Ухвала

від 19.02.2015 по справі 816/967/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2015 р. м. Київ К/800/34278/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Зіньківського районного центру зайнятості на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі за позовом Зіньківського районного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення допомоги по безробіттю, -

ВСТАНОВИВ:

13 березня 2014 року Зіньківський районний центр зайнятості пред'явив позов до ОСОБА_4 про стягнення неправомірно отриманої допомоги по безробіттю.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Зіньківського районного центру зайнятості заборгованість у розмірі 6621,97 грн..

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, скаржник оскаржив його.

У касаційній скарзі Зіньківський районний центр зайнятості, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 7 березня 2013 року відповідач звернувся до позивача із заявою про надання статусу безробітного, а 11 березня 2013 року із заявою про призначення виплати допомоги по безробіттю до вирішення питання його працевлаштування.

У поданих заявах відповідач зазначив, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує, не має права на пенсію за віком, в тому числі на пільгових умовах та на пенсію за вислугу років.

11 березня 2013 року ОСОБА_4 було надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю.

Наказом № НТ 1303.11 від 11 березня 2013 року відкладено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з наданням особі вихідної допомоги при звільненні.

Наказом НТ 130527 від 27 березня 2013 року - розпочато виплату допомоги по безробіттю з 29 березня 2013 року.

Знятий з обліку позивач з 30 травня 2013 року у зв'язку з поданням заяви про припинення реєстрації.

За період перебування на обліку в центрі зайнятості відповідач отримав допомогу по безробіттю в сумі 6621,97 грн., що підтверджується довідкою позивача.

Позивачем проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, в ході якого виявлено, що відповідач під час реєстрації в Зіньківському РЦЗ приховав від спеціалістів центру зайнятості інформацію про те, що він працював по трудовій угоді в науково-технічному товаристві з обмеженою відповідальністю «Букрос-сервіс».

Позивачем було отримано трудову угоду від 01 серпня 2011 року, укладену між Науково-технічним товариством з обмеженою відповідальністю «Букрос-сервіс» та відповідачем, відповідно до положень якої ОСОБА_4 зобов'язується виконати роботи «відповідальний за електрогосподарство по об'єктам НТ ТОВ «Букрос-сервіс» на БВО ВАТ БК «Букрос». Строк дії договору з 01 серпня 2011 року до 01 серпня 2013 року.

У зв'язку із виявленим порушенням 26 лютого 2014 року позивачем було видано наказ № 26-ОД про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_4. Даний наказ разом із вимогою про повернення коштів направлявся на адресу відповідача.

У зв'язку з непогашенням нарахованої заборгованості відповідачем, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги послався на положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці України від 20 листопада 2000 року № 307 та зазначив, що оскільки відповідач під час звернення до позивача із заявою про надання статусу безробітного були надані неповні відомості, позовні вимоги є обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з ОСОБА_4 на користь Зіньківського районного центру зайнятості суми виплаченого забезпечення у розмірі 6621,97 грн..

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції зазначив, що з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю в тому випадку, якщо безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, саме під час одержання допомоги по безробіттю.

Враховуючи, що на час отримання допомоги по безробіттю з 29 березня 2013 року (наказ позивача від 27 травня 2013 року № НТ130527) відповідач не був зайнятою особою, оскільки 22 березня 2013 року припинено трудову угоду від 01 серпня 2011 року з БВО ВАТ БК «Букрос», підстави для стягнення суми виплаченої допомоги по безробіттю відсутні.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітною є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Частиною 2 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Згідно пункту 2 статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду.

Згідно статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Відповідно до пункту 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці України від 20 листопада 2000 року № 307 передбачено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку. Сума виплаченої допомоги по безробіттю підтверджується відповідною довідкою центру зайнятості, що підписується керівником, головним бухгалтером та скріплюється печаткою.

Як вбачається із матеріалів справи 7 березня 2013 року відповідач звернувся до позивача із заявою про надання статусу безробітного, а 11 березня 2013 року із заявою про призначення виплати допомоги по безробіттю до вирішення питання його працевлаштування, проте не повідомив позивача про те, що він в період з 01 серпня 2011 року до 22 березня 2013 року виконував роботу відповідального за електрогосподарство по об'єктам НТ ТОВ «Букрос-сервіс» на БВО ВАТ БК «Букрос» за трудовою угодою від 01 серпня 2011 року, строк дії якої закінчувався в серпні 2013 року.

Отже право на призначення статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю станом на 11 березня 2013 року у позивача не виникло.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з ОСОБА_4 на користь Зіньківського районного центру зайнятості суми виплаченого забезпечення у розмірі 6621,97 грн., проте судом апеляційної інстанції помилково було скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Фактичні обставини справи судами першої та другої інстанції встановлено повно і правильно, а тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями ст. ст. 220, 222, 226, 230, 232 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Зіньківського районного центру зайнятості задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року скасувати.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: