Ухвала

від 17.02.2015 по справі 2а-4989/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ К/800/60069/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 у справі №2а-4989/12/1470 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрцветмет» доДержавної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрцветмет» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 03.04.2012 №0000570231, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 117770 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19315,75 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 03.04.2012 №0000570231.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 06.03.2012 по 14.03.2012 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Укрцветмет» з питань взаємовідносин з ТОВ «Де-Лонга» за червень-липень, вересень-листопад 2010 року та за січень 2011 року, з ТОВ «АЛЬФА-К» за квітень 2011 року, з ТОВ «ГРАЖДАНПРОМСПЕЦПРОЕКТ» за липень 2011 року та ТОВ «КПВ ГРАНИТ» за березень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 19.03.2012 №137/22-200/34707567, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього в сумі 117770 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з його контрагентами: ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «АЛЬФА-К», ТОВ «ГРАЖДАНПРОМСПЕЦПРОЕКТ» та ТОВ «КПВ ГРАНИТ» через відсутність у них майна, трудових ресурсів та виробничих активів, а також відсутністю підприємств за юридичними адресами та порушенням кримінальних справ по відношенню до їх директорів.

На підставі вказаного акту винесено від 03.04.2012 №0000570231, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 117770 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19315,75 грн.

Із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач отримав також лист відповідача від 03.04.2012 №903/10/22-216, в якому вказано, що ДПІ у Заводському районі міста Миколаєва було допущено технічну помилку у висновках акту перевірки від 19.03.2012 №137/22-200/34707567, в результаті чого виявлено додаткові порушення товариством податкового законодавства, зокрема, підпункту 7.4.1 пункту7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах актів перевірок контрагентів позивача: ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «АЛЬФА-К», ТОВ «ГРАЖДАНПРОМСПЕЦПРОЕКТ» та ТОВ «КПВ ГРАНИТ», а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Разом з цим, обставини, встановлені в акті перевірки контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Судами попередніх інстанцій інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Де-Лонга» при виконанні договору поставки від 26.06.2010 №119, з ТОВ «КПВ ГРАНИТ» при виконанні договору поставки від 01.02.2011 №119, з ТОВ «АЛЬФА-К» при виконанні договору поставки від 06.04.2011 №15 та з ТОВ «ГРАЖДАНПРОМСПЕЦПРОЕКТ» при виконанні договору купівлі-продажу від 08.07.2011 №87, підтверджується первинними документами податкового обліку. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Судами були досліджені всі первинні документи (видаткові та податкові накладні, товаро-транспортні накладні, банківські виписки) та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

А також встановлено, що керуючись положеннями пунктів 7.4, 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами податкових накладних та сплачено вартість послуг з ПДВ. На час здійснення господарських операцій ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «АЛЬФА-К», ТОВ «ГРАЖДАНПРОМСПЕЦПРОЕКТ» та ТОВ «КПВ ГРАНИТ» були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з наданою судами оцінкою матеріалам досудового слідства відносно директорів підприємств-контрагентів (ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «АЛЬФА-К») позивача, оскільки обов'язковим для суду під час розгляду є вирок у кримінальній справі. Проте, слід відзначити, що навіть за наявності вироку суду у кримінальній справі не виключається можливість здійснення позивачем з контрагентом реальних господарських операцій, і він, в свою чергу, потребує оцінки судом у відповідності до вимог ч. 4 ст. 72 КАС України.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош