Постанова

від 26.02.2015 по справі 826/17799/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2015 року 16:59 № 826/17799/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Веджифрут» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2014 року № 0003402202, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Веджифрут» (надалі - позивач, ТОВ «Веджифрут») з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2014 року № 0003402202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 21.01.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на відсутність у ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, як територіального органу Міністерства доходів і зборів України, повноважень на проведення документальної перевірки ТОВ «Веджифрут» у жовтні 2014 року, оскільки, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 року № 67, зазначене Міністерство було ліквідоване. Крім того, за твердженнями представника позивача, висновки акта ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.10.2014 року № 2852/26-52-22-02-14/38637551, складеного за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання ТОВ «Веджифрут» вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» за липень 2014 року, документально і нормативно не підтверджуються. Натомість, факти здійснення ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» поставок овочів і фруктів на користь ТОВ «Веджифрут» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, що наявні у позивача.

21.01.2015 року у судове засідання з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у вказане судове засідання не з'явився, явку свого представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою. Про причини неявки у дане судове засідання відповідач суду не повідомляв, клопотань чи заяв про розгляд справи без участі його представника або про відкладення судового засідання не заявляв.

Суд у судовому засіданні 21.01.2015 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

При цьому, 02.02.2015 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшли письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним і таким, що прийнято у межах та на підставі наявних у ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повноважень у зв'язку з виявленими під час перевірки ТОВ «Веджифрут» порушень вимог податкового законодавства.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно норм пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 30.09.2014 року № 1425 і направлення на перевірку від 30.09.2014 року № 502/26-52-22-02/38637551 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питань дотримання ТОВ «Веджифрут» вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» (ідентифікаційний код 30785400) за липень 2014 року, за результатами якої складений акт від 13.10.2014 року № 2852/26-52-22-02-14/38637551 (надалі - акт перевірки).

Копію наказу ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.09.2014 року № 1425 було вручено, а направлення на перевірку від 30.09.2014 року № 502/26-52-22-02/38637551 пред'явлено під розписку керівнику ТОВ «Веджифрут» Приходьку С.М. 30.09.2014 року, що підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечується позивачем.

У тексті акта перевірки, копія якого наявна в матеріалах справи, містяться висновки контролюючого органу про завищення позивачем, в порушення норм п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, податкового кредиту за липень 2014 року на суму податку на додану вартість 106564,00 грн. Епізод даного податкового правопорушення відповідач пов'язує з фактом неправомірного віднесення ТОВ «Веджифрут» до складу податкового кредиту за липень 2014 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, що були виписані ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт», згідно договору поставки від 01.04.2013 року № 06/04-13.

Відповідно до наданих позивачем до перевірки документів перевіряючим (перелік таких наведений на стор. 3, 5 і 6 акта перевірки) встановлено, що 01.04.2013 року між ТОВ «Веджифрут» (Покупець) і ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» (Постачальник) був укладений договір за № 06/04-13, предметом якого є поставка Постачальником на користь Покупця товарів за найменуванням та в кількості згідно товарних накладних.

На підставі цього договору від 01.04.2013 року ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» виписало на адресу ТОВ «Веджифрут» податкові накладні на загальну суму 639 381,13 грн. (в т.ч. ПДВ - 106 563,55 грн.) (перелік останніх наведений на стор. 6 акта перевірки), які були відображені у податковій звітності з ПДВ перевіряємого підприємства за липень 2014 року в повному обсязі.

Одночасно в тексті акта перевірки зафіксовано, що перевіряєме підприємство не надало до перевірки документів на підтвердження здійснення транспортування товарів (при цьому, за даними ТОВ «Веджифрут» останнє не обліковує на балансі транспортних засобів та послугами третіх осіб щодо перевезення продукції не користувалося). З метою з'ясування питання щодо підтвердження господарських взаємовідносин ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» з ТОВ «Веджифрут» (в т.ч. для з'ясування питань порядку транспортування і зберігання до того у належних умовах специфічної продукції - овочів, фруктів і зелені) на адресу постачальника був направлений запит про проведення зустрічної звірки, на який станом на день складання цього акта перевірки відповіді не отримано.

Копію такого письмового запиту про проведення зустрічної звірки з доказами направлення на адресу контрагента позивача відповідач до суду не подав.

Крім того, в ході аналізу даних з Єдиного реєстру податкових накладних працівником відповідача встановлено, що основним постачальником овочів та фруктів для ТОВ «ОБ «Чайагропродукт» у перевіряємому періоді було ТОВ «Уніфреш» (ідентифікаційний код 37161390). Так, в період до червня 2014 року ТОВ «Уніфреш» здійснювало імпорт свіжої зелені з Ізраїлю. Разом з тим, ТОВ «Уніфреш» зареєструвало у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, відповідно до яких поставляли ТОВ «ОБ «Чайагропродукт» продукцію (мандарини, авокадо, ківі, виноград, ананаси, лимони, редис, помідори та інші овочі та фрукти), яку ніколи не імпортувала і не купувало на митній території України.

На підставі вищевикладеного, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві дійшла висновку про відсутність у ТОВ «Веджифрут» достатніх правових підстав для формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, оформлених за результатами нереальних правочинів з ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт».

За результатами проведеної перевірки ТОВ «Веджифрут» перевіряючий дійшов висновку про заниження позивачем податку додану вартість за липень 2014 року на суму 106 564,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивач подав 30.10.2014 року до канцелярії ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві письмові заперечення на висновки вказаного акта від 13.10.2014 року № 2852/26-52-22-02-14/38637551 з обґрунтуванням своєї позиції та доданими до них копіями документів.

Листом від 04.11.2014 року № 11443/26-52-22-02-14 відповідач залишив висновки Акта перевірки без змін, а заперечення ТОВ «Веджифрут» без розгляду з підстави пропуску законодавчо встановленого строку на їх подання.

04.11.2014 року ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення (форми «Р») за № 0003402202, яким визначила ТОВ «Веджифрут» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 133 205,00 грн., в т.ч. 106 564,00 грн. за основним платежем, 26 641,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

У розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), який набрав чинності 01 січня 2011 року, «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною..

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 року № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962, (який набрав чинності 01.03.2014 року та був чинний станом на момент існування спірних правовідносин).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів .

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце . Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

В ході судового розгляду також встановлено, що 1 квітня 2013 року ТОВ «Веджифрут» (Покупець), в особі директора Приходька С.М., уклало договір поставки за № 06/04-13 з ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» (Постачальник), в особі директора Філінського І.Д.

За умовами п. 1.1 - 1.3 цього Договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупця товар, визначений у п. 1.2 даного Договору, а Покупець, в свою чергу, в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначаються за товарною накладною на кожну партію товару. Умови цього Договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2000 року, які застосовуються з урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору.

Обов'язки сторін за цим Договором визначені в п. 2.1 і 2.2 зазначеного Договору. Зокрема, Постачальник бере на себе обов'язок після набрання чинності цим Договором передати товар із сертифікатом якості, а Покупець - прийняти товар від Постачальника і здійснити за нього оплату в строки і порядку, передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 4.1 і 4.2 зазначеного Договору, Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, передбаченою у накладній. Оплата товарів Покупцем здійснюється не пізніше 14-ти календарних днів шляхом перерахування грошей на поточний рахунок Постачальника.

На підтвердження фактів здійснення ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» поставок товарів на користь ТОВ «Веджифрут», згідно договору від 01.04.2013 року № 06/04-13, та проведення розрахунків за отримані товари позивач надав до суду копії наступних документів:

- видаткових накладних від 01.07.2014 року № РН-0000265 на суму 21 143,83 грн. (з ПДВ), від 02.07.2014 року № РН-0000266 на суму 18 914,28 грн. (з ПДВ), від 03.07.2014 року № РН-0000267 на суму 33 486,00 грн. (з ПДВ), від 04.07.2014 року № РН-0000057 на суму 27 399,93 грн. (з ПДВ), від 05.07.2014 року № РН-0000268 на суму 13 584,28 грн. (з ПДВ), від 07.07.2014 року № РН-0000269 на суму 12 757,58 грн. (з ПДВ), від 08.07.2014 року № РН-0000058 на суму 28 140,40 грн. (з ПДВ), від 11.07.2014 року № РН-0000270 на суму 35 017,96 грн. (з ПДВ), від 12.07.2014 року № РН-0000271 на суму 16 192,31 грн. (з ПДВ), від 14.07.2014 року № РН-0000272 на суму 14 579,77 грн. (з ПДВ), від 15.07.2014 року № РН-0000112 на суму 46 975,22 грн. (з ПДВ), від 16.07.2014 року № РН-0000273 на суму 20 218,42 грн. (з ПДВ), від 17.07.2014 року № РН-0000274 на суму 51 384,00 грн. (з ПДВ), від 18.07.2014 року № РН-0000275 на суму 19 086,91 грн. (з ПДВ), від 19.07.2014 року № РН-0000276 на суму 40 932,22 грн. (з ПДВ), від 21.07.2014 року № РН-0000113 на суму 49 858,22 грн. (з ПДВ), від 22.07.2014 року № РН-0000277 на суму 22 819,43 грн. (з ПДВ), від 25.07.2014 року № РН-0000133 на суму 36 617,34 грн. (з ПДВ), від 26.07.2014 року № РН-0000278 на суму 27 679,01 грн. (з ПДВ), від 28.07.2014 року № РН-0000279 на суму 8 089,78 грн. (з ПДВ), від 28.07.2014 року № РН-0000134 на суму 39 019,23 грн. (з ПДВ), від 29.07.2014 року № РН-0000280 на суму 13 611,23 грн. (з ПДВ), від 30.07.2014 року № РН-0000281 на суму 41 604,00 грн. (з ПДВ), всього на загальну суму 639 381,35 грн. (з ПДВ). Згідно усних пояснень, наданих представником позивача під час скдового розгляду справи, отримання товарів здійснював безпосередньо керівник ТОВ «Веджифрут». Разом з тим, в результаті огляду даних накладних суд виявив відсутність в них відомостей про місце поставки товарів та/або місце складання таких документів, посаду (або реквізити доручення на отримання ТМЦ) та П.І.П. особи, відповідальної за отримання товарів та підписання таких накладних з боку Покупця, що відповідно позбавляє суд можливості ідентифікувати особу, яка отримувала товари за спірним договором;

- податкових накладних від 01.07.2014 року № 265 на суму 21 143,83 грн. (в т.ч. ПДВ - 3 523,97 грн.), від 02.07.2014 року № 266 на суму 18 914,28 грн. (в т.ч. ПДВ - 3 152,39 грн.), від 03.07.2014 року № 267 на суму 33 486,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5 581,00 грн.), від 04.07.2014 року № 57 на суму 27 399,93 грн. (в т.ч. ПДВ - 4 566,66 грн.), від 05.07.2014 року № 268 на суму 13 854,28 грн. (в т.ч. ПДВ - 2 309,05 грн.), від 07.07.2014 року № 269 на суму 12 757,58 грн. (в т.ч. ПДВ - 2 126,27 грн.), від 08.07.2014 року № 58 на суму 28 140,40 грн. (в т.ч. ПДВ - 4 690,06 грн.), від 11.07.2014 року № 270 на суму 35 017,96 грн. (в т.ч. ПДВ - 5 836,34 грн.), від 12.07.2014 року № 271 на суму 16 192,31 грн. (в т.ч. ПДВ - 2 698,73 грн.), від 14 579,77 грн. (вт.ч. ПДВ - 2 429,96 грн.), від 15.07.2014 року 3 112 на суму 46 975,22 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 829,21 грн.), від 16.07.2014 року № 273 на суму 20 218,42 грн. (в т.ч. ПДВ - 3 369,74 грн.), від 17.07.2014 року № 274 на суму 51 384,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 8 564,00 грн.), від 19.07.2014 року № 276 на суму 40 932,22 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 822,03 грн.), від 18.07.2014 року № 275 на суму 19 086,91 грн. (в т.ч. ПДВ 3 181,15 грн.), від 21.07.2014 року № 113 на суму 49 858,22 грн. (в т.ч. ПДВ - 8 309,71 грн.), від 22.07.2014 року № 277 на суму 22 819,43 грн. (в т.ч. ПДВ - 3 803,24 грн.), від 25.07.2014 року № 133 на суму 36 617,34 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 102,89 грн.), від 26.07.2014 року № 278 на суму 27 679,01 грн. (в т.ч. ПДВ - 4 613,17 грн.), від 28.07.2014 року № 279 на суму 8 089,78 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 348,30 грн.), від 28.07.2014 року № 134 на суму 39 019,23 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 503,20 грн.), від 29.07.2014 року № 280 на суму 13 611,23 грн. (в т.ч. ПДВ - 2 268,54 грн.) та від 30.07.2014 року № 281 на суму 41 604,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 934,00 грн.), всього на загальну суму ПДВ 106 563,61 грн.;

- товарно-транспортних накладних (надалі - ТТН) від 01.07.2014 року № Р265, від 02.07.2014 року № Р266, від 04.07.2014 року № Р57, від 05.07.2014 року № Р268, від 07.07.2014 року № Р269, від 08.07.2014 року № Р58, від 11.07.2014 року № Р270, від 12.07.2014 року № Р271, від 14.07.2014 року № Р272, від 15.07.2014 року № Р112, від 16.07.2014 року № Р273, від 18.07.2014 року № Р275, від 19.07.2014 року № Р276, від 21.07.2014 року № Р113, від 22.07.2014 року № Р277, від 25.07.2014 року № Р133, від 26.07.2014 року № Р278, від 28.07.2014 року № Р279, від 28.07.2014 року № Р134, від 29.07.2014 року № Р280, де в якості Замовника перевезень і Вантажовідправника значиться ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт», а Вантажоодержувача - ТОВ «Веджифрут», пункт навантаження - м. Київ, вул. Промислова, 4А, пункт розвантаження - м. Київ, вул. Драйзера, 1А. Одночасно слід зазначити, що в таких ТТН відсутні детальні відомості про автомобільного перевізника (окрім визначення «експедитор») та відсутні відмітки (підпис і П.І.П.) водія (водія-експедитора) про отримання товару (вантажу) від Вантажовідправника для перевезення до пункту призначення/передачу товару (вантажу) Вантажоодержувачу в пункті розвантаження. Також, у половині ТТН не зазначена інформація про марку, модель ти, реєстраційний номер автомобіля та П.І.П. водія;

- висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи на продукти харчування (овочі та фрукти, зелень), датованих 2011 - 2014 роками;

- платіжних доручень ТОВ «Веджифрут» від 21.07.2014 року № 325 на суму 34 615,40 грн., від 22.07.2014 року № 327 на суму 45 604,40 грн., від 24.07.2014 року № 335 на суму 40 659,35 грн., від 25.07.2014 року № 336 на суму 57 142,86 грн., від 28.07.2014 року № 337 на суму 56 043,96 грн., від 31.07.2014 року № 342 на суму 57 142,86 грн., від 01.08.2014 року № 345 на суму 57 142,86 грн., від 04.08.2014 року № 346 на суму 58 241,76 грн., від 05.08.2014 року № 349 на суму 46 153,85 грн., від 07.08.2014 року № 351 на суму 46 153,85 грн. і від 07.08.2014 року № 351 на суму 46 153,85 грн. щодо перерахування на користь ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» безготівкових коштів на загальну суму 557142,91 грн. (з ПДВ) з відмітками банку. За результатами огляду та аналізу даних, зазначених в цих платіжних дорученнях позивача, суд прийшов до висновку про неможливість ідентифікувати такі платіжні документи, як розрахункові документи, що оформлені на підставі спірних правовідносин (договір від 01.04.2013 року № 06/04-13) за період липень 2014 року, оскільки в графі «призначення платежу» платіжних доручень наявні посилання на накладні (без зазначення їх повних реквізитів, а саме: наявні лише дати від 02.07.2014 року, 04.07.2014 року, 07.07.2014 року, 08.07.2014 року, 15.07.2014 року, 18.07.2014 року, 21.07.2014 року, 23.07.2014 року, 25.07.2014 року, 26.07.2014 року), а суми платежів в зазначених платіжних дорученнях не співпадають із обсягами господарських операцій, зафіксованих у видаткових накладних за відповідні дати.

Жодних інших первинних документів та інших документів, оформлених на підставі договору поставки від 01.04.2013 року № 06/04-13, зокрема: листування з питання замовлення партій товарів; належних розрахункових документів, оборотно-сальдових відомостей по субрахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - на підтвердження здійснення позивачем сплати вартості отриманих від ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» товарів, та, відповідно, понесення матеріальних витрат по спірному правочину; прибуткових накладних, оборотно-сальдових відомостей по відповідним субрахункам рахунку бухгалтерського обліку 28 «Товари» з певними проводками, та інших документів на підтвердження фактів оприбуткування поставлених товарів на складі (та відповідно збільшення станом на відповідні дати обсягів товарних запасів по певних позиціях), їх обліку та списання в ході подальшої реалізації, позивач суду не надав, а також не зазначив про причини неможливості їхнього подання.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату вартості придбаних у контрагента послуг, судом досліджувалась не лише реальність виконання цих операцій та їх документування, а й факт отримання позивачем доходу за наслідками подальшого використання результатів наданих послуг у відповідних податкових періодах.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

У той же час, умовою відображення господарської операції у податковому обліку є її здійснення за наявності розумної економічної причини (ділової мети).

Аналогічно в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.11.2014 року № К/800/47453/14 зазначено, що: «…обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів».

Згідно усних пояснень представника позивача, наданих під час судового розгляду справи, придбані у ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» були реалізовані іншим суб'єктам господарської діяльності на підставі письмових договорів. Додатково на підтвердження зазначеного позивачем до матеріалів справи були додані наступні документи: копія договору оренди нежилого приміщення від 01.05.2013 року, укладеного між ТОВ «Віолта» (Орендодавцем) і ТОВ «Веджифрут» (Орендарем) щодо платного користування нежилим приміщенням загальною площею 100 кв.м. для розміщення складу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Драйзера, 1 (при цьому, слід зазначити, що строк дії цього Договору оренди визначений сторонами до 30.04.2014 року, окремі умови щодо пролонгації строку дії даного Договору (в т.ч. за мовчазною згодою сторін) в такому Договорі не передбачені); копія договору оренди нежилого приміщення від 01.09.2014 року, укладеного між ТОВ «Віолта» (Орендодавцем) і ТОВ «Веджифрут» (Орендарем) щодо платного користування нежилим приміщенням загальною площею 100 кв.м. для розміщення складу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Драйзера, 1; податковий розрахунок ТОВ «Веджифрут» сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форми № 1ДФ) за 3-ій квартал 2014 року; копії відомостей про зарахування сум коштів на картрахунки працівників ТОВ «Веджифрут»; копії видаткових накладних, оформлених позивачем в ході реалізації в липні 2014 року товарів (продуктів харчування: овочів, фруктів) на користь третіх осіб-покупців.

Однак, суд критично ставиться до даних документів, оскільки безпосередньо з їх змісту не вбачається причинно-наслідковий зв'язок між спірними господарськими операціями та наведеними документами.

Враховуючи вищенаведений аналіз наявних у матеріалах справи первинних документів, що були надані позивачем, судом вбачається, що позивачем ні під час проведення документальної перевірки, ні в ході розгляду даної справи у суді, не були надані документи, зокрема, первинні, які б в дійсності підтверджували як факти реальності поставок ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» товарів на адресу позивача, так і наявність зв'язку таких операцій з господарською діяльністю ТОВ «Веджифрут».

З огляду на те, що позивачем не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з його контрагентом (ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт») належними первинними документами та зв'язок їх з його господарською діяльністю, суд дійшов висновку про правомірність донарахування контролюючим органом позивачу суми податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Що ж до посилань позивача на відсутність у відповідача повноважень на проведення в у вересні-жовтні 2014 року документальної перевірки суб'єкта господарської діяльності - ТОВ «Веджифрут» - з підстави ліквідації Міністерства доходів і зборів України, згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів» від 01.03.2014 року № 67 та прийняття рішень про утворення Державної фіскальної служби України та її територіальних органів (Постанова Кабінету Міністрів України «Про Державну фіскальну службу України» від 21.05.2014 року № 236 та «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 06.08.2014 року № 311), суд вважає останні необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до ст. 81 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК) визначено, що порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Стаття 82 ЦК передбачає, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Статями 13 та 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року № 3166-VI (надалі - Закон № 3166) виключно Кабінет Міністрів України наділено повноваженнями з утворення, реорганізації та ліквідації територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади як юридичних осіб публічного права.

Частиною 1 ст. 104 ЦК передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Частиною 9 ст. 5 Закону № 3166 встановлено, що порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074, визначено, що права та обов'язки органів виконавчої влади у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади переходять до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону № 3166, територіальні органи центрального органу виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію як юридичної особи.

Частиною 13 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003року № 755-IV (надалі - Закон № 755) визначено, що зміни до установчих документів юридичної особи, що не припиняється в результаті приєднання, підлягають державній реєстрації після державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті приєднання у порядку, встановленому статтею 29 цього Закону. Приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання, та державної реєстрації відповідних змін до установчих документів.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 06.08.2014року № 311 (надалі - Постанова № 311) утворено територіальні органи ДФС згідно з додатком 1.

Пунктом 2 Постанови № 311 прийнято рішення про реорганізацію територіальних органів Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.

Таким чином, Кабінетом Міністрів України у додатку 2 до Постанови № 311 визначено конкретних правонаступників територіальних органів Міндоходів - територіальні органи ДФС, до яких вони приєднуються.

Відповідно, зміни до положень територіальних органів ДФС щодо правонаступництва ними прав та обов'язків територіальних органів Міндоходів мають бути внесені у відповідності до норми ч. 13 ст. 37 Закону № 755, тобто, після реєстрації припинення територіальних органів Міндоходів на підставі передавальних актів, складених з дотриманням вимог ст. 107 ЦК.

Так, у відповідності до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 30.09.2014 року, тобто на день початку проведення перевірки позивача, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві діяла як юридична особа (територіальний контролюючий орган) з усіма належними йому, згідно чинного законодавства, правами та обов'язками.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Веджифрут» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок