Рішення

від 24.02.2015 по справі 902/1742/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 лютого 2015 р.

Справа № 902/1742/14

за позовом :приватного підприємства "Фірма "Вінницька якість" (23222, Вінницька область, Вінницький район, с.Якушинці, вул. Мечнікова, 1б)

до :товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімінвест" (22400, Вінницька область, м.Калинівка, вул. Дзержинського, 1)

про стягнення 93 156,44 грн. заборгованості за договором підряду

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Головаченко Т.В.

Представники

позивача : Саюк Б.О.,

відповідача : Скавронська-Гончаренко М.М.

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство "Фірма"Вінницька якість" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімінвест" про стягнення 93 156,44 грн. заборгованості за договором підряду.

Ухвалою суду від 15.12.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1742/14 з призначенням судового засідання на 13.01.2015 року.

В зв'язку з ненаданням сторонами необхідних документів ухвалами суду від 13.01.2015 року та 03.02.2015 року розгляд справи відкладався та продовження строку розгляду спору на 15 днів згідно ст. 69 ГПК України.

13.01.2015 року від відповідача надійшло заперечення на позов ( вх. № 06-52/168/15) в якому останній проти позову заперечує.

В судове засідання 24.02.2015 року з'явився представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позов підтримав в повному обсязі, разом з тим подав клопотання від 24.02.2015р. б/н в якому зазначив, що в позовній заяві допущено описку в частині стягнення суми основного боргу, а тому просить суд вважати заборгованість відповідача (основний борг) в сумі 74280,43 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що суму основного боргу в розмірі 74280,43 грн. останнім була сплачена, що стверджується платіжним дорученням № 1204 від 21.05.2014 року та випискою банку, копії яких наявні в матеріалах справи. При цьому, проти штрафних санкцій заперечує.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

31 березня 2014 року між ПП «Фірма Вінницька якість» та ТОВ «Біохімінвест» було укладено договір № 5 підряду на виконання монтажних робіт.

Відповідно до п. 1.1 договору підрядник взяв на себе зобов'язання виконати монтаж трубопровідної обв'язки тонко плівкового випарника в цеху дистиляції гліцерину на об'єкті Замовника ТОВ «Біохімінвест» розміщеному за адресою: м. Калинівка, вул. Дзержинського, 1, Вінницької області.

Згідно пункту 2.1. договору вартість виконаних будівельно-монтажних робіт по договору становить 96 399,60 грн. в тому числі 16 066,60 грн. ПДВ.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що замовник перераховує в порядку авансу 20% від погодженої в договорі ціни в сумі 19 279, 92 грн. протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору.

Позивачем 31 березня 2014 року було виставлено відповідачу рахунок № 15 щодо попередньої оплати за договором підряду № 5 від 31.03.2014 року.

Як видно з матеріалів справи 22 квітня 2014 року відповідачем на розрахунковий рахунок позивача було зараховано як попередня оплата, за монтаж трубопровідної обв'язки, грошові кошти в сумі 19 279, 92 грн. згідно рахунка № 15 від 31.03.2014 року, що підтверджується банківською випискою. (а.с. 42)

Пунктом 6.1.1 договору встановлено, що початком виконання будівельно-монтажних робіт - не пізніше 2 робочих днів після отримання письмового повідомлення замовника про необхідність виконання робіт, але не раніше отримання авансу розмірі 20% від договірної ціни.

Відповідно до п. 6.1.2 договору - термін виконання будівельно-монтажних робіт - не пізніше 21 календарного дня після початку виконання робіт.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, що стверджується актом №1 за жовтень 2014 року виконаних робіт. Всі зауваження по якості виконаних робіт були виправленні.

Вищезазначений акт № 1 виконаних робіт за жовтень 2014 року на загальну суму 96399,60 коп. згідно договору підряду № 5 від 31.03.2014 року неодноразово направлявся відповідачеві. Натомість відповідач останній не підписав.

Позивачем 07 жовтня 2014 року було виставлено відповідачу рахунок № 96 на суму 77119,68 грн. в тому рахунку ПДВ, щодо сплати коштів за монтаж трубопровідного обв'язування тонко плівкового випарника в цеху дистиляції гліцерину за договором підряду № 5 від 31.03.2014 року.

Як видно з матеріалів відповідачем 22.10.2014 року згідно рахунку № 96 від 07.10.2014 року було сплачено 2839,25 грн., що стверджується випискою банку, копія якого міститься в матеріалах справи ( а.с. 54).

З врахуванням проплат борг відповідача на момент розгляду справи в суді становить 74 280,43 грн.

Відповідно до п. 9.3. договору №5 від 31 березня 2014 року передбачено, що за порушення строків оплати виконаних робіт, замовник сплачує підряднику неустойку в розмірі 0,5% від несплаченої вартості виконаних монтажно-будівельних робіт за кожен день прострочення.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов»язнь позивачем було нараховано відповідачу 0,5% неустойки та 3% річних.

При цьому, відповідач стверджує, що останнім здійснено повну оплату по договору № 5 від 31.03.2014 року, про що свідчить виписка банку від 20.05.2014 року, в якій зазначено про сплату коштів в розмірі 74280,43 грн., при цьому помилково було зазначено призначення платежу згідно договору № 120725 від 25.07.2012 року згідно рахунків № 31,32,33,34,35,36,37 від 21.05.2014 року. Дане твердження відповідач підтримав в судових засіданнях при розгляді справи.

Присутній в судовому засіданні представник позивача проти даного поясненян заперечив, та зазначив, що між сторонами по справи існували правовідносини згідно договору № 12075 від 25.07.2012 року, та кошти в сумі 74280,43 грн. були сплачені саме згідно договору № 120725 від 25.07.2012 року та згідно рахунків № 31,32,33,34,35,36,37 від 21.05.2014 року.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч.ч.1, 2, 3 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Відповідно до ч. 1 статті 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації та кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Частиною 4 ст.879 ЦК України встановлено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Заборгованість відповідача в сумі 74 280,43 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд оцінює критично заперечення відповідача, що останнім здійснено повну оплату по договору № 5 від 31.03.2014 року, про що свідчить виписка банку від 20.05.2014 року, в якій зазначено про сплату коштів в розмірі 74280,43 грн., при цьому помилково було зазначено призначення платежу згідно договору № 120725 від 25.07.2012 року згідно рахунків № 31,32,33,34,35,36,37 від 21.05.2014 року. Оскільки, як видно з матеріалів справи між сторонами існували відносини згідно договору № 12075 від 25.07.2012 року ( копія договору міститься в матеріалах справи (а.с 112)) та кошти в сумі 74280,43 грн. були сплачені саме згідно договору № 120725 від 25.07.2012 року.

Суд зазначає, що відповідачем 22.10.2014 року згідно рахунку № 96 від 07.10.2014 року та 22.04.2014р. згідно рахунку №15 від 31.03.2014р. по договору № 5 від 31.03.2014 року було сплачено 2839,25 грн. та 19279,92 грн., що стверджується виписками банку, копії якх містяться в матеріалах справи ( а.с. 42, а.с. 128). Саме дії відповідача доводять факт існування заборгованості в розмір 74 280,43 грн., оскільки, інших підстав щодо сплати коштів по вищевказаному рахунку у відповідача не було, а відтак його твердження в сукупності з іншими доказами оцінюються судом критично.

Крім суми основного боргу, позивачем було заявлено до стягнення 18 570,70 грн. неустойки та 305,26 грн. 3% річних.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.3. договору №5 від 31 березня 2014 року передбачено, що за порушення строків оплати виконаних робіт, замовник сплачує підряднику неустойку в розмірі 0,5% від несплаченої вартості виконаних монтажно-будівельних робіт за кожен день прострочення.

Суд, здійснивши перерахунок пені приходить до висновку, що до задоволення підлягає пеня в розмірі 2720,90 грн. (розрахунок здійснений за допомогою програмного комплексу "ЛІГА Закон") (період нарахування 23.10.2014р. -11.12.2014р.)

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зробивши перерахунок 3% річних відповідно до норм чинного законодавства, прийшов до висновку про правильність нарахування, тому 3% річних в розмірі 305,26 грн. підлягає задоволенню.(період нарахування 23.10.2014р. - 11.12.2014р.)

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімінвест" (22400, Вінницька область, м.Калинівка, вул. Дзержинського, 1; код ЄДРПОУ 35165147) на користь приватного підприємства "Фірма"Вінницька якість" (23222, Вінницька область, Вінницький район, с.Якушинці, вул. Мечнікова, 1б; код ЄДРПОУ 34610054) 74 280,43 грн. основної заборгованості; 2720,90 грн. неустойки; 305,26 грн. 3% річних; 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набранням рішення законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 26 лютого 2015 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи