Ухвала

від 18.02.2015 по справі 814/2056/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/2056/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченко К.В

Лук'янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013р. по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Кристал-Сервіс+» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Кристал-Сервіс+» (далі ТОВ «НВП «Кристал-Сервіс+») звернулось в суд із позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2013р. за №0000222206 на суму 203503,75грн. та за №0000232206 на суму 248182,75грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в січні 2013р. ДПІ була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «НВП «Кристал-Сервіс+» з питань з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «СИНТЕЗТОРГ» за травень-жовтень 2010р. та ТОВ «ВЕСТА МАКСИМУМ» за грудень 2011р.. За результатами зазначеної перевірки 25.01.2013р. було складено акт за №234/22-200/32390750 про порушення вимог Податкового Кодексу України. На підставі акту перевірки відповідачем 19.03.2013р. були прийняті податкові повідомлення-рішення за №0000222206, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 203503,75грн., у т.ч. за основним платежем в сумі 162803грн. та за штрафними санкціями у сумі 40700,75грн., та за №0000232206, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 248182,75грн., у т.ч. за основним платежем у сумі 202002грн. та за штрафними санкціями у сумі 46180,75грн.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення позивач вважає противоправними, та такими, що порушують його законні права та інтереси. Посилаючись на зазначені обставини справи, позивач просив позов задовольнити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва №0000222206 від 19.03.2013р. на суму 203503,75грн..

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва №0000232206 від 19.03.2013р. на суму 248182,75грн..

Присуджено з державного бюджету України 2294грн. судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Кристал-Сервіс+».

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.200КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що платником податку надані усі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують правомірність віднесення до витрат операції з придбання товарів та послуг, а також правомірність формування податкового кредиту по наведеним господарським операціям.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що на підставі документальної позапланової невиїзної перевірки проведено перевірку ТОВ «НВП «Кристал-Сервіс+» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ "СИНТЕЗТОРГ" за травень-жовтень 2010р., TOB "ВЕСТА МАКСИМУМ" за грудень 2011р.

За результатами перевірки ДПІ 25.01.2013р. складено акт за №234/22-200/32390750 у висновках якого зазначено на порушення: п.3.1 ст.З, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2. п.п.5.3.9, п.5.3 ст.5 ЗУ від 28.12.1994р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами і доповненнями, п.п.ст.134, п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9, п.139.1, ст.139 ПК України від 02.12.2010р. №2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 202002грн., за півріччя 2010р. в сумі 68328грн., у т.ч. за II квартал 2010р. в сумі 68328грн., за 3 квартали 2010р. в сумі 167419грн., у т.ч. за III квартал 2010р. у сумі 99091грн., за 2010р. у сумі 184723грн., у т.ч. за IV квартал 2010р. у сумі 17304грн., за II-IV квартали 2011р. в сумі 17279грн., у т.ч. за IV квартал 2011р. в сумі 17279грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 ЗУ "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, п.198.3 п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України від 02.12.2010р. №2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 162803грн., у т.ч. за травень 2010р. в сумі 24162грн., за червень 2010р. в сумі 30500грн., за липень 2010р. в сумі 51713грн., за серпень 2010р. в сумі 16625грн., за вересень 2010р. в сумі 10935грн., за жовтень 2010р. в сумі 13843грн., за грудень 2011р. в сумі 15025грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, ДПІ 19 березня 2013р. прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000222206, яким платнику податків збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 203503,75грн.; №0000232206, яким платнику податків збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 248182,75грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало те, що: по ТОВ «Синтезторг» не можливо провести зустрічну перевірку, ним не подано податкову декларацію з податку на прибуток за ІІІ-кв. 2010р., крім того у підприємства відсутні трудові ресурси, власні приміщення, а також платник податку відсутній за місцем знаходження; по ТОВ "ВЕСТА МАКСИМУМ" складено акт від 26.06.2012р. про неможливість проведення зустрічної перевірки, до перевірки не були надані первинні документи, у платника податку відсутні складські приміщення, а тому вказана правочині є нікчемними.

Перевіряючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.1,2 ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІУ від 16.07.99р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Що стосується провомірности включення до складу витрат вартість придбаних товарів та послуг, суд першої інстанції виходив з того, що п.5.1 ст.5 ЗУ від 28.12.1994р. за №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підпріємств" із змінами та доповненнями (надалі Закон №334/94-ВР), передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких вітрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пунктом 5.2.1 п.5.1 ст.5 ЗУ за №334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Як визначено в пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ №334/94-ВР, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку."

З 01.01.2011р. з набранням чинності Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755Л/І (надалі - ПКУ №2755-VI) відносини, що виникають у сфері справляння податку на прибуток підприємств регулюється розділом III цього Кодексу.

Так, п.134.1 ст.134 ПК України встановлено, об'єкт оподаткування: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

В п.138.1 ст.138 ПК Украхни зазначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 статті 138 ПКУ №2755ЛП витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як вбачається з п.п. 138.8 статті 138 ПКУ №2755-VI собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПКУ №2755-VI не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. В свою чергу, згідно із ч.2 ст.3 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІУ від 16.07.99р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Тобто первинні документи по відображенню господарських операцій є основою і для податкового обліку.

На підтвердження реальності господарських операцій платником податку надано відповідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а сааме: по ТОВ "СИНТЕЗТОРГ" за травень-жовтень 2010р. - видаткові накладні (а.с.99), розрахунок (а.с.94), податкові накладні (а.с.95), платіжні доручення про оплату (96-98); по TOB "ВЕСТА МАКСИМУМ" - видаткові накладні (а.с.93), розрахунки (а.с.94), податкові накладні (а.с.95), платіжні доручення на підтвердження факту здійснення оплати (а.с.96-98).

Під час проведення перевірки у представників ДПІ не було претензій до наданих первинних документів щодо їх оформлення.

Що стосується правомірності формування податкового кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 ЗУ "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97р. (далі - Закон №168/97-ВР) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З 01.01.2011р. з набранням чинності Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-УІ (надалі - ПКУ №2755-УІ) відносини, що виникають у сфері справляння податку на додану вартість регулюється розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України №2755-УІ встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як визначено в п.198.6 ст.198 ПК України №2755-УІ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Пунктом 200.2 ст.200 ПК України №2755-УІ встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту платником податку надані, належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку. Позивачем доведений факт реальності господарських операцій та їх використання у своїй діяльності.

В акті перевірки ДПІ посилається на нікчемність угод, укладених платником податку зі своїми контрагентами, а тому вважає, що господарські операції не мали реальний характер.

Судом першої інстанції встановлено, що ст.215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актом податкової перевірки, які б факти у цьому акті не були відображені. Довести нікчемність правочину можна одним єдиним способом: навести норму закону, в якій чітко сказано, що правочин є нікчемним. Наприклад, відповідно до ст. 220 ЦКУ у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За правилами ст..228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з ч. 2 цієї ж статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Працівниками ДПІ не доведений факт нікчемності укладених угод в судовому порядку, а навпаки позивачем доведений той факт, що ТОВ "СИНТЕЗТОРГ", "ВЕСТА МАКСИМУМ" знаходились в Єдиному державному реєстрі, були зареєстровані як платники податків.

Виходячи з наведенного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач під час укладання договорів діяв з метою отримання прибутку від ведення господарської діяльності, про що свідчать документи, які підтверджують факт подальшої реалізації з націнкою товарно-матеріальних цінностей іншим контрагентам або використання їх у власному виробництві. З ціни подальшого продажу позивачем сформовано податкові зобов'язання, які в повному обсязі сплачено до бюджету. Заборгованість перед бюджетом зі сплати податків, зборів та обов'язкових платежів у позивача за період, вказаний в акті перевірки відсутня. А тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду постановлена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196,200,206КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: К.В. Кравченко

О.В. Лук'янчук