Ухвала

від 16.02.2015 по справі 816/4626/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2015 р.Справа № 816/4626/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Старостіна В.В. , Катунова В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2014р. по справі № 816/4626/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчук-автодизель-сервіс» (далі за текстом - ТОВ «Кременчук-автодизель-сервіс», позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі за текстом - Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 року № 0005942201/2355, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9903,0 грн. (за основним платежем - 6602,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3301,0 грн.).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 року № 0005942201/2355.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Кременчуцька ОДПІ зазначає, що ТОВ «Кременчук-автодизель-сервіс» занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, внаслідок безпідставного формування податкового кредиту по відносинам з ПП «Водолій 14» та обґрунтовує такий висновок відсутністю реальності здійснення господарських операцій з цим постачальником.

Представники сторін у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції, просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Кременчук-Автодизель-сервіс» з питань взаємовідносин з ПП «Водолій 14» за липень 2014 року.

За результатами перевірки було складено акт № 2496/16-03-22-01-08/24393027 від 24.10.2014 року, яким зафіксовано порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 6602 грн.

На підставі вказаних висновків Акту перевірки № 2496/16-03-22-01-08/24393027 від 24.10.2014 року податковим органом 11.11.2014 року було винесене податкове повідомлення-рішення № 0005942201/2355, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9903,0 грн. (за основним платежем - 6602,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3301,0 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості висновків податкового органу щодо відсутності реальності господарських операцій позивача з ПП «Водолій 14», оскільки з огляду на підтвердження здійснення таких операцій первинними документами бухгалтерського обліку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 30.06.2014 року між ТОВ «Кременчук-Автодизель-сервіс» (Покупець) та ПП «Водолій 14» (Постачальник) укладено договір поставки № 47/0614, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити та передати, а покупець прийняти та оплатити запасні частини до автомобілів та інші товари матеріально-технічного призначення, ціна, номенклатура і кількість яких відповідають товаросупроводжувальним документам (видатковим накладним, актам прийому-передачі, специфікаціям та іншим), які є невід'ємною частиною цього договору. Згідно положень розділу 3 цього договору передача товару здійснюється за видатковою накладною та оформленою покупцем відповідним чином довіреністю на одержання товару. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця на складі постачальника - м. Кременчук, вул. Профспілкова, б. 3.

Реальність здійснення сторонами господарських операцій підтверджується наступними первинними документами: договором, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Товар отримувався уповноваженими особами позивача за довіреностями.

Транспортування товарів здійснювалось автотранспортом позивача, що підтверджено товарно-транспортними накладними, договором позички транспортного засобу, актом приймання-передачі транспортного засобу.

Отримані від ПП «Водолій 14» товари були використані позивачем у власній господарській діяльності шляхом їх подальшої реалізації іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними та довіреностями.

Колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити передбачені положеннями ст.ст. 201, 138 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність належного документального підтвердження здійснення господарських операцій позивача з ПП «Водолій 14» та правомірність формування податкового кредиту за цими операціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів відхиляє доводи Кременчуцької ОДПІ, що факт реалізації товарів не підтверджується, оскільки номенклатура придбаного ПП «Водолій 14» товару на 100% не співпадає з номенклатурою реалізації позивачу з огляду на наступне.

Наведені доводи контролюючого органу обґрунтовуються виключно аналізом відомостей Єдиного реєстру податкових накладних і є безпідставними, оскільки зроблені без дослідження податкових накладних постачальника, в яких сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, тобто тих, що згідно з п. 11 підрозділу 2 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України не підлягали реєстрації в вказаному реєстрі.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача про безтоварність господарських з операцій з посиланням на те, що ПП «Водолій 14» за видами діяльності не мав права здійснювати торгівлю запчастинами до автомобілів та не надав до перевірки первинних та бухгалтерських документів, враховуючи наступне.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує з недоліками, які на його думку мають місце в діяльності контрагента, але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагента порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факт порушення ТОВ «Кременчук-автодизель-сервіс» вимог податкового законодавства та правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 11.11.2014 року № 0005942201/2355.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2014р. по справі № 816/4626/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бегунц А.О. Судді (підпис) (підпис) Старостін В.В. Катунов В.В.