Рішення

від 19.02.2015 по справі 5011-10/5416-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2015Справа №5011-10/5416-2012

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Київської міської державної адміністрації

2. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3. Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

До 1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив»

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -

1. Дитячий санаторій «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання (далі - третя особа-1)

2. Дитячий санаторій «Салют» Київського санаторно-курортного медичного

об'єднання (далі - третя особа-2)

Про визнання протиправним і скасування рішення, та визнання недійсним договору

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді: Трофименко Т.Ю.

Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Боса І.В. - посвідчення № 02722 від 05.09.2012 р.

від позивача-1: Нечипорчук Н.О. - представник за довіреністю № 062/01/10-11393 від 23.12.14 р.

від позивача-2: Нечипорчук Н.О. - представник за довіреністю № 001-50 від 14.01.2015 р.

від позивача-3: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Житенко І.О. - представник за довіреністю № б/н від 22.08.2014 р.

Артеменко Н.М. - представник за довіреністю № б/н від 22.08.2014 р.

від 3-ої особи-1: Байда С.І. - пред. за дов. № б/н від 02.10.2014 р.

від 3-ої особи-2: Байда С.І. - пред. за дов. № б/н від 02.10.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25 квітня 2012 року Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі: 1. Київської міської державної адміністрації (надалі - позивач-1); 2. Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке змінило назву на Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - позивач-2); 3. Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке змінило назву на Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - позивач-3), до Київської міської ради (надалі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» (надалі - відповідач-2), в якому викладені позовні вимоги: відновити прокуратурі міста Києва строк на звернення з позовом до суду; визнати недійсним рішення Київської міської ради від 24.05.2007 р. № 739/1400 «Про надання дозволу Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на укладення інвестиційного договору з метою збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії «Салют» та в дитячому санаторії «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання»; визнати недійсним інвестиційний договір № 71Д/2007 від 25.10.2007 р., укладений між Головним управлінням охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2012 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі, розгляд справи призначено на 22.05.2012 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2013 (головуючий суддя Котков О.В., судді: Спичак О.М., Баранов Д.О), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 (головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.) у справі № 5011-10/5416-2012 позов задоволено повністю. Здійснено процесуальне правонаступництво Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та замінено його Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Здійснено процесуальне правонаступництво Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та замінено його Департаментом охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Стягнуто з відповідачів на користь Державного бюджету України судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.09.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 р. у справі № 5011-10/5416-2012 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням № 04-23/766 від 16.09.2014 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5011-10/5416-2012, за результатами якого вказану справу передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.09.2014 р. прийнято справу № 5011-10/5416-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 07.10.2014 р.; зобов'язано учасників судового процесу надати суду певні документи.

Представник позивача-3 в судовому засіданні 07.10.2014 р. подав письмові пояснення по справі, в яких просив суд задовольнити позовні вимоги прокуратури.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 07.10.2014 р. на підставі ст. ст. 256, 261, 267 Цивільного кодексу України подав заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 11.11.2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 20.11.2014 р.

Представник прокуратури в судовому засіданні 20.11.2014 р. подав письмові пояснення по справі, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача-3 в судовому засіданні 20.11.2014 р. подав письмові пояснення по справі, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги прокуратури в повному обсязі.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 20.11.2014 р. подав письмові пояснення по справі, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог прокуратурі.

Представник третіх осіб подав заяви про долучення документів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 20.11.2014 р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 02.12.2014 р. о 14:30 год.

В судовому засіданні 02.12.2014 р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 09.12.2014 р. о 14:30 год.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-10/5416-2012.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р., справу № 5011-10/5416-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.12.2014 р. прийнято вищевказаною колегією суддів справу до свого провадження, та призначено її до розгляду на 20.01.2015 р.

У судовому засіданні 20.01.2015 р. господарський суд розглянув заяву Заступника прокурора м. Києва про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Заступник прокурора міста Києва просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 24.05.2007 р. № 739/1400 «Про надання дозволу Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на укладення інвестиційного договору з метою збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії «Салют» та в дитячому санаторії «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання»; визнати недійсним інвестиційний договір № 71Д/2007 від 25.10.2007 р., укладений між Головним управлінням охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив».

Суд розцінив заяву прокуратури про збільшення розміру позовних вимог, яка заяву про зміну предмету позову, та прийняв її до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 05.02.2015 р.

05.02.2015 р. представник відповідача-2 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав клопотання, в якому просить суд витребувати від Київської міської ради та прокуратури м. Києва документи, зокрема, реєстр передачі порядку денного засідання Київради від 29.12.2011 р. та проект оскаржуваного рішення; протокол (стенограму) пленарного засідання Київради від 29.12.2011 р.

Присутні учасники судового процесу в судовому засіданні не заперечували проти даного клопотання.

Дослідивши в судовому засіданні 05.02.2015 р. матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність витребування додаткових доказів від Прокуратури м. Києва та Київської міської ради.

Так, відповідно до ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, згідно з положеннями ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, у відповідності до ч. 3 ст. 4 3 ГПК України господарський суд має створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, в тому числі й шляхом витребування доказів на підставі поданого стороною або прокурором клопотання (ст. 38 ГПК України).

Разом з тим, за змістом системного аналізу приписів ст.ст. 43, 104 ГПК України з метою забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, на місцевий господарський суд покладено обов'язок всебічно та повно з'ясувати і дослідити обставини справи, що мають значення для її вирішення по суті.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, згідно з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, є підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, суд, розглядаючи справу, має вживати заходів до всебічного й повного встановлення обставин спору, що не суперечить принципу змагальності, оскільки останній відображається в змісті процесуальних прав та обов'язків осіб, що беруть участь у справі та реалізується в сукупності з принципами рівності, диспозитивності та безпосередності, проте як суд наділяється в тому числі організаційно-розпорядчими повноваженнями, необхідними для здійснення ним функцій органу правосуддя та прийняття законних і обґрунтованих судових актів.

Зокрема, пунктом 4 ч. 1 ст. 65 ГПК України передбачено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя в ході підготовки справи до розгляду в необхідних випадках витребує від сторін, інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, їх посадових осіб документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

Слід зазначити, що вказані висновки в тому числі відповідають рекомендаціям Ради Європи, членом якої є Україна.

Так, в Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Крім того, відповідно до п. 62 Додатку до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р. на 1098 засіданні заступників міністрів, - судді повинні розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку.

На підставі викладеного, з метою повного та всебічного розгляду справи, керуючись ст. ст. 43, 65 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність витребування доказів, що мають значення для вірного вирішення спору по суті.

Представник прокуратури в судовому засіданні 05.02.2015 р. подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представники позивача-2 та відповідача-1 в судове засідання 05.02.2015 р. не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи викладене, з метою створення учасникам судового процесу необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 05.02.2015 р. відклав розгляд справи № 5011-10/5416-2012 на 19.02.2015 р.; зобов'язав Прокуратуру м. Києва та Київську міську раду надати суду: реєстр передачі порядку денного засідання Київради від 29.12.2011 р. та проект оскаржуваного рішення; протокол (стенограму) пленарного засідання Київради від 29.12.2011 р. Крім того, даною ухвалою господарський суд зобов'язав прокуратуру та позивачів надати суду для огляду оригінали документів, які були витребувані ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.09.2014 р. у даній справі. Також даною ухвалою було зобов'язано учасників судового процесу виконати вимоги попередніх ухвал суду.

У судовому засіданні 19.02.2015 р. представник відповідача-2 подав документи, письмові пояснення та доповнення до заяви про застосування строків позовної давності, які суд залучив до матеріалів справи.

Представник прокуратури в судовому засіданні 19.02.2015 р. заявив усне клопотання про оголошення перерви в даному судовому засідання для надання йому можливості ознайомитися з документами, поданими відповідачем-2. Суд відмовив у задоволенні даного клопотання.

Представники прокуратури, позивача-1, позивача-2 в даному судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 19.02.2015 р. проти позову заперечив.

Представники позивача-3 та відповідача-1 в судове засідання 19.02.2015 р. не з'явились, про поважні причини нявки суду не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, вимог ухвал суду не виконали.

Представник третьої особи-1 та третьої особи-2 поставили на розсуд суду вирішення спору в даній справі.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача-3 та відповідача-1 про час та місце судового засідання, про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-10/5416-2012.

У судовому засіданні 19.02.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-1, позивача-2, відповідача-2 та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Чинне законодавство України гарантує власнику охорону його законних прав. Так, згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності, ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні. Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 15 Цивільного кодексу України власнику гарантується право на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту свого особистого майнового права є припинення дій, які порушують право, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених і охоронюваних законом інтересів.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно зі ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладання мирової угоди.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3рп/99, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й діяльності приватних підприємств, товариств.

Враховуючи те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 6 Положення про ГУ комунальної власності основними завданнями управління, зокрема, є реалізація державної та регіональної політики у сфері управління майном, здійснення повноважень власника щодо майна, яке приватизується та відчужується згідно з прийнятими Київською міською радою рішеннями.

Таким чином, Головне управління комунальної власності є органом приватизації комунального майна територіальної громади м. Києва, а відтак звернення прокурора в інтересах держави в особі позивачів до господарського суду з позовом, що розглядається у даній справі, направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Прокуратурою м. Києва проведено перевірку дотримання законодавства під час прийняття Київською міською радою рішення від 24.05.2007 р. № 739/1400 та укладення 25.10.2007 р. між Головним управлінням охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської ради (КМДА) і ТОВ «Фонд розвитку будівельних ініціатив» інвестиційного договору № 71Д/2007 на підставі відповідного рішення ради.

Перевіркою встановлено, що 24.05.2007 р. Київською міською радою прийнято рішення за № 739/1400 «Про надання дозволу Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на укладення інвестиційного договору з метою збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії «Салют» та в дитячому санаторії «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання».

Відповідно до п. 1. вказаного рішення, Київська міська рада надала дозвіл Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) за погодженням з Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) укласти інвестиційну угоду з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» щодо: проведення капітального ремонту діючого харчоблоку та складів дитячого санаторію «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання (Пуща-Водиця, 7-ма лінія) з паралельним поточним ремонтом спальних корпусів (з доведенням потужності до 300 ліжок) та благоустроєм території (копія рішення міститься справі).

25 жовтня 2007 року, на підставі рішення Київради № 739/1400, між позивачем-3 та відповідачем-2 укладено інвестиційний договір № 7ІД/2007 (надалі - Договір або Спірний договір), згідно з п. 2.1 якого відповідач-2, як Інвестор, зобов'язується забезпечити організацію та фінансування за рахунок власних коштів проведення капітального ремонту та поточного ремонту, благоустрою території та капітального ремонту відділення, а також оплатити розробку необхідної за законодавством проектної документації та отримання дозвільної документації для виконання вказаних дій.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої, вказаної статті, правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За приписами ч. ч. 5, 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 вказаного Закону визначено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, а пунктом 30 цієї норми передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого з установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», комунальна власність є спільною власністю відповідних громад, сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За таких обставин, відчуження об'єктів комунальної власності може відбуватися тільки за спеціальним рішенням органу місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальної громади відповідно до закону.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна», приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», за цим Законом можуть приватизуватися підприємства, якщо вони відповідають вимогам ч. 1 ст. 2 цього Закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, об'єктом малої приватизації, зокрема, є окреме індивідуально визначене майно.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного майна», Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. У Державній програмі приватизації визначаються, зокрема, відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державну програму приватизації», Державна програма приватизації на 2000-2002 роки, затверджена Законом від 18.05.00 № 1723- III, додається до Закону, тобто є невід'ємною складовою його змісту, і, відповідно, її положення мають юридичну силу закону.

За вимогами п. 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки класифікація об'єктів приватизації здійснюється з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації відповідно до цієї Програми.

Таким чином, відчуження комунального майна повинно відбуватися в порядку його приватизації, яка здійснюється у відповідності до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Державної програми приватизації на 2000-2002 роки.

Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено обов'язковий порядок підготовки об'єкта до приватизації та безпосередньо його продажу.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.

Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.

Згідно ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом; готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства; замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту.

Частиною 1 ст. 12 цього Закону передбачено, що ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 зазначеного Закону, право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

За умовами ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Разом з цим, умовами спірного рішення Київради та Договору передбачено набуття товариством у власність комунального майна, незважаючи на те, що це майно не було включено до переліку об'єктів приватизації, незалежна оцінка вказаного нерухомого майна не проводилась, ринкова вартість майна не встановлювалась, рішення про його відчуження шляхом приватизації уповноваженим органом місцевого самоврядування не приймалось, а відтак встановлений законом порядок підготовки об'єкта до приватизації та безпосередньо його продажу не був дотриманий.

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Однак, спірне рішення Київради та договір передбачають передачу у власність товариству комунального майна в обхід визначеної законодавством приватизаційної процедури.

Враховуючи наведене, прокурор вважає, що відчуження комунального майна має відбуватися в порядку його приватизації, яка здійснюється у відповідності до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, у зв'язку з чим, на думку прокурора, вищезазначені рішення Київради та відповідний інвестиційний договір підлягають визнанню недійсними через недотримання вимог вказаного закону. Матеріально-правовою підставою позову прокурор визначив статті 11, 21, 203, 215, 257, 261, 328, 511, 626, 628, 629, 657, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, статті 1, 3, 4 Закону України «Про приватизацію державного майна» та статті 7, 8, 12, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Матеріали справи свідчать про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» належним чином виконані зобов'язання за інвестиційним договором № 7ІД/2007 від 25.10.2007 р.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідач-1 - Київська міська рада жодних належних доказів та пояснень на спростування обставин, викладених у позовній заяві суду не надав.

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» заперечує проти доводів прокуратури, посилаючись на те, що спірні правовідносини регулюються нормами законодавства про інвестиційну діяльність. При цьому, відповідач-2 вважає, що приватизація об'єктів, відносно яких виник спір, передбачає відчуження шляхом їх продажу. На думку відповідача-2, умови спірного інвестиційного договору не передбачають ні продажу об'єктів, ні проведення відповідних грошових розрахунків. На підставі викладеного, відповідач-2 вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

У відповідності до п. 4 ст. З Закону України «Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Відповідно до п. 5 Закону України «Про Державну програму приватизації» (на 2000 - 2002 роки) та пункту 7 рішення Київської міської ради «Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки» від 08.02.2007 N 62/723 об'єкти охорони здоров'я відносяться до групи Ж об'єктів приватизації.

Пунктом 9 рішення Київської міської ради від 08.02.2007 N 62/723 «Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки» встановлено, що продаж об'єктів групи Ж здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» з урахуванням особливостей, визначених цією програмою.

За таких обставин, приватизація об'єктів групи Ж, до якої належить Дитячий санаторій «Салют» Київського санаторно-курортного медичного об'єднання, з приводу якого був укладений Інвестиційний договір, передбачає відчуження шляхом продажу.

При цьому, у відповідності до Інвестиційного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» зобов'язалося провести відповідні ремонтні роботи в Дитячому санаторії «Ялинка» Київського санаторно-курортного медичного об'єднання, а позивач-3 за умови виконання таких робіт в повному обсязі зобов'язався передати у власність відповідача-2 певні будівлі і споруди дитячого санаторію «Салют».

Таким чином, Інвестиційний договір мав на меті досягнення соціального ефекту - покращення умов перебування дітей у Дитячому санаторії «Ялинка» Київського санаторно-курортного медичного об'єднання та у Дитячому санаторії «Салют» Київського санаторно-курортного медичного об'єднання, та не передбачає: продаж об'єктів нерухомості дитячого санаторію «Салют» Київського санаторно-курортного медичного об'єднання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив»; проведення грошових розрахунків за об'єкти нерухомості Дитячого санаторію «Салют» Київського санаторно-курортного медичного об'єднання.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Статтею 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про інвестиційну діяльність», органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень здійснюють регулювання інвестиційної діяльності на своїй території, в тому числі шляхом погодження питань про створення виробничих і соціальних об'єктів, використання природних ресурсів суб'єктами інвестиційної діяльності.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Зокрема, згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо здійснення безпосереднього управління майном, що є у комунальній власності закріплені також частиною 2 ст. 327 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про місцеве самоврядування», відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Таким чином, при прийнятті рішення Київської міської ради N 739/1400 від 24.05.2007 р. та укладенні Інвестиційного договору норми статей 319, 327 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», статей 1, 4, 5, 16 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статей 18, 25, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не були порушені.

Слід зазначити, що рішенням Київської міської ради від 21.02.2013 року N 18/9075 «Про розгляд протесту заступника прокурора м. Києва від 11.02.2009 N 07/1-44вих- 09 на рішення Київської міської ради від 24.05.2007 № 739/1400 «Про надання дозволу Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на укладання інвестиційного договору з метою збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в Дитячому санаторії «Салют» та Дитячому санаторії «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання» зазначений протест прокуратури був відхилений.

Крім того, даним рішенням Київради Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) було доручено вжити організаційно-правових заходів щодо: укладення з Товариством договору про внесення змін до Інвестиційного договору щодо подовження терміну виконання ремонтних робіт до 30.06.2015 р. та про внесення змін до Інвестиційного договору щодо можливості поетапного прийняття фактично виконаних за договором робіт; підготовки переліку додаткових робіт, виконання яких є доцільним для покращення матеріальної бази дитячого санаторію «Ялинка», та підготувати договір про внесення змін до Інвестиційного договору щодо включення виконання таких робіт до обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив»; підготовки проекту рішення Київради щодо прийняття до комунальної власності міста Києва покращень, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» на території дитячого санаторію «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання (Пуща-Водиця, 7-ма лінія) у відповідності до Інвестиційного договору.

На виконання вищевказаного рішення Київради 10 червня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» і Департаментом охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за погодженням Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради київської міської державної адміністрації), був укладений договір № 1 від 10.06.2013 р. про внесення змін до інвестиційного договору N 7-ІД/2007 від 25.10.2007 року.

Сторони вказаного договору про внесення змін домовились подовжити термін виконання ремонтних робіт за Інвестиційним договором до 30.06.2015 року та погодились, що покращення, пов'язані з виконанням Інвестиційного договору можуть передаватись до комунальної власності територіальної громади міста Києва поетапно.

Підписання договору про внесення змін до Інвестиційного договору з боку позивача-2 і позивача-3 свідчить про те, що даними особами підтверджується їх волевиявлення, дійсність укладеного Інвестиційного договору та факт його часткового виконання відповідачем-2, а також засвідчує намір позивача-2 і позивача-3 завершити виконання Інвестиційного договору усіма його сторонами в повному обсязі.

Крім того, факт належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» зобов'язань за умовами Інвестиційного договору підтверджується також рішенням Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року N 269/9757 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва покращень, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» на території дитячого санаторію «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання (Пуща-Водиця, 7-ма лінія)», згідно з яким до комунальної власності територіальної громади міста Києва було прийнято покращення, виконані відповідачем-2 в рамках виконання Інвестиційного договору, за переліком, зазначеним у додатку до цього рішення.

З матеріалів справи та наданих пояснень учасників судового процесу вбачається, що за правовим статусом, на час розгляду даної справи в суді, Спірне майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Стосовно земельної ділянки, на якій розташовано Дитячий санаторій «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, то згідно з інформацією міського земельного кадастру, наданою Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вих. № 0570291-11395 від 22.10.2014 р.)), станом на 22.10.2014 р., земельна ділянка площею 13802,85 кв.м. (код ділянки 91:187:014) обліковується за Дитячим санаторієм «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування. Відповідно до архівних даних міського земельного кадастру (автоматизованої системи програмного комплексу «Кадастр»), технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування було складено 06.03.1996 року та площа зазначеної ділянки складала 14304,80 кв.м. Інформація щодо реєстрації документів, що посвідчують право власності або користування вказаною земельною ділянкою у Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсутня.

В ході розгляду справи № 5011-10/5416-2012 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» було подано заяву про застосування строку позовної давності до спірних відносин, які стали предметом позову у даній справі. Дану заяву відповідач-2 обгрунтував наступним.

24.05.2007 року Київською міською радою було прийнято рішення № 739/1400 «Про надання дозволу Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на укладання інвестиційного договору з метою збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії «Салют» та в дитячому санаторії «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання» (надалі - Рішення).

На вказане Рішення 11.02.2009 року Прокуратурою міста Києва було принесено протест № 07/1-44 вих-09 (надалі - Протест) в порядку ст. 21 Закону України «Про прокуратуру».

24.04.2012 року Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» про визнання недійсними рішення та договору.

На думку відповідача-2, Заступником прокурора міста Києва пропущено строк позовної давності, що, згідно із законодавством, є підставою для відмови у позові.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зокрема, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 Господарського процесуального кодексу України ), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідно до ч. 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 92 Цивільного кодексу України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-59гс14 від 19.08.2014).

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі збігом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на день винесення Протесту), протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п 'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду.

Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Виходячи з вищевказаної норми Закону України «Про прокуратуру» та враховуючи той факт, що принесений прокуратурою Протест розглянутий Київською міською радою не був, Заступник прокурора міста Києва протягом п'ятнадцяти днів з моменту закінчення встановленого даним законом п'ятнадцятиденного строку, тобто протягом 22.02.2009 р. по 16.03.2009 р., мав можливість звернутися до суду із заявою про визнання Рішення незаконним.

Проте, Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з позовною заявою лише 24.04.2012 року, коли визначений ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» 15- денний строк закінчився.

При цьому, пояснюючи причини пропуску строку звернення до суду Заступник прокурора міста Києва послався на те, що принесений ним Протест Київською міською радою протягом тривалого часу не розглядався, що нібито унеможливлювало вжиття прокурором заходів представницького характеру в суді.

Також, Заступник прокурора міста Києва у позовній заяві зазначив, що необхідність звернення до суду виникла лише 16.02.2012 року, тобто з дати надходження до Прокуратури міста Києва відповіді Головного управління охорони здоров'я, в якій повідомлялося про те, що проект рішення Київської міської ради щодо задоволення Протесту підтримки не отримав та був відхилений.

Господарський суд не приймає до уваги доводи прокуратури, оскільки прокурор вправі звернутися до суду з відповідною заявою, не чекаючи результатів розгляду свого протесту, так як достатньою підставою для виникнення права прокурора звернутись до суду є факт ухилення органу, що видав акт, який суперечить закону, від розгляду протесту прокурора протягом визначеного Законом строку.

Крім того, господарський суд зазначає, що Заступником прокурора міста Києва не наведено жодної підстави та поважної причини, яка б об'єктивно перешкоджала своєчасному зверненню прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

В рамках реалізації визначеного Законом завдання прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, прокурору надано право звертатися до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Реалізація зазначеного повноваження прокурора, спрямованого на недопущення порушення Конституції України та чинних законів і своєчасного усунення виявлених порушень, не може залежати від рішень, дій або бездіяльності яких-небудь органів або посадових осіб.

Таким чином, посилання Заступника прокурора міста Києва на те, що він не мав можливості звернутися до суду через тривале ухилення Київською міською радою від розгляду Протесту, господарський суд не вважає підставою для пропуску визначеного Законом строку звернення до суду.

Зважаючи на вищезазначені статті Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності для звернення прокурора до суду почався зі спливом встановленого Законом України «Про прокуратуру» 15-денного строку для розгляду Протесту, тобто з 27.02.2009 року та, відповідно, закінчився 26.02.2012 року. Протягом вказаного трирічного строку Заступник прокурора міста Києва мав можливість у будь-який час звернутись до суду з відповідною позовною заявою в рамках здійснення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, проте не скористався наданим йому Законом правом.

Як вбачається із змісту оскаржуваного Рішення, окремі його положення, зокрема, пункти 4, 5, 6 та 9 Рішення, стосуються безпосередньо виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскільки зобов'язують останню вчинити певні дії. Відтак, Київська міська державна адміністрація не могла не бути обізнаною про прийняте Рішенням, так само як з тим, що на підставі даного Рішення один з її структурних підрозділів - Департамент охорони здоров'я - укладе у подальшому відповідний договір.

У свою чергу, Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є стороною оскаржуваного Інвестиційного договору, що прямо свідчить про той факт, що цей Департамент також знав про прийняте Київською міською радою Рішення.

Також господарський суд зауважує, що Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був обізнаний зі спірним Рішенням та укладеним Інвестиційним договором, про що свідчать положення п. 7 Рішення, яким вказаний Департамент зобов'язано провести незалежну оцінку будинків та споруд Дитячого санаторію «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28; письмове погодження Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Інвестиційного договору, яке міститься на останній сторінці договору.

Таким чином, господарським судом встановлено, що позивачам-1, -2, -3 у даній справі було відомо про існування оскаржуваного Рішення, тобто позивачі довідались про порушення свого права саме в день прийняття Рішення, 24.05.2007 р. Відповідно, саме з цієї дати і почався перебіг позовної давності для звернення позивачів до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Аналогічно з 24.05.2007 р. почався перебіг позовної давності і для Прокуратури міста Києва, оскільки обставини справи свідчать про те, що Прокуратура міста Києва знала про оскаржуване Рішення саме в день його прийняття.

Як вбачається зі Списку осіб, до яких направлені до розгляду та ознайомлення матеріали, які розглядались на пленарному засіданні Київської міської ради 24.05.2007 р., на якому було прийняте оскаржуване у даній справі Рішення, у відповідній графі є відмітка Прокуратури міста Києва про отримання нею зазначених матеріалів (належним чином засвідчена копія вказаного Списку осіб додано до матеріалів справи).

Крім того, зі стенограми пленарного засідання Київської міської ради від 24.05.2007 р. вбачається, що на даному засіданні був присутній представник прокуратури (належним чином засвідчену копію вказаної Стенограми додана до матеріалів справи).

За таких обставин, Прокуратура міста Києва була обізнана з фактом прийняття на пленарному засіданні Київської міської ради від 24.05.2007 р. оскаржуваного Рішення, оскільки до неї було направлено матеріали цього пленарного засідання для розгляду, та на вказаному пленарному засіданні приймав безпосередню участь представник Прокуратури м. Києва.

Враховуючи наведене, Прокуратурі м. Києва були відомі обставини щодо розгляду питання стосовно прийняття Київською міською радою оскаржуваного Рішення як напередодні проведення пленарного засідання, так і по факту прийняття оскаржуваного Рішення, саме в день проведення пленарного засідання 24.05.2007 р., що підтверджується відміткою про отримання матеріалів та присутністю представника Прокуратури на цьому засіданні.

Таким чином, твердження Заступника прокурора м. Києва про те, що до 16.02.2012 р. Прокуратура м. Києва не знала і не могла дізнатись про порушення, оскільки в неї не було матеріалів щодо діяльності Київської міської ради з прийняття оскаржуваного Рішення, не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується вищенаведеними доказами.

Оцінивши всі надані докази та пояснення в їх сукупності, виходячи із завдання прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, покладеного на прокуратуру відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру», у Прокуратури м. Києва не було об'єктивних перешкод для здійснення контролю за діяльністю та законністю прийняття Київською міською радою оскаржуваного Рішення та укладення у подальшому Інвестиційного договору на підставі цього Рішення. При цьому, Заступник прокурора м. Києва не навів жодної підстави, яка б свідчила про об'єктивні перешкоди для своєчасного звернення прокурора до суду з метою захисту прав та інтересів держави, у зв'язку з чим посилання Заступника прокурора м. Києва на те, що він не мав можливості звернутися до суду через тривале ухилення Київською міською радою від розгляду Протесту, не приймається судом як поважна причина пропуску прокуратурою визначеного законодавством строку на звернення до суду.

Оскільки, строк позовної давності для звернення до суду із заявленим позовом пропущено без поважної причини як позивачами у даній справі, так і Прокуратурою міста Києва, то Господарський суд м. Києва відмовляє у задоволенні позовних вимог.

В силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Згідно з п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

З огляду на викладене, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з позивачів - Київської міської державної адміністрації, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Київської міської державної адміністрації (01144, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 00022527) в доход Державного бюджету України 715 (сімсот п'ятнадцять) грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10; ідентифікаційний код 19020407) в доход Державного бюджету України 715 (сімсот п'ятнадцять) грн. 33 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Прорізна, 19; ідентифікаційний код 02012906) в доход Державного бюджету України 715 (сімсот п'ятнадцять) грн. 33 коп. витрат по сплаті судового збору.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 24.02.15.

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді: Трофименко Т.Ю.

Літвінова М.Є.