Постанова

від 20.04.2015 по справі 910/26755/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р. Справа№ 910/26755/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Новікова М.М.

Зубець Л.П.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Чуракова Н.М., дов. № 10 від 06.01.2015р.

від відповідача: Мороз В.П.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства „Стілвейс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.02.2015 р.

у справі № 910/26755/14 (головуючий суддя Яковенко А.В.)

за позовом Державного підприємства „Укртрансфармація"

до Приватного підприємства „Стілвейс"

про стягнення 102 012, 59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Укртрансфармація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Стілвейс" про стягнення заборгованості за Договором зберігання №УФЦ/31/12 від 26.04.2012 у розмірі 102 012,59 грн., з яких 67 567,07 грн. - основного боргу, 17 222,76 грн. - пені за порушення строків оплати послуг, 17 222,76 грн. - пені за зберігання майна понад встановлений строк, крім того просили судові витрати у розмірі 2 040,26 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами Договору зберігання №УФЦ/31/12 від 26.04.2012 відповідач зобов'язувався передати на зберігання позивачу майно, а останній зобов'язувався зберігати вказане майно, проте, як указує позивач, у результаті неналежного виконання умов Договору у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 102 012,59 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва 16.02.2015р. у справі № 910/26755/14 позов задовольнити частково. Стягнуто Приватного підприємства "Стілвейс" на користь Державного підприємства "Укртрансфармація" заборгованість у розмірі 68 218,53 грн., з яких 67 067,07 грн. - основного боргу, 1 161,46 грн. - пені - за Договором №УФЦ/31/12 від 26.04.2012 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 364,38 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Приватне підприємство „Стілвейс" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва 16.02.2015р. у справі № 910/26755/14 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 67 067,07 грн., в іншій частині позову відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015р. у справі № 910/26755/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ІПП-Центр" прийнято до провадження та призначено на 20.04.2015р.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2015р. у справі № 910/26755/14 залишити без змін.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.04.2012 між Державним підприємством "Укртрансфармація" (далі - Зберігач) та Приватним підприємством "Стілвейс" (далі - Поклажодавець) укладено Договір зберігання №УФЦ/31/12 (далі - Договір).

Відповідно до п.п 1.1.-1.2. Договору Поклажодавець зобов'язується передати на зберігання Зберігачу, а Зберігач зобов'язується зберегти майно, передане йому Поклажодавцем, згідно Додатку №1 до Договору та повернути це майно в цілості, згідно Додатку №3, на умовах передбачених цим Договором. Майно, що передається за цим Договором, залишається у власності Поклажодавця і не переходить у власність Зберігача.

Пунктом 2.4. Договору сторони погодили, що Поклажодавець зобов'язаний після закінчення строку, зазначеного у п. 5.1. Договору, прийняти (взяти назад) передане на зберігання майно.

Згідно з п. 3.1. Договору вартість послуг останнього визначається в залежності від кількості майна, яке зберігається, його вартості, площі приміщення в якому дане майно зберігається і фіксується в протоколі погодження договірної ціни (Додаток №2) та становить - 5 818,50 грн., в т.ч. 969,75 грн. ПДВ 20% на місяць.

Сторони погодили, що розрахунки по зберіганню проводяться шляхом передоплати за кожен місяць до 5-го числа поточного місяця (п. 3.4. Договору).

Приписами пунктів 4.3., 4.5. Договору передбачено, що при порушенні Поклажодавцем строків оплати, передбачених п. 3.1. Договору, Поклажодавець сплачує Зберігачу пеню у розмірі 2% від простроченої до сплати суми за кожний день прострочення. При знаходженні майна Поклажодавця у Зберігача понад термін передбачений в п. 5.1. Договору, Поклажодавець сплачує Зберігачу вартість послуг зберігання понад термін, а також пеню в розмірі 2% від суми вартості послуг по зберіганню, за кожен день знаходження майна у Зберігача.

У відповідності до п. 5.1. Договору останній набуває чинності з 27.04.2012 і діє до 31.12.2012 включно.

Пунктами 5.4.-5.5. Договору передбачено, що останній вважається розірваним: з моменту закінчення строку його дії згідно п. 5.1.; з моменту укладення договору оренди, або належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, Договорі або чинному законодавстві України. Зберігач повертає передане на зберігання майно Поклажодавцеві протягом 10 днів з моменту надання Зберігачем відповідного письмового звернення щодо видачі такого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 сторони уклали Додаткову Угоду №1 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: "Договір набуває чинності з 01.01.2013 і діє до 30.06.2013 Чинність цього Договору припиняється в односторонньому порядку внаслідок приватизації майна Зберігача, про що Зберігач повідомляє Поклажодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів про це".

01.07.2013 сторони уклали Додаткову Угоду №2 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: "Договір набуває чинності з 01.07.2013 і діє до 31.08.2013 Чинність цього Договору припиняється в односторонньому порядку внаслідок приватизації майна Зберігача, про що Зберігач повідомляє Поклажодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів про це".

31.08.2013 сторони уклали Додаткову Угоду №3 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: "Договір набуває чинності з 31.08.2013 і діє до 30.09.2013 Чинність цього Договору припиняється в односторонньому порядку внаслідок приватизації майна Зберігача, про що Зберігач повідомляє Поклажодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів про це".

01.10.2013 сторони уклали Додаткову Угоду №4 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: "Договір набуває чинності з 01.10.2013 і діє до 31.12.2013 Чинність цього Договору припиняється в односторонньому порядку внаслідок приватизації майна Зберігача, про що Зберігач повідомляє Поклажодавця не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів про це".

02.01.2014 сторони уклали Додаткову Угоду №5 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: "Договір набуває чинності з 02.01.2014 і діє до 30.06.2014".

02.01.2014 сторони уклали Додаткову Угоду №5/1 до Договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його у наступній редакції: "Договір набуває чинності з 02.01.2014 і до 30.06.2014 та діє в обов'язковому порядку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань".

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором зберігання, а відтак відносини між сторонами регулюються за допомогою Глави 66 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

З матеріалів справи вбачається, що майно було передане згідно Договору на зберігання 27.04.2012, що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств Актом прийому-передачі та не заперечується сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що станом на 25.11.2014 у відповідача наявна заборгованість в розмірі 67567,07 грн. у результаті неналежної оплати послуг зі зберігання майном.

Також, позивач зазначив, що з метою досудового врегулювання спору, звертався до відповідача з претензіями № 363 від 13.08.2014, №484 від 01.10.2014 щодо сплати суми заборгованості. Проте, зі слів позивача, відповідач відповіді на вищевказані претензії не надав, суму заборгованості не погасив.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача, на підставі Договору, за надані послуги зберігання суми заборгованості у розмірі 67 067,07 грн., а не 67 567,07 грн., як вказує позивач у позовній заяві..

Сума заборгованості в розмірі 67 067,07 грн. підтверджується підписаним та скріпленим печатками підприємств позивача та відповідача Актом звірки взаєморозрахунків станом на 25.11.2014, відповідно до якого сторони погодили, що заборгованість відповідача за Договором становить 67 067,07 грн., де було враховано платіж у розмірі 500,00 грн. від 24.11.2014.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що оскільки на момент прийняття рішення заборгованість відповідача суми основної заборгованості у розмірі 67 567,07 грн. за надані послуги зберігання є обґрунтованими, таким чином позовні вимоги в частині стягнення 67 067,07 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача у зв'язку із порушенням останнім умов Договору, 17 222,76 грн. - пені за зберігання майна понад встановлений строк та 17 222,76 грн. - пені за порушення строків оплати на надані послуги, відповідно до п.п. 3.1. та 5.1. Договору, слід зазначити наступне.

Згідно з частинами 1,3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З урахуванням пункту 5.1. Договору (у редакції Додаткової угоди №5/1 від 02.01.2014), ч. 1 ст. 948 ЦК України, у відповідності до якої поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, суд приходить до висновку, що Поклажодавець вважається таким, що прострочив своє зобов'язання з 01.07.2014.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по сплаті на надані послуги зберігання не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

При цьому в п. 2.5. Постанови Племуну ВГСУ № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено наступне: щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції та вважає, що до стягнення підлягає пеня в розмірі 161,46 грн., з яких 580,73 грн. - за зберігання майна понад встановлений строк відповідно до п. 3.1. Договору та 580,73 грн. - за порушення строків оплати на надані послуги зі зберігання відповідно до п. 5.1. Договору, в іншій частині вимог про стягнення пені в розмірі 33 283,6 грн. слід відмовити.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2015р. у справі № 910/26755/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Стілвейс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2015р. у справі № 910/26755/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/26755/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді М.М. Новіков

Л.П. Зубець