Рішення

від 16.02.2015 по справі 910/26755/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2015Справа №910/26755/14

За позовомДержавного підприємства «Укртрансфармація» доПриватного підприємства «Стілвейс» про стягнення 102 012,59 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача - Чуракова Н.М. дов. №10 від 06.01.2015р.

від відповідача - Мороз В.П. згідно угоди про надання правової допомоги від 20.06.2014р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Державне підприємство «Укртрансфармація» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Стілвейс» про стягнення заборгованості за Договором зберігання №УФЦ/31/12 від 26.04.2012 у розмірі 102 012,59 грн., з яких 67 567,07 грн. - основного боргу, 17 222,76 грн. - пені за порушення строків оплати послуг, 17 222,76 грн. - пені за зберігання майна понад встановлений строк, крім того просили судові витрати у розмірі 2 040,26 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами Договору зберігання №УФЦ/31/12 від 26.04.2012 відповідач зобов'язувався передати на зберігання позивачу майно, а останній зобов'язувався зберігати вказане майно, проте, як указує позивач, у результаті неналежного виконання умов Договору у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 102 012,59 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2014 порушено провадження у справі №910/26755/14 та призначено розгляд вказаної справи на 22.12.2014.

22.12.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/26755/14 від 05.12.2014.

В судовому засіданні 22.12.2014 оголошувалася перерва до 28.01.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

16.01.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив №б/н від 13.01.2015 на позовну заяву, відповідно до якого просили суду відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 34 445,52 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2015 продовжено розгляд спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 11.02.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 11.02.2015 оголошувалася перерва до 16.02.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання 16.02.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 16.02.2015 з'явився, надав для долучення до матеріалів справи додаткові письмові пояснення до відзиву на позовну заяву, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 34 445,52 грн. за порушення строків оплати, пеедбачених п. 3.1. та п .5.1. Договору.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/26755/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.02.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2012 між Державним підприємством «Укртрансфармація» (далі - Зберігач, Позивач) та Приватним підприємством «Стілвейс» (далі - Поклажодавець, Відповідач) укладено Договір зберігання №УФЦ/31/12 (далі - Договір).

Відповідно до п.п 1.1.-1.2. Договору Поклажодавець зобов'язується передати на зберігання Зберігачу, а Зберігач зобов'язується зберегти майно, передане йому Поклажодавцем, згідно Додатку №1 до Договору та повернути це майно в цілості, згідно Додатку №3, на умовах передбачених цим Договором. Майно, що передається за цим Договором, залишається у власності Поклажодавця і не переходить у власність Зберігача.

Пунктом 2.4. Договору сторони погодили, що Поклажодавець зобов'язаний після закінчення строку, зазначеного у п. 5.1. Договору, прийняти (взяти назад) передане на зберігання майно.

Згідно з п. 3.1. Договору вартість послуг останнього визначається в залежності від кількості майна, яке зберігається, його вартості, площі приміщення в якому дане майно зберігається і фіксується в протоколі погодження договірної ціни (Додаток №2) та становить - 5 818,50 грн., в т.ч. 969,75 грн. ПДВ 20% на місяць.

Сторони погодили, що розрахунки по зберіганню проводяться шляхом передоплати за кожен місяць до 5-го числа поточного місяця (п. 3.4. Договору).

Приписами пунктів 4.3., 4.5. Договору передбачено, що при порушенні Поклажодавцем строків оплати, передбачених п. 3.1. Договору, Поклажодавець сплачує Зберігачу пеню у розмірі 2% від простроченої до сплати суми за кожний день прострочення. При знаходженні майна Поклажодавця у Зберігача понад термін передбачений в п. 5.1. Договору, Поклажодавець сплачує Зберігачу вартість послуг зберігання понад термін, а також пеню в розмірі 2% від суми вартості послуг по зберіганню, за кожен день знаходження майна у Зберігача.

У відповідності до п. 5.1. Договору останній набуває чинності з 27.04.2012 і діє до 31.12.2012 включно.

Пунктами 5.4.-5.5. Договору передбачено, що останній вважається розірваним: з моменту закінчення строку його дії згідно п. 5.1.; з моменту укладення договору оренди, або належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, Договорі або чинному законодавстві України. Зберігач повертає передане на зберігання майно Поклажодавцеві протягом 10 днів з моменту надання Зберігачем відповідного письмового звернення щодо видачі такого майна.

28.12.2012 сторони уклали Додаткову Угоду №1 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: «Договір набуває чинності з 01.01.2013 і діє до 30.06.2013 Чинність цього Договору припиняється в односторонньому порядку внаслідок приватизації майна Зберігача, про що Зберігач повідомляє Поклажодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів про це».

01.07.2013 сторони уклали Додаткову Угоду №2 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: «Договір набуває чинності з 01.07.2013 і діє до 31.08.2013 Чинність цього Договору припиняється в односторонньому порядку внаслідок приватизації майна Зберігача, про що Зберігач повідомляє Поклажодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів про це».

31.08.2013 сторони уклали Додаткову Угоду №3 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: «Договір набуває чинності з 31.08.2013 і діє до 30.09.2013 Чинність цього Договору припиняється в односторонньому порядку внаслідок приватизації майна Зберігача, про що Зберігач повідомляє Поклажодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів про це».

01.10.2013 сторони уклали Додаткову Угоду №4 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: «Договір набуває чинності з 01.10.2013 і діє до 31.12.2013 Чинність цього Договору припиняється в односторонньому порядку внаслідок приватизації майна Зберігача, про що Зберігач повідомляє Поклажодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів про це».

02.01.2014 сторони уклали Додаткову Угоду №5 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: «Договір набуває чинності з 02.01.2014 і діє до 30.06.2014».

02.01.2014 сторони уклали Додаткову Угоду №5/1 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: «Договір набуває чинності з 02.01.2014 і до 30.06.2014 та діє в обов'язковому порядку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань».

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договром зберігання, а відтак відносини між сторонами регулюються за допомогою Глави 66 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 ГК України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи з положень ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Матеріалами справи підтверджено, що майно було передане згідно Договору на зберігання 27.04.2012, що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств Актом прийому-передачі.

Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Позивач вказує, що станом на 25.11.2014 у Відповідача наявна заборгованість в розмірі 67567,07 грн. у результаті неналежної оплати послуг зі зберігання майном.

Як стверджує Позивач, з метою досудового врегулювання спору, останній звертався до Відповідача з претензіями № 363 від 13.08.2014, №484 від 01.10.2014 щодо сплати суми заборгованості. Проте, зі слів Позивача, Відповідач відповіді на вищевказані претензії не надав, суму заборгованості не погасив.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Разом з тим, матеріаліалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь Позивача, на підставі Договору, за надані послуги зберігання суми заборгованості у розмірі 67 067,07 грн., а не 67 567,07 грн., як на то вказує Позивач у позовній заяві..

Указана сума заборгованості (67 067,07 грн.) підтверджується підписаним та скріпленим печатками підприємств Позивача та Відповідача Актом звірки взаєморозрахунків станом на 25.11.2014, відповідно до якого сторони погодили, що заборгованість Відповідача за Договором становить 67 067,07 грн., де було враховано платіж у розмірі 500,00 грн. від 24.11.2014.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання, не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 67 567,07 грн. за надані послуги зберігання є законною та обгрунтованою в частині стягнення 67 067,07 грн. та підлягає задоволенню судом.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача, у зв'язку із порушенням останнім умов Договору, 17 222,76 грн. - пені за зберігання майна понад встановлений строк та 17 222,76 грн. - пені за порушення строків оплати на надані послуги, відповідно до п.п. 3.1. та 5.1. Договору.

Щодо стягнення штрафних санкцій судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1,3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вказувалося раніше, відповідно до пунктів 4.3., 4.5. Договору сторони погодили, що при порушенні Поклажодавцем строків оплати, передбачених п. 3.1. Договору, Поклажодавець сплачує Зберігачу пеню у розмірі 2% від простроченої до сплати суми за кожний день прострочення. При знаходженні майна Поклажодавця у Зберігача понад термін передбачений в п. 5.1. Договору, Поклажодавець сплачує Зберігачу вартість послуг зберігання понад термін, а також пеню в розмірі 2% від суми вартості послуг по зберіганню, за кожен день знаходження майна у Зберігача.

З урахуванням пункту 5.1. Договору (у редакції Додаткової угоди №5/1 від 02.01.2014), ч. 1 ст. 948 ЦК України, у відповідності до якої поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, суд приходить до висновку, що Поклажодавець вважається таким, що прострочив своє зобов'язання з 01.07.2014.

Враховуючи вищезаначене, судом відхиляються доводи Відповідача стосовно ненастання строку повернення майна і, відповідно, підстав для застосування штрафних санкцій.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по сплаті на надані послуги зберігання не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встанолено, що передбачений пунктами 4.3., 4.5. Договору розмір неустойки є вищим за максимально дозволений законодавчо. Звідси, відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені у загальному розмірі 34 444,52 грн., суд прийшов до висновку про законність та обгрунтованість до стягнення 1 161,46 грн., з яких 580,73 грн. - за зберігання майна понад встановлений строк відповідно до п. 3.1. Договору та 580,73 грн. - за порушення строків оплати на надані послуги зі зберігання відповідно до п. 5.1. Договору. Указана сума заборгованості була наведена належними та допустими доказами. У зазоволенні вимоги щодо стягнення решти суми пені у розмірі 33 283,06 грн необхідно відмовити.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором зберігання №УФЦ/31/12 від 26.04.2012 є законними та обгрунтованими в частині стягнення 67 067,07 грн. - основного боргу, 1 161,46 грн. - пені, були доведеними належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, на підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Приватного підприємства «Стілвейс» (02139, м. Київ, вул. Микитенка, буд. 21; код ЄДРПОУ 32770972) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Державного підприємства «Укртрансфармація» (02121, м. Київ, вул. Ташкентська, буд. 60; код ЄДРПОУ 01101329) заборгованість у розмірі 68 218,53 грн., з яких 67 067,07 грн. - основного боргу, 1 161,46 грн. - пені - за Договором №УФЦ/31/12 від 26.04.2012 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 364,38 грн.

3. В іншій частині у позові відмовити

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5 . Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Дата складання повного тексту рішення 20.02.2015.

Cуддя А.В.Яковенко