Рішення

від 02.02.2015 по справі 760/17960/14-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 760/17960/15

Справа № 2-5565/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді- Лозинської М.І.,

за участі секретаря- Беленок А.М., Резніченко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Віва-Експерт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, вихідної допомоги, грошової компенсації за час невикористаної відпустки, моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача- ТОВ «Віва-Експерт» у якому просив стягнути 53 380.30 грн., із яких:

19 750,00 грн. -заборгованість по заробітній платі;

21 454,48 грн. -середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;

4 000,00 - вихідна допомога;

1 376,40 грн. -компенсація за невикористану відпустку;

1000,00 грн. -відшкодування збитків;

5 000,00 грн. - відшкодування моральної шкоди;

8 000грн. - витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно із трудовим договором ( контрактом) від 22.07.2013 року та наказу від 01.08.2013 року № 3-к він був прийнятий на посаду оцінювача ТОВ « Віва-Експерт» з посадовим окладом 4000,00 грн. відповідно до п.5.1 вказаного Договору .

Посилається на те, що трудові відносини були розірвані відповідно до наказу товариства від 28.02.2014 року № 4к згідно із пунктом 1 статті 36 КЗпП України. При цьому заява про звільнення ним була складена під тиском керівника підприємства.

Позов мотивований тим, що директор товариства, незважаючи на встановлений розмір окладу згідно із трудовим договором у розмірі 4000,00 грн., за весь час роботи з 01.08.2013 року по 28.02.2014 року протягом 7 місяців перераховувала на платіжну зарплатну картку НОМЕР_1 в Банку « Аваль» лише 1250.00 грн.

Вказав на те, що на неодноразові звернення про необхідність виплати заробітної плати в повному обсязі, керівником відповідача були надані пояснення щодо проведення розрахунку найближчим часом.

Відтак позивач у зв`язку із порушенням обов`язку по виплаті заробітної плати, просить стягнути заборгованість по заробітній платі за 7 місяців, що складає 19 750.00 грн., виходячи із розрахунку ( 2750 грн. сума недоплаченого заробітку х 7 місяців).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21454,48 грн. за 128 днів прострочення виплати розрахунку при звільнені з 01.03.2014 року по 12.08.2014 року., а також вихідну допомогу як обов`язкову компенсаційну виплату в розмірі не менше середнього місячного заробітку, який становить 4000 грн.

Також позивач просить стягнути компенсацію за невикористану відпустку у кількості 14 днів у розмірі 1856,40 грн., реальні збитки у розмірі 1000 грн., обумовлюючи їх збільшенням курсу валюти, а також просить стягнути моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 800 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задоволення.

Представники відповідача в ході судового розгляду, позовні вимоги не визнали, пославшись на те, що частина належної йому заробітної плати в сумі 1250,00 грн. виплачувалась на картковий рахунок в Аваль банку, а частина на належний його синові ОСОБА_3 на картковий рахунок НОМЕР_2 в Приватбанку МФО 380775, за домовленістю з позивачем та на його прохання. Таким чином представники відповідача вказали, що на картковий рахунок сина позивача було перераховано 24053,75, а тому товариство повністю сплатило заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1537,02грн., а фактично виплачено безпосередньо позивачу 7651,82 грн. Таким чином представники відповідача вважають, що дії ОСОБА_2 спрямовані на одержання неправомірної вигоди в сумі 53380,80 грн. незважаючи на те, що така винагорода одержана ним та членом його сім»ї. Інші вимоги представники відповідача також не визнали та просили відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд виходить із наступного.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідно до трудового договору від 22 липня 2013 року позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю « ВІВА- ЕКСПЕРТ» та згідно з наказом № 3-к від 01.08.2013 року був прийнятий на посаду оцінювача, що підтверджується відомостями трудової книжки.

Відповідно до наказу № 4-к від 28.02.2014 року позивач був звільнений з посади оцінювача з 28.02.2014 року за згодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КзпП України.

Відповідно до пункту 5.1 Трудового договору позивачу встановлений посадовий оклад ( заробітна плата) у розмірі 4000,00 грн.

Встановлено, що позивачу на картковий рахунок НОМЕР_2 в ПАТ « Райффайзен Банк Аваль» виплачувалась частина заробітної плати у розмірі 1250,00 грн., що не заперечувалось представником відповідача.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, умовами трудового чітко встановлений розмір посадового окладу, що є істотними умовами праці.

Відповідно до частини 4 статті 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови , встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Отже, виплачуючи частково заробітну плату позивачу, відповідачем порушені вимоги закону щодо оплати праці, а відтак у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по заробітній платі у розмірі 19750 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи із розрахунку ( 2750 грн.х7 місяців перебування у трудових відносинах з 01.08.2013 року по 28.02.2014 рік).

При цьому суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на те, що частина грошових коштів перераховувалась сину позивачу ОСОБА_3 в сумі 24053,75 грн. на картковий рахунок в ПАТ КБ « ПриватБанк», оскільки підстави перерахування коштів ОСОБА_3 не обумовлено умовами трудового договору укладеного із позивачем та до трудових відносин, що виникли між сторонами обставини виплати коштів ОСОБА_3 , відношення не мають.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 21454,48 грн. за 128 днів затримки розрахунку при звільненні з 01.03.2014 року по 12.08.2014 рік.

Щодо вимог про стягнення вихідної допомоги , то суд вважає ,що у цій частині у задоволенні позову слід відмовити, оскільки відповідно до ст.44 КЗпП України передбачені чіткі випадки виплати вихідної допомоги, які пов`язані із підставами проведеного звільнення, а саме при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Проте, оскільки позивач був звільнений за пунктом 1 статті 36 КЗпП України , вихідна допомога для виплати за вимогами закону йому не передбачена.

Також суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення збитків у розмірі 1000 грн., оскільки позивачем не доведено їх заподіяння, не наведений чіткий розрахунок вимог. Крім того, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», проте таких вимог позивач не заявляв.

Не підлягають також вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1376,00 грн., оскільки відповідно до розрахунку нарахованої і виплаченої заробітної плати відповідачем виплачена така компенсація у розмірі 480,32 грн.

Суд також вважає недоведеними позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., оскільки позивачем не надано доказів ії спричинення.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 17.10.2014 року № 10 « Про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Оскільки позивачем не наданий розрахунок витрат на правову допомогу, суд вважає, що такі вимоги задоволенню не підлягають.

В силу ст.88 ЦПК України в порядку розподілу судових витрат з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 243,60 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.21,97,116,117 КЗпП України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 17.10.2014 року № 10 « Про судові витрати у цивільних справах», ст.ст.10,60,88,209,212-215,294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю " Віва- Експерт" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, вихідної допомоги, грошової компенсації за час невикористаної відпустки, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " Віва- Експерт" на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 19 750,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 21 454,48 грн., 1376,40 грн. - компенсацію за невикористану відпустку, а всього стягнути 42580,88 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " Віва- Експерт" на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи , які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, мають право на його оскарження протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: