Ухвала

від 16.02.2015 по справі 2а-0770/1486/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2015 року Справа № 2003/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 року у справі № 2а-0770/1486/12 за позовом Приватного підприємства «АССТЕРІ» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «АССТЕРІ» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Ужгород, яким просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ф. «Р» 364/23-1/37297240/1544 №0000462341 від 21.02.2012 року, яке винесене на підставі акту невиїзної позапланової документальної перевірки з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість від 07.02.2012 року за № 268/23-1/37297240.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «АССТЕРІ» з питань правомірності нарахування податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року по ТОВ «Газторг Україна», про що складено Акт №268/23-1/37297240 від 07.02.2012 року. Згідно вищезазначеного Акту перевірки визнано нікчемними договори №133/02 та № 1 від 23.02.2011р., що були укладені між позивачем та ТОВ «Газторг Україна», та відповідно зменшено податковий кредит з податку на додану вартість по податковій декларації за березень 2011 року на загальну суму 128860,29 грн., що був сформований за рахунок постачальника ТОВ «Газторг Україна». Позивач зазначає, що 13.02.2012 року підприємством було подано до ДПІ у м. Ужгороді заперечення до Акту перевірки, на яке 22.02.2012 року відповідачем була надана відповідь на подані заперечення до Акту перевірки, в якій зазначено, що факти, викладені в запереченнях позивача не спростовують висновки, викладені в Акті перевірки. Позивачем в адміністративному порядку 28.02.2012 року було оскаржено податкове повідомлення-рішення ф. «Р» 364/23-1/37297240/1544 № 0000462341 від 21.02.2012 року, а 28.04.2012 року отримано відповідь від ДПС в Закарпатській області на подану скаргу, згідно якої Державна податкова служба Закарпатській області залишила без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгород, а скаргу позивача - без задоволення.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 року у справі № 2а-0770/1486/12 адміністративний позов Приватного підприємства «АССТЕРІ» до Державної податкової інспекції в м. Ужгород про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення ф. «Р» 364/23-1/37297240/1544 від 21.02.2012 року № 0000462341 .

Не погодившись із постановою суду першої інстанції податковим органом подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

ПП «АССТЕРІ», повідомлялось судом про час та місце розгляду справи за адресою, вказаною у позовній заяві та апеляційній скарзі, однак конверт з викликом його до суду повернувся на адресу суду з відміткою відділення зв'язку «за закінченням строку зберігання», так як фірма за вказаною адресою відсутня, а тому відповідно до ч. 11 ст. 35 КАС України дана особа вважається повідомленою про розгляд справи.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 197 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Предметом документальної перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Така перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, а тому органи державної податкової служби мають право вимагати надання вказаних документів під час перевірки.

Між ПП «АССТЕРІ» та ТОВ «Газторг Україна» 23.02.2011 року було укладено договір постачання природного газу за №133/02.

Вказаними особами було укладено договір № 1 про надання послуг по забезпеченню постачання природного газу від 23 лютого 2011року.

31.03.2011 року між сторонами було складено акт прийому передачі вартісних показників природного газу за березень місяць 2001 за № 0000000167 року,згідно якого постачальник передав а покупець прийняв природній газ загальним об'ємом 2010.781 тис. куб м. вартістю 588746,74 грн.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України.

При цьому, сама собою відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як вбачається з матеріалів справи між ПП «АССТЕРІ» та Дочірньою компанією «Уктрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Закарпатського ЛВУМГ філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» 04.01.2011 року укладено договір № 2-ЗАК на виконання послуг по транспортуванню природного газу, відповідно до якого виконавець надає послуги по одоризації, редукуваню та транспортуванню природного газу та передачі його в газові мережі замовника в обсягах, передбачених договорами на їх поставку.

Актом за № 70 від 01.04.2011 року про прийняття-передачі природного газу за Договором № 2-ЗАК від 047.01.2011 року на транспортування природного газу ПП «АССТЕРІ», складеним позивачем та ДК «Уктрансгаз» підтверджується фактичне транспортування, та відповідно отримання позивачем газу від ТОВ «Газторг Україна» за Договором № 133/02 від 23.02.2011 року у березні 2011 року природного газу обсягом 210781 м. куб.

Надані позивачем до матеріалів справи документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, актами приймання.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору, укладеного позивачем з ТОВ «Газторг Україна», в акті перевірки від не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТОВ «Газторг Україна до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України в частині створення та ведення господарської діяльності ТОВ «Газторг Україна».

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що питання визнання оспорюваних відповідачем договорів № 133/02 від 23.02.2011 року та № 1 від 23.02.2011 року що укладенні між позивачем та ТОВ «Газторг Україна», та правових наслідків, спричинених цими договорами булу предметом розгляду господарським судом Закарпатської області. Згідно рішення господарського суду Закарпатської області від 14.02.2012 року (справа № 5008/77/2012) яке наявне в матеріалах справи, такі договори визнані судом такими, що не суперечать актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам і спрямовані на встановлення на встановлення цивільних прав та обов'язків, що зазначені в умовах договорів, а отже вчиненні такі у формі встановленій законодавством, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і не містять ознак фіктивних правочинів.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.11.2012 року у справі № 2а-0770/1486/12 без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.