Ухвала

від 11.02.2015 по справі 2а-4075/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року м. Львів № 9104/181634/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Савицької Н.В.

суддів: Костіва М.В., Каралюса В.М.

за участю секретаря судового засідання: Коцур В.К.

представника позивача: ОСОБА_1

представника апелянта: Ортинської Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

11.05.2012 р. позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за № 0000281702 від 03.05.2012 р. яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі - 64159 грн. та за № 0000291702 яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі - 43629 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р. позов задоволено.

Не погодившись із даною постановою, апелянт Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області подав апеляційну скаргу, покликаючись на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року скасувати та прийняти нову якою відмовити в позові.

Представник апелянта Ортинська Н.М. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу із підстав у ній зазначених.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи і є правильними виходячи з наступних підстав.

Як видно із матеріалів справи 17.04.2012 р. податковий орган провів документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства підприємця ОСОБА_3 за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено акт яким встановлено порушення:

- п.п. 3.1.1, п.3.1 ст. 3, п.4.1 ст. 4, п.п. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, 198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України чим занижено податок на додану вартість на загальну суму - 51326,87 грн.

- ст. 216, ст. 228 ЦК України, п. 177.4, ст. 177 Податкового кодексу України щодо завищення валових витрат за 2011 р. на суму 256633,75 грн. що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 р. в сумі - 43627,73 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення рішення за № 0000281702 від 03.05.2012 р. яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі - 64159 грн. та за № 0000291702 яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі - 43629 грн.

Підставою для винесення вказаних повідомлень-рішень є висновки податкового органу по результатам проведеної перевірки про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТзОВ «Крафт Лв», ПП «МКМ Сервіс», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Воллі», ПП «Західбудсервіс», ТзОВ «Сталевий дім» та взаємовідносини по подальшій реалізації товару отриманого від вказаних контрагентів-постачальників.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин про те, чи були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбались товари а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

01.04.2011 р. між позивачем ( покупець ) та ТзОВ «Крафт ЛВ» ( продавець ) укладено договір поставки за № 55\04 від 01.04.2011 р. згідно якого продавець продає а покупець купує товар в асортименті, в кількості та за цінами та на суму що наведена в накладних які є невід'ємною частиною договору. На підтвердження здійснення вказаної господарської операції позивач надав: податкові та видаткові накладні за № 163 від 29.04.2011 р., за № 217 від 20.05.2011 р., № РН-0000170 від 29.04.2011 р., № РН-0000417 від 20.05.2011 р., банківські виписки що підтверджують факт оплати придбаного у контрагента товару. (а.с. 124-144, а.с. 160-163 )

ОСОБА_3 ( покупець ) та ТзОВ «Сталевий дім» ( продавець ) 01.06.2011 р. уклали договір поставки № 48\06. Згідно якого продавець продає а покупець купує товар в асортименті, в кількості та за цінами та на суму що наведена в накладних які є невід'ємною частиною договору. На підтвердження вказаної господарської операції позивач надав податкову накладну за № 267 від 24.06.2011 р., видаткову накладну за № РН-0000229 від 24.06.2011 р., банківські виписки що підтверджують факт оплати придбаного у контрагента товару. ( а.с. 124-144, а.с. 165 )

04.01.2011 р. між позивачем (покупець ) та ПП «МКМ-Сервіс» ( постачальник ) укладено договір поставки за № 5 згідно якого постачальник зобов'язується поставити а покупець приймати будівельні матеріали партіями у кількості та асортименті які вказуються у рахунках та накладних та здійснювати оплату за отриманий товар згідно даних рахунків або накладних які є невід'ємною частиною цього договору. На підтвердження вказаної господарської операції позивач надав податкову накладну за № 1310032 від 31.01.2011 р., видаткову накладну №РН1-310008 від 31.01.2011 р. , банківські виписки що підтверджують факт оплати придбаного у контрагента товару ( а.с. 124-144, а.с. 168)

ОСОБА_3 ( замовник ) та ПП «Воллі» ( виконавець ) 01.04.2011р. уклали договір № 63/04 про надання автотранспортних послуг згідно умов якого замовник доручає а виконавець бере на себе зобов'язання по перевезенню вантажів автомобільним транспортом на умовах та в терміни передбачені договором. На підтвердження вказаної господарської операції позивач надав податкові накладні № 46 від 29.04.2011 р, № 174 від 31.05.2011 р.,№ 165 від 30.06.2011 р., акти здачі-прийняття робіт від 30.06.2011 р, 29.04.2011 р., банківські виписки що підтверджують факт оплати придбаного у контрагента товару. (а.с. 124-144 а.с. 121-123)

07.02.2011 р. ОСОБА_3 ( покупець ) та ТзОВ «Промтехметал» уклали договір поставки за № 43/02 згідно умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати будівельні матеріали, партіями у кількості та асортименті які вказуються у рахунках та накладних та здійснювати оплату за отриманий товар згідно даних рахунків або накладних які є невід'ємною частиною договору. На підтвердження вказаної господарської операції позивач надав видаткові накладні № РН-00252, № РН-00028, № РН -00592, банківські виписки що підтверджують факт оплати придбаного у контрагента товару. (а.с. 124-144, а.с. 170-172 )

Позивач ОСОБА_3 ( замовник ) та ПП «Західбудсервіс» (виконавець ) 31.01.2011 р. уклали договір про надання послуг за № 2301 згідно умов якого замовник доручає а виконавець бере на себе зобов'язання по виконанню робіт транспортних послуг власним автомобільним транспортом на умовах та в терміни передбачені договором. На підтвердження вказаної господарської операції позивач надав акти здачі-прийняття робіт від 11.04.2011 р., від 01.04.2011 р., 31.01.2011 р., 31.03.2011 р., 28.02.2011 р., 14.02.2011 р., банківські виписки що підтверджують факт надання контрагентом послуг. (а.с. 124-144, а.с. 147-152)

ОСОБА_3 сплачений податок на додану вартість відніс до податкового кредиту на підставі вищевказаних податкових накладних що відображені платником в додатку № 5 до Декларації з податку на додану вартість за січень-червень 2011 р.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На момент здійснення спірних господарських операцій та видачі податкових накладних ТзОВ «Крафт Лв», ПП «МКМ Сервіс», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Воллі», ПП «Західбудсервіс», ТзОВ «Сталевий дім» включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наявні свідоцтва платника податку на додану вартість які не були анульовані.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи судом визнані недійсними не були, судових спорів щодо правильності їх складання немає, відсутні докази які свідчать про те, що наведені в податкових накладних відомості не відповідають дійсності та свідчать про фіктивність господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження мети вказаних господарських операцій та використання придбаного товару у своїй господарській діяльності позивач надав видаткові накладні згідно яких придбаний у своїх контрагентів товар згідно замовлень реалізував своїм покупцям, що підтверджується банківськими виписками на підтвердження факту оплати придбаного у позивача товару. ( а.с. 92 -120, а.с. 124-144 )

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що представлені позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та підтверджують реальність (товарність) здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом по наданню послуг, отримання товарно-матеріальних цінностей та використання їх в господарській діяльності та спростовують висновки податкового органу про протиправність віднесення позивачем сум податку на додану вартість за господарськими операціями до складу податкового кредиту.

Позивач не може нести відповідальність за допущені порушення свого контрагента при укладені ним інших договорів, а також формування своїх податкових зобов'язань.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку ( стану ) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Покликання апелянта не нікчемність правочинів колегія суддів не бере до уваги оскільки, вказані правочини судом визнані недійсними не були, судових спорів щодо правильності їх складання немає, відсутні докази які свідчать про те, що наведені в податкових накладних відомості не відповідають дійсності та свідчать про фіктивність господарської операції.

ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що відповідач не вказав, яким саме чином наведені ним обставини - відсутність контрагентів за своїми юридичними адресами - перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, зазначені обставини не перешкоджали контрагентам позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод. Питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковим органом не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу оскільки, чинне законодавство не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях. Відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єкта підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом наявності фіктивності такого підприємства.

Також, відсутність матеріальних ресурсів у контрагентів не може бути достатньою підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції. У законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів та формувати податковий кредит і валові витрати лише за їх наявності.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Крім того, оцінюючи твердження представника апелянта Ортинської Н. М. про те, що обставини, які встановленні вироками Сихівського районного суду м. Львова від 07.07.2014 р. та 26.12.2012 р. мають преюдиціальне значення для вирішення даної справи, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В ч. 4 ст. 72 КАС України передбачено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, обов'язковість врахування адміністративним судом обставин, встановлених вироком, якщо вони стосуються безпосередньо тієї особи, щодо якої ухвалено вирок. Водночас, встановлені вироком суду у кримінальній справі обставини, що свідчать про наявність складу злочину у діяннях фізичної особи, не можуть вважатися обов'язковими для адміністративного суду під час надання ним оцінки податковій поведінці юридичної особи, працівником або представником якої була фізична особа, щодо якої ухвалено вирок.

Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом доказування у даній справі є правомірність формування позивачем ОСОБА_3 податкового кредиту за господарськими операціями з придбання у його контрагентів ТзОВ «Крафт Лв», ПП «МКМ Сервіс», ТзОВ «Промтехметал», ПП «Воллі», ПП «Західбудсервіс», ТзОВ «Сталевий дім» товарів, послуг.

Разом з тим, обставини здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами в рамках розгляду наведених вище кримінальних справ не встановлювались, у зв'язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що вказані вироки не мають доказового значення для цієї справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що представлені позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та підтверджують реальність (товарність ) здійснення господарських операцій між та спростовують висновки податкового органу про протиправність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по взаєморозрахунках з контрагентами в період охоплений перевіркою.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 160, ст.195, ст.198, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року у справі за № 2-4075/12/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Н.В. Савицька

Судді: М.В. Костів

В.М. Каралюс