Постанова

від 19.02.2015 по справі 914/3850/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2015 р. Справа №914/3850/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Михалюк О.В.

Кравчук Н.М.

при секретарі: Лук'яненко О.В.

за участю представників сторін:

прокурор (скаржник): Макогон Ю.І. згідно посвідчення №020325 від 06.09.2013р.

від позивача: не з'явився

від відповідача: Шумський Н.М. по довіреності №66 від 29.01.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області

на рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2014р. (суддя Король М.Р.)

у справі №914/3850/14

за позовом: Прокурора Яворівського району в інтересах держави в особі Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області, с.Любині Яворівського району Львівської області

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Київстар", м.Київ

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1200га та зобов'язання повернути зазначену земельну ділянку

У судовому засіданні 11.02.2015р.

оголошувалась перерва до 19.02.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.12.2014р. у задоволенні позову Прокурора Яворівського району в інтересах держави в особі Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області, с.Любині Яворівського району Львівської області до Приватного акціонерного товариства "Київстар", м.Київ про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1200га та зобов'язання повернути зазначену земельну ділянку було відмовлено.

Заступник прокурора Львівської області, не погоджуючись з вищевказаним рішенням господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, як таке, що винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та недоведеністю обставин, що мали значення для справи і прийняте нове, яким задовольнити позов повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Любинською сільською радою було прийнято рішення №112 від 16.08.2007р. про передачу відповідачу в оренду земельну ділянку строком на 5 років, однак сільський голова, вийшовши за межі наданих йому повноважень, одноособово визначив термін оренди строком на 25 років, що суперечить вказаному вище рішенню сільської ради. Однак, суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеному факту, вказавши, що невідповідність строку оренди в рішенні органу місцевого самоврядування та договорі оренди не вплинули на законність укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки, що, на думку апелянта, потягло за собою неправильне вирішення спору.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти скасування рішення господарського суду, зокрема зазначив, що на момент укладення спірного договору сторонами було дотримано усі істотні умови, і строк дії договору оренди земельної ділянки відповідає положенням Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України «Про оренду землі», наміри сторін були вільними та відповідали їх внутрішній волі, тому підстав для визнання договору недійсним в порядку ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) немає.

Одночасно відповідач вказує, що навіть у разі дійсного встановлення факту перевищення компетенції голови сільської ради та визнання недійсним договору, такі дії не відповідатимуть приписам Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, а саме рішенню в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003р. Також існує практика Європейського Суду з прав людини щодо застосування принципу ultra vires, тобто наслідків дій особи поза власними повноваженнями, відповідно до якої, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення його майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Тому, на думку відповідача, особа приватного права не повинна нести відповідальність за можливі помилки органу публічної влади. Відтак, відповідач просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегією суддів у судовому засіданні 11.02.2015р. оглянуто оригінал протоколу ХІІ сесії V демократичного скликання від 16.08.2007р., рішення №112 від 16.08.2007р., яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12га в с.Любині Любинської сільської ради для передачі в оренду терміном на 5 років ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем.", а також оригінали матеріалів кримінального провадження №42014140350000012 від 27.03.2014р., про що зазначено у протоколі судового засідання від 11.02.2015р.

Одночасно, у судовому засіданні 19.02.2015р. судовою колегією з'ясовано, що ані прокурор, ані відповідач оригіналу рішення Любинської сільської ради №112 від 16.08.2007р. про надання земельної ділянки в оренду строком на 25 років не бачили. В свою чергу прокурор пояснив, що та копія, яка наявна в матеріалах справи, зроблена прокурором Яворівського району з копії матеріалів кримінального провадження.

У судових засіданнях 28.01.2015р, 11.02.2015р. та 19.02.2015р. скаржник підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, і просив суд скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2014р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Також, у судовому засіданні 11.02.2015р., апелянт зазначав, що, на його думку, наявність оригіналу рішення №112 від 16.08.2007. строком на 5 років є належним доказом по справі для скасування рішення господарського суду та задоволення позову прокурора, і, в свою чергу, це підтверджує, що рішення №112 від 16.08.2007р. про передачу в оренду строком на 25 років є підробленим. Також зазначає, що матеріали кримінального провадження містять протоколи допитів свідків, а саме депутатів, які голосували на сесії і приймали рішення саме на 5 років. Одночасно, прокурор вказує, що постановою про закриття кримінального провадження від 30.06.2014р. встановлено факт перевищення повноважень колишнім головою Любинської сільської ради Коваликом Іваном Івановичем, тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, а саме виготовлення та скріплення гербовою печаткою і рукописним підписом рішення №112 від 16.08.2007р. щодо надання земельної ділянки в оренду строком на 25 років, всупереч дійсному прийнятому на сесії ради рішенню №112 від 16.08.2027р. щодо надання земельної ділянки в оренду строком на 5 років

Представник Любинської сільської ради у судовому засіданні 11.02.2015р. надав пояснення, що у 2007 році він був депутатом, і на сесії Ради затверджували надання земельної ділянки відповідачу в оренду строком на 5 років.

У судових засіданнях 28.01.2015р, 11.02.2015р. та 19.02.2015р. представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, та просив залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області №112 від 16.08.2007р. затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,12га в с.Любині Любинської сільської ради для передачі в оренду терміном на 5 років ЗАТ „Київстар Дж.Ес.Ем.". Вирішено перевести вказану земельну ділянку в землі зв'язку та телекомунікації і передати її ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." в оренду на 5 (п'ять) років для будівництва та обслуговування базової станції стільникового зв'язку.

21.09.2008р. між Любинською сільською радою (орендодавець) та ЗАТ „Київстар Дж.Ес.Ем." (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Любинської сільської ради №112 від 16.08.2007р. надає, а орендар приймає в строкове платне користування строком на 25 років на умовах оренди земельної ділянки: землі, які використовуються для зв'язку та телекомунікацій, для встановлення та обслуговування обладнання базової станції мобільного зв'язку, яка знаходиться на території села Любині Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1200га.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.12.2014р. у задоволенні позовних вимог відмовлено на підставі того, що договір оренди землі від 21.09.2008 р. укладений на підставі рішення №112 Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області від 16.08.2007р., прийнятого у відповідності до вимог ЗК України та в межах компетенції органу місцевого самоврядування. Строк оренди земельної ділянки не перевищує строку, встановленого ч.3 ст.93 ЗК України, а невідповідність строку оренди в рішенні органу місцевого самоврядування та договорі оренди не є підставою для визнання недійсним вказаного договору на підставі ч.1 ст.215 ЦК України та ст.207 ГК України.

Стаття 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтями 124 , 125 ЗК України встановлено порядок передачі земельних ділянок в оренду та виникнення права власності чи користування земельною ділянкою та визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Тобто, згідно з вказаними нормами підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу , надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу .

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закону) закріплено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування , визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п.34 ч.1 ст. 26 , ч.2 ст.77 Закону питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За приписами ч.ч.1-3 ст.59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Колегія суддів встановила, що матеріали справи містять дві копії рішення Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області №112 від 16.08.2007р., одне - на 5 років, інше - на 25 років.

В судовому засіданні судовою колегією оглянуто оригінали: протоколу ХІІ сесії V демократичного скликання від 16.08.2007р. та рішення №112 від 16.08.2007р., яким затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,12га в с.Любині Любинської сільської ради для передачі в оренду терміном на 5 років ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем.", і з'ясовано, що сторони оригіналу рішення №112 від 16.08.2007р., яким затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,12га в с.Любині Любинської сільської ради для передачі в оренду терміном на 25 років ніколи не бачили, і суду надати оригінал для огляду не можуть. Також, представник Любинської сільської ради зазначив, що на момент прийняття вказаного рішення він був депутатом і на сесії ради приймалось рішення про надання земельної ділянки в оренду строком на 5 років .

В матеріалах справи наявні матеріали кримінального провадження та постанова Прокуратури Яворівського району про закриття виконавчого провадження від 30.06.2014р. (а.с.121-149), з яких вбачається, що в ході досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено 27.03.2014р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014140350000012 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364 та ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України (далі - КК України) встановлено, що Ковалик Іван Іванович, перебуваючи на виборчій посаді сільського голови Любинської сілської ради, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування та представником влади, у 2007р. допустив зловживання владою та службовим становищем, тобто умисно, з корисливих мотивів, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби, шляхом службового підроблення, достовірно знаючи, що сесією Любинської сільської ради приймалось рішення №112 від 16.08.2007р., яким надано земельну ділянку площею 0,12га в с.Любині Любинської сільської ради ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." в оренду строком на 5 років , виготовив та скріпив підписом та видав рішення №112 від 16.08.2007р. щодо надання вказаної ділянки в оренду строком на 25 років. Внаслідок чого, в подальшому між Любинською сільською радою та ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." укладено договір оренди земельної ділянки на 25 років. А також Ковалик Іван Іванович своїми умисними діями вчинив службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складання і видача завідомо неправдивих документів. Однак, вказане кримінальне провадження було закрите, у зв'язку зі смертю підозрюваного.

Одночасно, в матеріалах справи є рішення Любинської сільської ради №20 від 09.06.2006р., яким погоджено надати дозвіл на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» під розміщення базової станції стільникового зв'язку, в складі контейнера з обладнанням базової станції та вежі з антенно-фідерними пристроями для надання в оренду терміном на 10 років площею 0,12га за рахунок земель запасу Любинської сільської ради.(а.с.20)

Також є лист ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» №127ВБ від 11.07.2007р., адресований Любинській сільській раді, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12га Любинської сільської ради і передачу в оренду строком на 10 років для будівництва базової станції стільникового зв'язку.(а.с.21)

В матеріалах справи наявний лист Любинської сільської ради №159 від 23.10.2014р. адресований Прокурору Яворівського району, зі змісту якого вбачається, що Рада дізналась про існування договору оренди земельної ділянки строком на 25 років у березні 2014р. за наслідками проведеної прокуратурою району перевірки. (а.с.43)

З урахуванням викладеного вище та матеріалів кримінального провадження вбачається, що ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» зверталось до Любинської сільської ради про надання земельної ділянки в оренду строком на 10 років , а не на 25, відтак і розглядалось на сесії Ради питання щодо надання земельної ділянки в оренду на строк не більше 10 років. Рішення Любинської сільської ради №112 від 16.08.2007р. про надання в оренду ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." земельної ділянки строком на 25 років не приймалось на сесії Любинської сільської ради, оригіналу вказаного рішення суду не надавалось, в той час, як у справі наявні всі докази в підтвердження того, що на вказаній сесії ради розглядалось питання про надання земельної ділянки в оренду на 5 років.

У ст.33 ГПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В матеріалах справи відсутній, а відповідачем, всупереч вказаній нормі, не наданий суду оригінал рішення Любинської сільської ради №112 від 16.08.2007р. про надання в оренду ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." земельної ділянки строком на 25 років. Відтак, суд не приймає як належний доказ по справі копію рішення Любинської сільської ради №112 від 16.08.2007р. про надання в оренду ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." земельної ділянки строком на 25 років.

Таким чином суду не надано належних доказів про наявність підстав для укладення Любинською сільською радою договору оренди земельної ділянки від 21.09.2008р. строком на 25 років.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) , може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 3 вказаної статті встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє , таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до ч.1 ст.215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Враховуючи, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), укладений між Любинською сільською радою та ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» договір оренди земельної ділянки площею 0,1200га від 21.09.2008р. підлягає визнанню недійсним на майбутнє.

Таким чином, в порушення вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарським судом Львівської області не досліджено докази матеріалів справи, на підставі яких було укладено спірний договір оренди земельної ділянки, зокрема, не надано оцінку рішенню Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області №112 від 16.08.2007р. щодо надання земельної ділянки в оренду строком на 25 років, протоколу сесії Ради, на якому було прийнято вказане рішення, матеріалам кримінального провадження, в яких також містяться і протоколи допитів свідків (депутатів Ради), з яких вбачається, що депутатами розглядалось питання про надання земельної ділянки в оренду строком на 5 років.

Щодо тверджень відповідача про застосування до спірних правовідносин практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положеннями ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ вказану Конвенцію і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном . Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив Верховний Суд України в Постанові №6-92цс13 від 18.09.2013р. основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden") від 23.09.1982р., "Новоселецький проти України" від 11.03.2003р., "Федоренко проти України" від 01.06.2006р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 зазначеного Першого протоколу. Зокрема, необхідно щоби була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

За обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства", на яку посилається відповідач, заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації, орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до обставин цієї справи, Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування в цілях застосування положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції можна вважати складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника, Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

У вказаній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку органу публічної влади, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння ним своїм майном та відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак, вказане рішення Європейського суду не може застосовуватись до правовідносин даної справи, оскільки, як зазначено у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", сам орган місцевої влади вважав, що він мав повноваження для вчинення певних дій, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові, і не було питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади, в той час, як у даній справі спірними правовідносинами є укладення договору оренди земельної ділянки на підставі рішення, факт прийняття і існування оригіналу якого суду не доведено. При тому, що волевиявлення громади було реалізоване на сесії сільської ради, шляхом прийняття рішення про надання в оренду земельної ділянки строком на 5 років. В даному випадку свавілля полягає якраз у перевищенні компетенції сільським головою у розпорядженні землями територіальної громади с.Любині, в той час як земля є власністю народу України, а сільська рада та посадові особи ради зобов'язані діяти в інтересах народу, лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо застосування принципу ultra vires до даних правовідносин, як на це наголошує відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, і вважає, що особа приватного права не повинна нести відповідальність за можливі помилки органу публічної влади, колегія суддів зазначає таке.

В українському законодавстві існує певне обмеження щодо застосування вказаної доктрини ultra vires.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

На діяльність тих юридичних осіб публічного права, які мають правовий статус органу державної влади або органу місцевого самоврядування, розповсюджується дія принципу, відповідно до якого ці особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України), тобто їм дозволено лише те, що прямо передбачено у законі.

Європейським судом з прав людини у справі «Федоренко проти України» встановлено принцип пропорційності при застосуванні доктрини ultra vires та втручанні держави у право відповідача мирно володіти своїм майном.

Однак, у справі Європейського суду «Федоренко проти України», в якій застосовано принцип ultra vires, позивач-2 та позивач-3 вважали, що, вчиняючи вказані дії та приймаючи вказані нормативні й ненормативні правові акти, вони діяли правомірно та мали повноваження на їх вчинення, законодавство України не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод, то очевидно, що відповідач також вважав за таких умов укладення спірного договору правомірним.

Таким чином, до спірних відносин не підлягає застосуванню доктрина ultra vires, стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України», як джерело права.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, спростовуються матеріалами справи, і всупереч вищевказаних норм ГПК України відповідачем, не подано доказів, які б спростовували факти, викладені в апеляційній скарзі, а твердження, наведені у відзиві не спростовують правомірність викладених вище висновків.

З урахуванням викладеного, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Заступника прокурора Львівської області є такою, що підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2014р. по справі №914/3850/13 - скасуванню.

Відповідно до ст.105 ГПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Таким чином, згідно до ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд справи у господарському суді та перегляд судового рішення в апеляційному порядку покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області - задовольнити.

Рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2014р. по справі №914/3850/14 скасувати.

Позов Прокурора Яворівського району в інтересах держави в особі Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області, с.Любині Яворівського району Львівської області задовольнити та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1200га від 21.09.2008р., кадастровий №4625887600:08:004:0002 на майбутнє.

Зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Київстар", м.Київ повернути зазначену земельну ділянку у розпорядження Любинській сільській раді.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київстар" (03110, м.Київ, Соломянський район, Червонозоряний проспект,51, код ЄДРПОУ 21673832) в дохід Державного бюджету України (отримувач - УДК Личаківського району м.Львова, код ЄДРПОУ 38007620, банк отримувача - ГУДКCУ у Львівській області, МФО 825014, рахунок отримувача 31215206783006, код класифікації доходів бюджету 22030001) 2 436,00грн. судового збору за подання позову до господарського суду Львівської області.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київстар" (03110, м.Київ, Соломянський район, Червонозоряний проспект,51, код ЄДРПОУ 21673832) в дохід Державного бюджету України (отримувач - УДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код ЄДРПОУ 38007620, МФО 825014, рахунок отримувача 31216206782006, банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) 1 218,00грн. за подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного господарського суду.

Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 25.02.2015р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді О.В. Михалюк

Н.М. Кравчук