Ухвала

від 15.07.2015 по справі 826/17799/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/800/19254/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року

у справі № 826/17799/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веджифрут»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ТОВ «Веджифрут» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 04 листопада 2014 року №0003402202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2014 року № 0003402202.

ДПІ у Деснянському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у м. Києві не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питань дотримання ТОВ «Веджифрут» вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» за липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 13 жовтня 2014 року № 2852/26-52-22-02-14/38637551, яким встановлено порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 4 листопада 2014 року № 0003402202, яким визначено ТОВ «Веджифрут» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 133 205,00 грн., в т.ч. 106 564,00 грн. за основним платежем, 26 641,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Так, на підставі доказів, що містяться у матеріалах справи, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дослідив факт підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: на підтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт» надано: договір поставки від 01 квітня 2013 року за № 06/04-13, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на продукти харчування за 2011-2014 роки, платіжні доручення. Надані позивачем копії первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, є належними первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні», оскільки містять усі визначені законом необхідні реквізити.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до положень пункту 187.1 статті 187 та статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів і послуг з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Крім того, судом апеляційної інстанції досліджено, що з метою підтвердження реальності здійснення господарських операцій, позивачем також надані договори оренди на складське приміщення на підтвердження зберігання придбаного товару, форму 1_ДФ за 3-й квартал 2014року для відображення кількості працівників товариства, копії видаткових накладних, оформлених позивачем в ході реалізації товарів на користь третіх осіб, згідно яких позивач реалізує саме той товар, що був придбаний у ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт».

У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, що є підставою для відображення цих господарських операцій у фінансовому обліку підприємства у певні періоди та належною підставою для віднесення сум вартості відображених ними товарів до складу валових витрат підприємства у відповідних звітних періодах.

Стосовно фіктивності задекларованих позивачем господарських операцій, суд апеляційної інстанції вірно зазначив про ненадання відповідачем належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим, твердження податкового органу про «безтоварність»/неможливість фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Оптова база «Чай-Агропродукт», є необґрунтованими припущеннями.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев