Постанова

від 30.01.2015 по справі 810/7202/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2015 року 810/7202/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю.,

при секретарі судового засідання Погоржевській М.О.,

за участю:

представника позивача - Унінця І.М.,

представника відповідача - Ярового А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІАКС" до Державної податкової інспекції у Києво- Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІАКС" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дій ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Білард-С" за період 01.01.2011 по 30.01.2011, з 01.03.2011 по 30.04.2011, і ТОВ "Стайер-плюс" за період з 01.01.2010 по 30.04.2011 та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.12.2011 №0001762300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014, у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.12.2014 касаційну скаргу ТОВ "ТРІАКС" задоволено частково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі №810/422/14-а скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 02.12.2011 №0001762300, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані судові рішення, суд касаційний інстанції звернув увагу на те, що висновок судів про відмову в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення є передвчасним, оскільки не ґрунтується на належних доказах.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вказав, що судам слід було перевірити фактичну наявність у позивача активів, які виступали предметом розглядуваних поставок, перевірити як використовувалися ці товари надалі (чи реалізовувалися Товариством). На підставі цього суди могли зробити висновок про необхідність транспортування та зберігання товару у процесі його постачання позивачеві, встановивши яким чином та за допомогою яких ресурсів відбувалися вказані дії, або про відсутність такої необхідності (як-от у випадку транзитних поставок товару перепродавцями). Також судам слід було викликати та допитати як свідків осіб, які безпосередньо здійснювали відвантаження та прийняття товару, щодо порядку та умов виконання цих операцій.

До Київського окружного адміністративного суду вказана справа з Вищого адміністративного суду України для нового розгляду надійшла 29.12.2014.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та ТОВ "Білард-С", ТОВ "Стайер-плюс" угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити. При цьому зазначив, що значної частини документів не вистачає, оскільки вони були втрачені. Також зазначив, що нових відомостей по справі не має, окрім того, що вже досліджувалось судами.

Представник відповідача позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІАКС" (код ЄДРПОУ 30472862) зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією як юридична особа 22.06.1999 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні - жовтні 2011 року посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області на підставі п.п.78.1.1, п. 78.1, ст. 78, п. 79.2, ст. 79 Податкового кодексу України та наказу ДПІ у Києво-Святошинському районі від 27.09.2011 №1436 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "ТРІАКС" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Білард-С" за період з 01.01.2011 по 31.01.2011, 01.03.2011 по 30.04.2011 та ТОВ "Стайер-Плюс" за період з 01.01.2010 по 30.04.2011.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 11.10.2011 №1098/23-1/30472862 (далі - акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження зобов'язань з податку на додану вартість за період 01.01.2010 - 30.04.2011 на суму 5 245 009,35 грн.; пунктів 198.3 та 198.6 ст. 198, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 30.01.2011 на суму 3 288 110,00 грн.; ч.5 ст. 203, частин 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані настання реальних наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених даним підприємством при придбанні товарів (послуг) у ТОВ "Білард-С" і ТОВ "Стайер-плюс" на загальну суму 51 198 716,01 грн.

На підставі висновків Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.12.2011 № 0001762300, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 9 844 373,02 грн., з яких: 8 533 119,68 грн. - за основним платежем; 1 311 253,44 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

При вирішення даного спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Окрім того, необхідно зазначити, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в Постанові від 26.09.2006, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч. 2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин (надалі - Порядок), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 цього Порядку визначено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 16 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Таким чином, право на формування даних податкового обліку (витрат та податкового кредиту) виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків та підтверджуватись документально відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - підстави для висновку про правомірне віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту суми вартості таких послуг відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Стайер-плюс" (код ЄДРПОУ 35250070) (Продавець) з одного боку і ТОВ "ТРІАКС" (код ЄДРПОУ 30472862) (Покупець) з іншого, уклали договір купівлі-продажу № 20/07 від 20.07.2007, згідно якого Продавець продає та поставляє, а Покупець купує та приймає спорттовари та торгівельне обладнання згідно накладних, які у подальшому за текстом договору визначаються як товар.

По цьому контрагенту позивачем було надано податкові та видаткові накладні, довіреності на отримання товару.

Між тим, жодних доказів на підтвердження факту реальності вказаної господарської операції в цілях господарської діяльності позивача (транспортування та зберігання, використання у господарській діяльності) останнім не подано.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, відображеної в Інформаційному листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку", документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлений правочином товар поставлений саме цим контрагентом.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до Акту від 13.05.2011 №4800/23-07/35250070 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Стайер-плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 проведеної ДПІ у Солом'янському районі м. Києва встановлено відсутність технічних та технологічних можливостей даного підприємства для здійснення господарських операцій.

Крім того, згідно декларації з податку на прибуток підприємств за І-й кв. 2010 року, поданої ТОВ "Стайер-плюс", графи: "витрати на оплату праці", "сума амортизаційних відрахувань", "витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин" - пусті, на підставі чого суд приходить до висновку про відсутність трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень на підприємстві контрагента позивача.

З матеріалів справи також слідує, що згідно протоколу допиту свідка громадянина ОСОБА_3 від 27.12.2010 він перереєстрував ТОВ "Стайер-плюс" на своє ім'я за винагороду, не отримував ніяких фінансових, бухгалтерських, звітних документів, печаток, звітність на складав та не подавав, договори, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг), видаткові та прибуткові накладні, рахунки-фактури від імені керівника підприємства ніколи не підписував.

Беручи до уваги вищезазначені обставини, норми Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, суд вважає, що податкові накладні, підписані громадянином ОСОБА_3 не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ТОВ "ТРІАКС" вказаних сум по взаємовідносинах із ТОВ "Стайер-плюс".

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не було дотримано вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, а отже, і правомірності відображення їх у податковій звітності, оскільки первинні документи, надані позивачем на підтвердження реальності укладених договорів з його контрагентом - ТОВ "Стайер-плюс", не можуть вважатись належними доказами у справі, зважаючи на той факт, що первинні документи від імені контрагента позивача підписані особою, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності товариства, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, що знайшло своє підтвердження допустимими доказами у справі.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України викладеною у постанові від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, прийнятою за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, згідно якої колегія суддів зазначила, що підписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Білард-С" (код ЄДРПОУ 35256312) (Продавець) з одного боку і ТОВ "ТРІАКС" (код ЄДРПОУ 30472862) (Покупець) з іншого, уклали договір купівлі-продажу №1608 від 16.08.2007, згідно якого продавець продає та поставляє, а покупець купує та приймає спорттовари та торгівельне обладнання згідно накладних, які у подальшому за текстом договору визначаються як товар. Оплату за поставлений товар покупець повинен здійснити протягом 180 календарних днів.

По цьому контрагенту позивачем було надано податкові та видаткові накладні.

Між тим, жодних доказів на підтвердження факту реальності вказаної господарської операції в цілях господарської діяльності позивача (транспортування та зберігання, використання у господарській діяльності) останнім не подано, що також не дозволяє встановити реальність таких операцій в цілях господарської діяльності позивача.

Крім того, матеріали справи містять Акт від 06.06.2011 №1379/23-04/35256312 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Білард-С" (код ЄДРПОУ 35256312) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.04.2011, проведеної ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, операції даного підприємства з його контрагентами-покупцями не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Наслідком діяльності ТОВ "Білард-С" є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на користь контрагентів.

Також при прийнятті рішення у даній адміністративній справі судом враховується, що згідно відомостей, вказаних в Акті від 06.06.2011 №1379/23-04/35256312, податковим органом отримано інформацію (Висновок спеціаліста Науково-дослідного Експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України на ПЗЗ від 06.06.2011 №170) про невідповідність підпису особи, яка є директором підприємства тим підписам, що містяться на податковій звітності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не спростовано належними доказами доводи податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення вказаних господарських операцій, а відтак, з урахуванням вищевказаних обставин, такі документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Разом з тим, під час нового судового розгляду справи представником позивача не було надано додаткових документів, які б свідчили про реальність виконання угод між ТОВ "ТРІАКС" і ТОВ "Білард-С", ТОВ "Стайер-плюс".

Так, платіжні документи, товарно-транспортні документи, документи складського обліку або будь-які інші докази, які б підтверджували придбання та використання придбаної продукції у господарській діяльності чи подальшої реалізації представником позивача надані не були.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, документи бухгалтерської звітності за господарськими відносинами з вказаними контрагентами були втрачені.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Порядок відновлення втрачених первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України від 07.06.2010 №372, від 08.11.2010 №1327, від 03.06.2013 №574).

У відповідності до п. 6.10 Положення, у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також державній податковій інспекції - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк.

Отже, згідно з вказаним Положенням, саме до функцій комісії віднесено питання встановлення переліку відсутніх (втрачених) документів та причин їх пропажі .

Водночас, позивачем не було надано доказів на підтвердження факту відновлення документів чи то вжиття заходів у відповідності до вимог п.6.10 Положення.

Відповідно до п. 44.6. ст. 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

За наведених обставин, суд вважає, що за відсутності документального підтвердження здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами та належних і допустимих доказів на підтвердження факту пропажі таких документів, відповідачем правомірно донараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість.

Також суд критично оцінює наявні в матеріалах справи видаткові накладні, податкові накладні, рахунок-фактуру № СФ-0000007 які, на думку позивача, обґрунтовують реальність господарських операцій між ТОВ "Стайер-плюс" і ТОВ "Тріакс", оскільки покупцем за даними документами виступають ТОВ "Фірма Спецснаб" (ЄДРПОУ 100252887) і ПП "Іменс" (ЄДРПОУ 364670830), а не ТОВ "ТРІАКС". Будь-яких пояснень з даного приводу представником позивача суду не надано.

Крім того суд зазначає наступне.

Належним чином укладений правочин заздалегідь не може свідчити про здійснення суб'єктом господарювання законної господарської діяльності, оскільки укладання такого правочинну ще не підтверджує його виконання. Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Для об'єктивності даних податкового обліку преюдиційне значення має не те, про що сторони домовилися між собою, а те, що вони вчинили, тобто, не зміст зобов'язання, а його фактичне виконання.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З огляду на те, що позивачем не підтверджені витрати на придбання послуг та товарів належними первинними документами та їх зв'язок із його господарською діяльністю, віднесення сум сплачених за вказаними правочинами до валових витрат, а сум податку на додану вартість з вартості таких послуг (товарів) - до податкового кредиту, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків податкового органу та правомірність прийнятого на їх підставі податкового повідомлення-рішення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Обов'язок доказування визначений у статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, частина перша даної норми встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частина друга даної статті визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Наявні у справі докази свідчать про правомірність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення.

Водночас, під час судового розгляду позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРІАКС" в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 лютого 2015 р.