Рішення

від 14.05.2015 по справі 760/17960/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4791/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Лозинська М.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Гречка Т.В.

за участю: позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києві від 2 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва-Експерт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, вихідної допомоги, грошової компенсації за час невикористаної відпустки, моральної шкоди.

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись у серпні 2014 року до суду з зазначеним вище позовом ставив питання про стягнення із відповідача на його користь 53 380,30 гривень, із яких: 19 750,00 гривень це - заборгованість по заробітній платі; 21 454,48 гривень - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; 4 000,00 гривень - вихідна допомога; 1 376,40 гривень - компенсація за невикористану відпустку; 1000,00 гривень. - відшкодування збитків; 1 000,00 гривень - відшкодування моральної шкоди; 8 000 гривень - витрати на правову допомогу. В обґрунтування позовних вимог посилаючись на те, що згідно із трудовим договором (контрактом) від 22.07.2013 року та наказу від 01.08.2013 року № 3-к він був прийнятий на посаду оцінювача ТОВ «Віва-Експерт» з посадовим окладом 4 000 гривень відповідно. Однак, на момент розірвання трудових відносин згідно до наказу товариства від 28.02.2014 року № 4к за п.1 ст. 36 КЗпП України з ним не було проведено повного розрахунку. Тому просив суд задовольнити вимоги у повному обсязі.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 2 лютого 2015 року позов було задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва- Експерт» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у розмірі 19 750 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 21 454,48 гривень, 1376,40 гривень компенсації за невикористану відпустку.

В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року було виправлено описку допущену у мотивувальній частині судового рішення, та викладено абзац мотивувальної частини рішення щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку у такій редакції: «підлягають, також, задоволенню позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, оскільки відповідно до розрахунку нарахованої і виплаченої заробітної плати відповідачем виплачена така компенсація у розмірі 480 гривень, в той час, коли сума компенсації за невикористану відпустку за 14 календарних днів складає 1 856,40 гривень, а тому за вирахуванням 480 гривень, сума, що підлягає до стягнення становить 1 376,40 гривень».

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, де ставив питання про зміну судового рішення щодо часткової відмови у задоволенні обґрунтованих позовних вимогу розмірі 10 799,92 гривень, з яких 4 000,00 - вихідна допомога; 999,92 гривень відшкодування реальних збитків, 5 000 гривень компенсацію за моральну шкоду, 800 гривень вартість оплати адвокатських послуг. Вказуючи, при цьому, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Відповідач будучи належним чином повідомленим про розгляд справи у судове засідання не з'явився, поважність причин своєї неявки суду не повідомив. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України ( а.с. 121).

Враховуючи те, що подана апеляційна скарга не містить у собі доводів щодо невідповідності висновків суду в частині задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі; середнього заробітку за затримку виплати при розрахунку та компенсації за невикористану відпустку, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення осіб що з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Так судом першої інстанції при розгляді справи було встановлено, що починаючи 22 липня 2013 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ТОВ « ВІВА- ЕКСПЕРТ» наказ № 3-к від 01.08.2013 року.

Відповідно до наказу № 4-к від 28.02.2014 року був звільнений з посади оцінювача з 28.02.2014 року за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КзпП України.

Як вбачається із матеріалів справи звертаючись до суду з позовом позивач серед іншого ставив також питання про відшкодування на його користь розміру завданих діями відповідача збитків за правилами ст. 22 ЦК України, а саме витрат в розмірі 1000 гривень, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Визначаючи розмір збитків виходив відповідно до реальної вартості майна, якщо воно внаслідок інфляційних процесів, що відзначаються в українській економіці, збільшилося на момент розгляду справи в порівнянні з тим часом ( 01.03.2014 року) коли відповідач повинен був розрахуватися з позивачем.

Відмовляючи у задоволенні зазначених вище вимог, суд виходив з їх недоведеності .

Також позивачем заявлялися вимоги щодо стягнення суми вихідної допомоги за правилами ст. 44 КЗпП України з підстав того, що директор товариства при звільненні завірила його про виплату такої допомоги в розмірі не менше 4 тисячі гривень у відповідності до п. 5.1 трудового договору як обов'язкову компенсаційну виплату при написанні та підписанні заяви про звільнення, яке було зроблено під примусом.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення суми вихідної допомоги суд вказував на те, що такі вимоги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства. Так як положеннями ст. 44 КЗпП України передбачено вичерпний перелік підстав виплати такої допомоги, а саме вона нараховується та виплачується при припиненні трудового договору з підстав визначених у п. 6 ст. 36 та п.п.1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну ( невійськову) службу ( п. 3 ст. 36) - у розмір двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору ( ст. 38 і ст. 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки позивач був звільнений за п. 1 ст. 36 КЗпП України, то і виплата вихідної допомоги не передбачена.

Ставлячи питання про стягнення понесених судових витрат, позивач вказував на те, що відповідно до положень ст. 59 Конституції України він має право на отримання правової допомоги та враховуючи те, що ст. 84 ЦПК передбачено право відшкодування понесених ним витрат за надання такої допомоги відповідачем у разі задоволення позову просив стягнути на його користь - 800 гривень. Які були сплачені адвокату Ковальову О.М. у відповідності до квитанції від 02.06.2014 року. Вказана вартість юридичних послуг відповідала принципу розумності та не була завищеною.

Відмовляючи, суд першої інстанції виходив з відсутності наданого розрахунку на правову допомогу, що суперечить положенням Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 17.10.2014 року № 10 «Про судові витрати у цивільних справах.

Також судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди з підстав того, що позивачем не надано доказів її спричинення діями відповідача.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, апелянт вказував на те, що суд першої інстанції при постановленні судового рішення в зазначеній вище частині не врахував приписів п. 1 ст. 40 та ст. 44 КЗпП України про те, що вихідна допомога при звільненні «за згодою сторін» передбачає виплату не менше одного посадового окладу - 4000 гривень, також не врахувала реальні збитки які він поніс та оцінюю в розмірі 1000 грн. та оціненої в 5000 гривень моральної шкоди. Крім того, свою відмову щодо стягнення з відповідача 800 гривень за надання апелянту юридичної допомоги адвокатом в установленому порядку, суд першої інстанції мотивував тим, що вказана допомога не надавалась, що не відповідає дійсності так як є докази, які підтверджують дані обставини.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині неправомірності відмови суду першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення суми вихідної допомоги при звільненні, завданих збитків, витрат на правову допомогу не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Так як ст. 44 КЗпП України, що регулює порядок виплати вихідної допомоги при звільненні має вичерпний перелік підстав щодо її виплати. У відповідності до наказу № 4-к від 28.02.2014 року позивач був звільнений з посади оцінювача з 28.02.2014 року за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КзпП України. Зазначена стаття звільнення не входить до переліку підстав визначених законодавчо як підстав для виплати вихідної допомоги за правилами ст. 44 КЗпП України. Враховуючи що у ході розгляду апелянтом не було надано доказів на підтвердження скасування зазначеного вище наказу про звільнення, або зміну формулювання звільнення, колегія суддів вважає, що висновки суду є правомірними.

Також колегія суддів вважає, правомірною відмову суду у задоволенні вимог позивача щодо стягнення збитків та витрат на правову допомогу з підстав визначених судом.

Крім того, колегія суддів вважає, що позивачем ( апелянтом ) в частині стягнення понесених витрат на правову допомогу не було взято до уваги також положення ч. 2 ст. 56 ЦПК України, за якою особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Посилання на дотримання такого порядку при розгляді справи подана апеляційна скарга не містить як і матеріали справи.

У той же час, колегія суддів вважає, такими що знайшли своє підтвердження у ході апеляційного розгляду справи доводи апелянта в частині безпідставності відмови у задоволенні вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди.

Так як у відповідності до положень ст. 237 -1 КЗпП України підставою для відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин є порушення роботодавцем будь-яких із передбачених законом прав найманого працівника, якщо таке порушення поєднане з його моральними стражданнями, втратою ним нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже при відшкодуванні моральної шкоди необхідно встановити винні дії відповідача.

Стягнена за рішенням суду заборгованість по заробітній платі, середнього заробітку та компенсації за невикористану відпустку не може свідчити про недоведеність працівником факту заподіяння моральної шкоди у загальному вигляді, а саме у вигляді моральних страждань.

А тому за наявності доведеності порушення прав позивача діями відповідача у сфері трудових відносин, що призвели до його моральних страждань, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог позивача про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з постановленням у цій частині нового рішення за правилами ст. 309 ЦПК України про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди в сумі 1 тисячі гривень з зазначених вище підстав.

В іншій частині оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування нема.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києві від 2 лютого 2015 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди та постановити в цій частині нове рішення, за яким;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВА - ЄКПЕРТ» 03124 м. Київ вулиця Героїв Севастополя, 7 кв.41 (ЄДРПОУ 38448381, МФО 380786. р/р 26008010801655) на користь ОСОБА_3 ( ідентифікаційний код НОМЕР_1) АДРЕСА_2 моральну шкоду в розмірі 1000 ( одна тисяча) гривень.

У іншій частині постановлене судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: