Постанова

від 18.02.2015 по справі 810/434/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року 810/434/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінєст" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.09.2014 №0007692204.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошові зобов'язання по податку на додану вартість. Позивач зазначає, що у підприємства наявні усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали надання послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав наведених у письмових поясненнях.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінєст" зареєстровано як юридичну особу Броварським міськрайонним управлінням юстиції Київської області 28.02.2014, як платник податків перебуває на обліку в Броварській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного зв'язку; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

З матеріалів справи вбачається, що в серпні 2014 року посадовою особою Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі наказу від 06.08.2014 №772 та згідно з п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового Кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Фінєст" (код за ЄДРПОУ 39117631) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Вірій" (код за ЄДРПОУ 37893184) та ТОВ "Барбо" (код за ЄДРПОУ 38336531) за квітень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 19.08.2014 №492/10-06-22-04/39117631 (далі - Акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що операції між позивачем та ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" є нереальними, а отже ТОВ "Фінєст" протиправно віднесло до складу податкового кредиту суми за операціями із зазначеними контрагентами.

Як наслідок, в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.3, п. 201.4, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет за квітень 2014 року на загальну суму 1 104 627,00 грн.;

- п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, п.п.1.2 п. 1, п.п.2.2, п.п.2.13, п.п.2.14, п.п.2.15, п.п.2.16 п. 2 та п.п.3.2 п. 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, прийнято з порушенням встановленого порядку виписки податкові накладні.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача даних АІС "Податковий блок", матеріалів перевірок його контрагентів та оригіналів документів позивача.

Зі змісту Акту перевірки вбачається наступне.

Податковим органом при проведені аналізу господарських операцій позивача з ТОВ "Барбо" використано Акт Броварської ОДПІ від 08.08.2014 №463/10-06-22-04/38336531 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Барбо" (код ЄДРПОУ 38336531) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 по 30.06.2014", згідно висновків якого встановлено, що фінансово-господарські відносини ТОВ "Барбо" в податковому обліку є безтоварними, не підтверджені і не пов'язані з фінансово-господарською діяльністю, де діяльність вказаного підприємства спрямована на мінімізацію підприємствам-контрагентам суми обов'язкових податкових платежів.

Зі змісту вищевказаного акту вбачається, що під час проведення зустрічної звірки ТОВ "Барбо" встановлено, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

При проведенні аналізу господарських операцій позивача з ТОВ "Вірій" податковим органом використано Акт Броварської ОДПІ від 04.08.2014 №83 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Вірій" з питань підтвердження господарських відносин із підприємствами-постачальниками та підприємствами-покупцями за січень-червень 2014 року", згідно висновків якого встановлено, що придбані товари та послуги не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ "Вірій", у зв'язку з чим вказаним підприємством неправомірно завищено суми податкового кредиту на загальну суму 15 994 375,12 грн. Також податковий орган в даному Акті зазначає, що ТОВ "Вірій" відображало у складі об'єкта оподаткування з ПДВ операції з постачання товарів, які підприємством ніколи не придбавалось, як наслідок ТОВ "Вірій" неправомірно віднесено до податкових зобов'язань суми по податкових накладних підприємствам-покупцям та відповідно завищено податкові зобов'язання на суму 3 581 528,16 грн.

Крім цього, зі змісту вищевказаного акту вбачається, що під час проведення зустрічної звірки ТОВ "Вірій" встановлено, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Станом на момент проведення звірки стан платника ТОВ "Вірій" - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарські операції ТОВ "Барбо" та ТОВ "Вірій" не підтверджуються щодо врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з чим вказані підприємства не могли фактично здійснювати господарські операції.

З огляду на вказане, відповідачем встановлено порушення формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.09.2014 №0007692204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 1 380 784 грн., з яких: 1 104 627 грн. - за основним платежем; 276 157 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази, суд звертає увагу на таке.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Вірій" (Постачальник) та ТОВ "Фінєст" (Покупець) укладено Договір поставки від 01.04.2014 №458, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленням Покупця, а Покупець прийняти його відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, та оплатити товар у строки, зазначені в п. 3.2 даного договору.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Барбо" (Постачальник) та ТОВ "Фінєст" (Покупець) укладено Договір поставки від 03.03.2014 №113, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленням Покупця, а Покупець прийняти його відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, та оплатити товар у строки, зазначені в п. 3.2 даного договору.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав суду копії первинних документів, а саме: договори, видаткові накладні, накладні, податкові накладні, а також платіжні доручення про оплату за поставку ТМЦ.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" товарно-матеріальних цінностей.

Судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Вірій" і ТОВ "Барбо" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Вірій" та ТОВ "Барбо" товарно-матеріальних цінностей.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо", недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

В Акті перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено та не зазначено.

Крім того, Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію і свідоцтва платника податку на додану вартість контрагентів позивача - ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагентів позивача, отже, на момент здійснення господарських операцій і видання податкових накладних, контрагенти позивача були платниками податку на додану вартість, які зареєстровані відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо", з підстав відсутності реальності поставки товарів, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основними видами діяльності позивача є: неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного зв'язку; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами

Таким чином, враховуючи, що предметом спірного правочину є купівля товарно-матеріальних цінностей, які пов'язані із основними видами діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище отримані товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

В той же час, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акти Броварської ОДПІ від 08.08.2014 №463/10-06-22-04/38336531 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Барбо" (код ЄДРПОУ 38336531) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2014 по 30.06.2014" та від 04.08.2014 №83 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Вірій" з питань підтвердження господарських відносин із підприємствами-постачальниками та підприємствами-покупцями за січень-червень 2014 року".

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту вказаних актів перевірок вбачається, що предметом перевірки були господарські відносини ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" із їх контрагентам. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагентів позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказані акти не є належними та допустимими доказами у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагентів позивача - ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням позивачу податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З приводу доводів відповідача, що у контрагентів позивача відсутні необхідні ресурси для здійснення господарської діяльності та виконання умов договорів, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Суд також звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до частини 2 статті 70 КАС сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Тобто, Податковий орган повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують доводи щодо відсутності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо", правомірності прийнятого ним оспорюваного рішення.

В свою чергу, суд констатує, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" підтверджується приведеними вище первинними та іншими господарськими документами.

Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит є безпідставними.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов'язаннях і кредитах Підприємства та вказаних контрагентів, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками відповідних фінансово-господарських взаємовідносин у звітних документах.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо" суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій ТОВ "Фінєст" щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах із вказаними контрагентами.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу "Інтерспав" проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо", можливо, порушують вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичною адресою тощо, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагентів у системі оподаткування.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочинів, укладених між ТОВ "Фінєст" та ТОВ "Вірій", ТОВ "Барбо", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаних контрагентів первинних документах сум податку на додану вартість; суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Керуючись статтями 70 - 72, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 04.09.2014 року № 0007692204.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.