Постанова

від 18.02.2015 по справі 813/6918/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року Справа № 813/6918/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Козак О.О.,

представника позивача - Зошія Ю.Й.,

представника відповідача - Каранця Р.В.,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрозабезпечення" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ТзОВ "Електрозабезпечення" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.09.2014 року № 0003592201 та № 0003602201.

В ході судового розгляду справи судом здійснено заміну відповідача з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Ухвалою суду від 10.10.2014 року відкрито провадження у справі. В судовому засіданні 18.02.2015 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними бухгалтерськими документами, а висновки відповідача стосовно нереальності господарських операцій, здійснених із контрагентами позивача є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. У позивача наявні усі необхідні первинні документи, які дають право включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту. До того ж позивач зазначає, що свої висновки відповідач базує на актах інших податкових органів та інформації наявній у внутрішніх інформаційних системах. Вважає, що оскільки відповідач використовував акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, а зустрічні звірки не є перевірками, тому такі акти взагалі не можна брати до уваги при визначенні реальності будь-яких господарських операцій. А задокументовані факти неможливості проведення зустрічної звірки не можна трактувати як доказ безтоварності господарських операцій. Відтак, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправним та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена в запереченні на позовну заяву. Зокрема, відповідач зазначає, що встановлені під час проведення перевірки господарської діяльності позивача дані свідчать про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій позивача із зазначеними акті контрагенти. В ході проведення перевірки використано матеріали перевірок вищевказаних контрагентів позивача, згідно яких встановлено неможливість фактичного здійснення останніми господарських операцій, у зв'язку з відсутністю таких за місцемзнаходження та відсутністю майна і інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо. До того ж, первинна документація позивача, на думку відповідача, не відповідає вимогам встановленим законом. Враховуючи викладене, відповідачем зроблено висновок про те, що господарські операції позивача із зазначеними контрагентами укладені із завідомо неправомірною метою, для мінімізації податкового зобов'язання та неправомірного формування податкового кредиту.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю „Електрозабезпечення" (ЄДРПОУ 37444407) з питань правомірності формування сум податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ по взаєморозрахунках з ТОВ „Вайз Юніон ЛТД" (ЄДРПОУ 37569727) за жовтень 2012р., ТОВ „Лідерком" (ЄДРПОУ 35197074) за жовтень 2011р., грудень 2011р., ТОВ „Викуп" (ЄДРПОУ 35917680) за серпень 2011р., жовтень 2011р., та ТОВ „ Ейс констракшен менеджмент "(ЄДРПОУ 36757122) за грудень 2011р.

За результатами перевірки складено акт від 29.08.2014 року № 389/308/13-07-22-01-10/37444407.

На підставі акту перевірки ДПІ у Шевченківському р-ні м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області винесені податкові повідомлення - рішення: від 23.09.2014 року № 0003592201, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 65 726,05 грн., в т.ч. 2 434,05 грн. штрафних санкцій та від 23.092014 року № 0003602201, за яким позивачу органом ДПІ збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 69 802,75 грн., в т.ч. 13 960,75 грн. штрафних санкцій.

Предметом судового дослідження є правомірність оскаржених рішень.

Як вбачається із Акту перевірки, виносячи своє рішення, ДПІ виходила з того, що:

- з контрагентами позивача: ТОВ „Викуп", ТОВ „Ейс конcтракшен менеджмент", ТОВ „Лідерком", ТОВ „Вайз Юніон ЛТД" неможливо провести зустрічної перевірки на підставі відповідних актів „Про неможливість проведення зустрічної звірки" ДПІ у Печерському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві (стор.4, 7, 8, 9, 11 Акту). Контрагенти відсутні за місцем знаходження (стор.34 Акту).

- правочини, укладені ТОВ „Викуп" та ТОВ „Ейс конcтракшен менеджмент" з контрагентами (в т.ч. з ТОВ „Електрозабезпечення") порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

- правочини, укладені ТОВ „Лідерком", ТОВ „Вайз Юніон ЛТД" з контрагентами (в т.ч. з ТОВ „Електрозабезпечення"), є безтоварними, лише для оформлення документів без реального руху робіт, факт надання товарів та послуг здійснений з не метою, яка випливає із його змісту, а з метою несплати податків без наміру створення правових наслідків.

Як встановлено, за перевірений період позивач мав два типи господарських операцій із контрагентами: господарські операції купівлі-продажу та виконання субпідряних будівельних робіт.

Із матеріалів справи вбачається, що між ТОВ „Електрозабезпечення", з однієї сторони, та ТОВ „Викуп" і ТОВ „Ейс констракшен менеджмент" було укладено договори на постачання продукції, відповідно №16 від 20.07.2011 року та №1627/1 від 04.11.2011 року.

Згідно матеріалів справи ТОВ „Електрозабезпечення" надало до суду видаткові накладні, податкові накладні, які не мають недоліків та не визнані в судовому порядку недійсними.

До матеріалів справи також долучено товаротранспортні накладні на підтвердження здійснення перевезень та банківські виписки на підтвердження перерахування коштів.

Однак, слід зазначити, що посилання ДПІ в Акті перевірки на відсутність ТТН, як факту підтвердження здійснення безтоварних операцій купівлі-продажу не може братися до уваги, оскільки товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

В діях позивача із придбання товарів вбачається ділова мета підприємницької діяльності - отримання прибутку.

На підтвердження цього позивачем надано до суду підтвердження використання в подальшому придбаних товарів для виконання договорів із Брюховецькою сільською радою (копії договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних, банківських виписок є у справі).

Щодо господарських операцій - субпідрядних будівельних робіт:

встановлено, що між ТОВ „Електрозабезпечення", з однієї сторони, та ТОВ „Вайз Юніон ЛТД" і ТОВ „Лідерком" було укладено договори на виконання електромонтажних робіт, відповідно №35 від 01.10.12 року та №352 від 08.09.11 року.

Вказані контрагенти позивача виступали субпідрядними організаціями за договорами, які уклав позивач із ТОВ „Будмонтажресурс" по монтажу внутрішньої електромережі будівництва Реабілітаційного комплексу на 300 місць в смт. Великий Любінь, Городоцького р-ну, Львівської обл., із Брюховецькою сільською радою для освітлення вулиць та ТОВ „Міжнародна клініка відновного лікування" (копії договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних, банківських виписок на перерахування коштів за виконані операції є в матеріалах справи).

Позивачем надано витяги з ЄДРЮО та ФОП про підтвердження юридичної адреси контрагентів на час здійснення господарських операцій.

Згідно ч.1 ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " ,якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підтвердження факту виконання робіт ТОВ „Вайз Юніон ЛТД" і ТОВ „Лідерком" на користь позивача до матеріалів справи долучено акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, акти здачі-приймання робіт, банківські виписки на доказ перерахування коштів за виконані роботи.

До того ж, листом від 13.01.2015 року ТОВ „Будмонтажресурс" підтвердило факт залучення до виконання робіт такої субпідрядної організації, як ТОВ „Вайз Юніон ЛТД", що знайшло своє підтвердження й поясненнями у суді в якості свідка директора цього Товариства О.М.Коваля.

Листами на ім'я суду Голова Брюховецької сільської ради О.С.Процик заперечив залучення субпідрядних організацій на виконання робіт з освітлення вулиць сільською радою, однак факт залучення таких організацій позивачем на підтвердив як і не спростував.

Факт залучення субпідрядних організацій підтверджує й Держфінінспекція довідкою №108 від 20.04.2012р.

Однак, згідно Акту перевірки є свідчення керівників ТОВ „Вайз Юніон ЛТД" і ТОВ „Лідерком" про нездійснення ними будь-яких операцій.

З цього приводу зазначаю, що Акт перевірки є джерелом податкової інформації. Інших доказів на підтвердження цього факту, в т.ч. самих свідчень, відповідачем суду не надано.

Відтак, будь-яка інформація, викладена в акті перевірки є суто висновками податкового інспектора, які б факти в акті не вказувалися, якщо ці факти не підтверджені іншими засобами доказування в розумінні процесуального законодавства.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не може доводитись свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину.

Відтак, згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV ( 996-14 ) "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тому, наявність в матеріалах справи банківських виписок про перерахування коштів контрагентам за виконані роботи є зміною їхнього майнового стану.

Документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують їх здійснення є податкова накладна та видаткова накладна і які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що податкова звітність повинна ґрунтуватись на даних бухгалтерського обліку. Ті первинні документи, правила заповнення яких викладені в ст.9 даного Закону, слугують також підтвердженням виникнення податкових подій. Якщо документи заповнені постачальником за формою та з дотриманням відповідних правил, то немає ніяких підстав покупцю не відображати в своєму обліку (бухгалтерському, податковому) факту здійснення господарської операції.

Аналогічну позицію про те, що видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи як первинні бухгалтерські документи, які мають юридичну силу та не визнані в судовому порядку недійсними є підставою для віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ висловив Верховний Суд України у Постанові від 26.09.2006 року справа № 21-358во06 (абз.2 стор.2 Постанови).

За нормами ст. 244-2 КАС України адміністративні суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Позивачем додано до матеріалів справи копії ліцензій на право проведення будівельних робіт, виданих ТОВ „Вайз Юніон ЛТД" і ТОВ „Лідерком".

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України „Про ліцензування певних видів діяльності у будівництві" від 05.12.2007 року № 1396 юридична особа та фізична особа (підприємець) - суб'єкти господарської діяльності (далі - суб'єкти будівельної діяльності), що мають намір провадити будівельну діяльність, повинні отримати ліцензію згідно з цим Порядком.

Ліцензування будівельної діяльності та контроль за додержанням ліцензійних умов здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - орган ліцензування).

Кваліфікаційні, організаційні та інші вимоги щодо провадження господарської діяльності у будівництві встановлюються ліцензійними умовами провадження такої діяльності, які затверджуються в установленому законодавством порядку.

При органі ліцензування утворюється ліцензійна комісія, що діє на підставі положення, затвердженого в установленому порядку Мінрегіонбудом.

Перелік документів, які подаються суб'єктами господарювання для оформлення будівельної ліцензії, встановлені п. 5 Порядку, що затверджений цієї постановою, а саме: для юридичної особи - найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, код платника податків згідно з ЄДРПОУ або податковий номер, контактні телефони, електронна адреса, а також наявність філій, інших відокремлених підрозділів, за місцем яких буде провадитися заявлена діяльність, із зазначенням їх назви та місцезнаходження; копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчені нотаріально або органом, який видав документи; відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників за професійним та кваліфікаційним рівнем, технологію виробництва, інформаційно-правове, нормативно-технічне забезпечення, про наявну систему контролю якості виконання робіт, про виконані заявником будівельно-монтажні роботи за формою, яка визначається ліцензійними умовами провадження будівельної діяльності.

Видавши суб'єкту господарювання ліцензію на ведення діяльності, держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства, тобто взяла на себе певну відповідальність за факт надання підприємству статусу суб'єкта господарювання із певними правами та можливостями.

Не є аргументом зі сторони ДПІ, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагентів позивача, відсутність їх за місцемзнаходження та відсутність у них виробничих та складських приміщень, транспортних засобів, землі, трудових ресурсів є підтвердженням безтоварності операцій, оскільки Акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведення зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст.83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами ДПІ визначеної законом компетенції щодо проведення зустрічних звірок ТОВ „Викуп", ТОВ „Ейс конcтракшен менеджмент", ТОВ „Лідерком", ТОВ „Вайз Юніон ЛТД" не є доказом вчинення порушень податкового законодавства позивача.

До того ж, відповідно до інформації, яка міститься в Акті перевірки ДПІ від 29.08.2014 року № 389/308/13-07-22-01-10/37444407, Акти інших ДПІ Про неможливість проведення зустрічних перевірок проведені у 2013 році, тоді як самі господарські операції між позивачем та його контрагентами здійснювалися у 2011 році.

Крім того, не можна вважати належними і доводи про нікчемність операцій з огляду на те, що у вказаних контрагентів, на думку органу державної податкової служби, відсутні необхідні можливості для надання послуг. Адже, відсутність штату працівників по основному місцю праці, транспортних засобів та виробничих і складських приміщень не є належним доказом неможливості реального здійснення господарських операцій, оскільки діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту у інший спосіб, зокрема шляхом укладення цивільно-правових та господарських договорів.

Як вбачається із Акта перевірки, інформація про відсутність штатних працівників є результатом аналізу податкової звітності щодо утриманих і сплачених сум податку з доходів таких працівників. Однак, дана інформація не може вважатись належним доказом не використання праці найманих осіб взагалі. В даному випадку можна вказувати про правопорушення у вигляді несплати податків, не звітування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством, а не про вчинення безтоварних операцій. Щодо відсутності у контрагентів позивача транспортних засобів, складських та виробничих приміщень, то акт перевірки не містить аналізу щодо необхідності таких об'єктів при наданні підрядних послуг позивачу та реалізації йому будівельних матеріалів.

Не беруться до уваги й висновки відповідача, викладені в акті перевірки про те, що договори укладені позивачем з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відтак, податкова відповідальність не може наступати коли відсутній склад податкового правопорушення (а саме: суб'єкт, об'єкт правопорушення, його об'єктивна та суб'єктивна сторона).

Обов'язковими ознаками правопорушення, в тому числі податкового, є суспільна небезпека, протиправність, винність та караність. Вина особи (у формі умислу чи необережності) характеризує суб'єктивну сторону складу правопорушення, і у випадку її відсутності - немає й відповідальності.

Податковим законодавством не передбачено випадків відповідальності без вини.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у Постанові від 26.09.2006 року справа № 21-460во06.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.ст. 228, 234,235 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; умисел щодо укладення фіктивного чи удаваного правочинів. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.ст. 228, 234, 235 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Слід зазначити, що такі висновки цілком відповідають й позиції Європейського суду з прав людини, чиї рішення в силу ч.2 ст.8 КАС України та ст.17 Закону України „ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " по суті є окремим джерелом права.

Так, згідно рішень ЄСПЛ у справах: Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02) (п.38 рішення); «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) (п.71 рішення); Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) Євросуд дійшов до висновку, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Тому, через відсутність доведеності вини керівника позивача у встановленому законом порядку у скоєнні правопорушень щодо вчинення фіктивного, удаваного чи такого, що порушує публічний порядок правочину, у органу ДПІ відсутні правові підстави визнавати правочини такими й відповідно стягувати суми коштів.

З врахуванням того, що орган державної податкової служби в Акті перевірки покликається на ст.228 ЦК України, на те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами є фіктивними, удаваними, безтоварними, наведені обставини враховуються при прийнятті судового рішення.

відповідно до положень ПК України (п.198.6) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними ... У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року (із змінами та доповненнями), первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують їх здійснення є податкова накладна та видаткова накладна і які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що податкова звітність повинна ґрунтуватись на даних бухгалтерського обліку. Ті первинні документи, правила заповнення яких викладені в ст.9 даного Закону, слугують також підтвердженням виникнення податкових подій. Якщо документи заповнені постачальником за формою та з дотриманням відповідних правил, то немає ніяких підстав покупцю не відображати в своєму обліку (бухгалтерському, податковому) факту здійснення господарської операції.

Чинне українське законодавство вказує на те, що саме первинні бухгалтерські документи є доказом здійснення господарської операції, а не навпаки.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в свою чергу, окрім заперечень, жодного належного доказу на підтвердження правомірності нарахованих зобов'язань та винесених оскаржуваних рішень суду не надано, як і не надав їх допитаний в судовому засіданні в якості свідка ревізор-інспектор.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження податкового органу є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України, -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 23.09.2014 року № 0003592201 та № 0003602201.

3. Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 23.09.2014 року № 0003592201 та № 0003602201.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь "Електрозабезпечення" (ЄДРПОУ 37444407) судовий збір в сумі 272,00 грн. (двісті сімдесят дві гривні 00 копійок)

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 25 лютого 2015 року.

Суддя Сакалош В.М.