прибуток, в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Пунктами 6.2.1. та 6.2.2. договору встановлено, що покупець за даним договором несе відповідальність, а саме: за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов договору сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. У випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 25 % від суми заборгованості протягом 5 робочих днів із дня одержання відповідної письмової вимоги продавця.

Пунктом 6.2.3 договору визначено, що за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов договору продавець має право стягнути з покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 19% річних від неоплаченої вартості товару. Проценти підлягають сплаті за весь період прострочення покупцем зобов'язання.

Відповідно до пункту 6.2.4 договору за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов договору продавець має право стягнути завдані збитки, спричинені несвоєчасним проведенням розрахунків за товар та зміні курсу долара США до гривні.

У пунктах 6.4. та 6.5. договору сторони прийшли до взаємної згоди, що нарахування штрафних санкцій (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язань за договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і такі штрафні санкції (пені, штрафи) продовжують нараховуватися до дати повного виконання стороною відповідних прострочених зобов'язань за договором. Сторони даним договором встановлюють термін позовної давності на стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю 3 (три) роки.

Відповідно до п.9.15 даний договір набуває сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 р., але в будь-якому випадку до повного виконання cторонами своїх зобов"язань.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, що підтверджується видатковими накладними на підставі Довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (том І а.с.40-55), згідно яких позивач передав, а відповідач-1 прийняв товар за договором на загальну суму 1 192 875,54 коп.

Відповідач-1 своїх зобов'язань з оплати поставленого за договором товару не виконав, сплатив на користь позивача 868 637,24грн. боргу. Окрім того сплатив позивачу 10.09.2013р. штрафні санкції на загальну суму 10 828,28 грн. Штрафні санкції були погоджені сторонами та нараховані та сплачені за несвоєчасний розрахунок за товар за період з 13 червня 2013 року по 27 серпня 2013 року. Факт оплати коштів підтверджується Довідкою ПАТ "Банк інвестицій та заощаджень" від 16.07.2014 року вих. №125-0/32-62; банківськими виписками позивача (том І а.с.56-57). (том І а.с.57).

Судом першої інстанції встановлено, що вищезазначену часткову оплату поставленого за договором товару позивачем зараховано як погашення штрафних санкцій за порушення строку і порядку оплати поставленого за договором товару в розмірі 10 828,28 грн., а також як сплату заборгованості за поставлений товар , після чого заборгованість відповідача-1 перед позивачем з оплати поставленого за договором товару становила 323 238,30 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача-1 із вимогою вих.№329 від 07.08.2014 року про погашення суми заборгованості за поставлений за договором товар , пені, штрафу,19% річних за користування чужими коштами, збитків (на загальну суму 762 425,83 грн.). Відповідачем-1 вказану вимогу залишено без відповіді та реагування(том І. а.с.62).

Надалі, 07.05.2013 року між позивачем та ТОВ "ЗНГ-ЛП" (поручитель) укладено Договір поруки №05, за умовами якого поручитель зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язань боржника - сільськогосподарського ТОВ "Відродження", які виникають з умов Генерального договору поставки нафтопродуктів від 05.04.2013 року №40 в розмірі 1 000 грн. 00 коп., включаючи обов'язкові грошові зобов'язання з повернення суми основної заборгованості за отримані боржником нафтопродукти (том І а.с.59).

Згідно пункту 2.1 договору поруки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань по договору, кредитор має право звернутись до поручителя із вимогами про виконання поручителем зобов'язань у повному обсязі, а поручитель зобов'язується у повному обсязі виконати за боржника його зобов'язання перед кредитором. Ці вимоги є обов'язковими до виконання протягом двох календарних днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником своїх зобов'язань за договором поставки.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору поруки даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання та оформляється додатковою угодою про розірвання даного договору.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача-2 із вимогою вих.№332 від 08.08.2014р. (том І а.с.60) про перерахування суми поруки. Відповідачем-2 вказану вимогу залишено без відповіді та реагування.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача з позовною заявою, в якій, у зв'язку із частковим погашенням відповідачем суми основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача-1 на користь позивача 147 638,30 грн. суми основної заборгованості, 25 823,29 грн. пені, 117 508,63 грн. штрафу, 38 366,20грн. 19% річних за користування чужими коштами, 256 489,41 грн. збитків, спричинених несвоєчасним проведення розрахунків та зміною курсу валют; солідарно з відповідача 2: 1 000 грн. 00 коп. суми поруки.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до с.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначалось вище, між позивачем та відповідачем-1 виникли договірні зобов'язання на підставі Генерального договору поставки нафтопродуктів №40 від 05.04.2013р.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Генеральним договором поставки нафтопродуктів №40 від 05.04.2013р. щодо поставки відповідачу1 товару.

У свою чергу відповідач-1 своїх зобов'язань за Генеральним договором поставки нафтопродуктів №40 від 05.04.2013р. щодо повної оплати вартості поставленого товару не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором в сумі 147 638,30 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до п.6.1 договору за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність в повному обсязі, яка полягає у відшкодуванні спричинених нею витрат (збитків) іншій стороні в тому числі неотриманий прибуток, в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Пунктом 6.2.1 та 6.2.2 договору визначено, що покупець за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов договору сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. У випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 25 % від суми заборгованості протягом 5 робочих днів із дня одержання відповідної письмової вимоги продавця.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями, згідно із ч.1 ст.230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.

Однак як вбачається із умов Генерального договору сторони узгодили наступне.

Так, пунктом 6.4 договору сторонами погоджено, що нарахування штрафних санкцій (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язань за договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і такі штрафні санкції (пені, штрафи) продовжують нараховуватися до дати повного виконання стороною відповідних прострочених зобов'язань за договором.

З огляду на вищевикладене, здійснивши перерахунок пені, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що стягненню підлягає пеня в сумі 25 823,29 грн. за вказаний період у поданому позивачем розрахунку.

Також, правомірним є стягнення з відповідача 38 366,20 грн. 19% річних (згідно проведеного судом перерахунку) за користування чужими коштами, нарахованих у відповідності до п.6.2.3 договору та не суперечить нормам ч.1 ст. 536 ЦК України.

Щодо стягнення 256 489,41 грн. збитків, спричинених несвоєчасним проведенням розрахунків за товар та зміні курсу долара США до гривні судова колегія зазначає наступне.

За приписами ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.533 ЦК України грошове обов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 Господарського кодексу України.

Таким чином, вираження у договорі грошового еквіваленту в іноземній валюті, що підлягає сплаті у гривні не суперечить чинному законодавству (п.10 оглядового листа від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Пунктом 3.3 договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку збільшення курсу купівлі долара США по відношенню до гривні на міжбанківській валютній біржі станом на дату оплати покупцем вартості товару, порівняно з курсом купівлі долара США станом на дату підписання сторонами відповідного Додатку до договору ціна товару підлягає коригуванню відповідно до порядку та умов викладених в цьому пункті.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно зроблено висновок щодо стягнення з відповідача-1 256 489,41 грн. суми грошових коштів, спричинених несвоєчасним проведенням розрахунків за товар та зміні курсу долара США до гривні, що є компенсацією кредиторові відсутності в його обороті грошових коштів, які мали бути йому сплачені у визначений договором період.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача-2 1000,00 грн. заборгованості, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Частиною 1 статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно із п.2.1 договору поруки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань по договору, кредитор має право звернутись до поручителя із вимогами про виконання поручителем зобов'язань у повному обсязі, а поручитель зобов'язується у повному обсязі виконати за боржника його зобов'язання перед кредитором. Ці вимоги є обов'язковими до виконання протягом двох календарних днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником своїх зобов'язань за договором поставки.

Після отримання повідомлення позивача про невиконання відповідачем-1 умов Генерального договору відповідач-2 не виконав свого зобов'язання за Договором поруки.

Відтак, вимога позивача про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 1 000 грн. 00 коп. є обґрунтованою.

Сільськогосподарське ТОВ "Відродження" в апеляційній скарзі оскаржує рішення суду в частині стягнення штрафу у розмірі 25% в сумі 117 508,63 грн. та зазначає, що 25 відсотків, передбачених п.6.2.2 договору, як штраф за порушення строків платежу, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені згідно ст.549 ЦК України та зазначає, що подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов»язання покупцем, не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, відповідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

Судовою колегією не беруться до уваги вищенаведені твердження скаржника з огляду на наступне.

Згідно приписів ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.627 ЦК України враховуючи статтю 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до п.6.2.2 договору сторони узгодили, що у випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов»язаний сплатити штраф у розмірі 25% від суми заборгованості, протягом 5 робочих днів із дня одержання відповідної письмової вимоги покупця.

З огляду на викладене, заявлений позивачем до стягнення штраф у розмірі 25% від суми простроченої заборгованості в сумі 117 508,63 грн. нарахований правомірно і підлягає стягненню з відповідача.

Щодо заявленого СТОВ "Відродження" зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки № 05 від 07 травня 2013 року, укладений між ТзОВ "Золотий екватор" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗНГ-ЛП" (поручитель) судова колегія зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Законодавством України не передбачено та зі змісту правовідносин поруки не випливає обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі невиконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою. Водночас договір поруки не є підставою заміни боржника у зобов'язанні; відповідальність поручителя настає тільки у разі невиконання зобов'язання боржником та є солідарною із відповідальністю боржника.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до ч. 2 ст. 556, п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами Генерального договору поставки нафтопродуктів №40 не встановлено заборону на заміну кредитора у зобов'язанні за відсутності згоди покупця.

Згідно із п. 9.9 договору Генерального договору поставки нафтопродуктів сторони домовились, що саме покупець СТОВ "Відродження") не має права передавати право вимоги за цим договором третім особам без письмової згоди продавця ( тобто, ТОВ "Золотий екватор").

Укладений між відповідачами договір поруки не створює обов'язків для будь - яких інших осіб, крім сторін за цим договором, в тому числі не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь - яких прав та обов'язків боржника (СТОВ "Відродження").

З огляду на викладене суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що зміст оспорюваного договору відповідає вимогам закону, договором поруки передбачені всі необхідні умови: місце та дата його укладання, розмір відповідальності, порядок виконання зобов'язання поручителем, строк дії договору; порядок та форма спірного договору поруки відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Щодо заявленого СТОВ "Відродження" зустрічного позову про визнання недійсним п.6.2.3 Генерального договору поставки нафтопродуктів від 05 квітня 2014 року №40 судова колегія вважає, що судом першої інстанції також правомірно відмовлено у задоволенні зазначених зустрічних вимог з огляду на наступне.

Стаття 627 ЦК України визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.п.6.2.3 п.6.2 Генерального договору поставки нафтопродуктів №40 від 05 квітня 2013 року за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору продавець має право стягнути з покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 19% річних від неоплаченої вартості товару. Проценти підлягають сплаті за весь період прострочення покупцем зобов"язання.

В п.п.6.2.1 п.6.2 укладеного сторонами Генерального договору передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору покупець за даним договором сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно із ч.5 ст.694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений , до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов"язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Генеральним договором поставки встановлено, що у разі несвоєчасного проведення розрахунків за отриманий товар у відповідності до умов даного договору продавець має право стягнути з покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 19% річних від неоплаченої вартості товару. Проценти підлягають сплаті за весь період прострочення покупцем зобов"язання.

Таким чином , пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов"язання. Передбачені Генеральним договором проценти не є неустойкою (пенею, штрафом), а є саме процентами за користування коштами відповідно до ч.5 ст. 694 ЦК України та стягується незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру є неможливим.

Із врахуванням вищенаведеного судова колегія прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову і визнання недійсним п.6.2.3 Генерального договору поставки нафтопродуктів від 05 квітня 2014 року №40.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про правомірність задоволення первісних позовних вимог судом першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2014р. у справі №914/3199/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.02.2015р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Кузь В.Л.