Ухвала

від 03.06.2015 по справі 814/2056/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/13121/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А, Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року

у справі № 814/2056/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Кристал-Сервіс+»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановила:

ТОВ «НВП «Кристал-Сервіс+» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлення-рішень від 19 березня 2013 року №0000222206 на суму 203503,75 грн. та №0000232206 на суму 248182,75 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, позов ТОВ «НВП «Кристал-Сервіс+» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 19 березня 2013 року №0000222206 на суму 203503,75грн. та №0000232206 на суму 248182,75грн.

У касаційній скарзі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень..

Судами встановлено, що ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «НВП «Кристал-Сервіс+» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «СИНТЕЗТОРГ» за травень-жовтень 2010 року, та TOB «ВЕСТА МАКСИМУМ» за грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 25 січня 2013 року №234/22-200/32390750, яким встановлено порушення пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2., підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статтю 134, пункт 138.1, пункт 138.2, пункт 138.8 статті 138, підпункт 139.1.9, пункт 139.1, статті 139 ПК України; підпункти 7.4.1, 7.4.5, пункт 7.4, підпункт 7.7.1 пункт 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункт 198.3 пункту 198.6 статті 198, пункт 200.1, пункт 200.2 статті 200 ПК України.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем 19 березня 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000222206, яким платнику податків збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 203503,75 грн.;

- № 0000232206, яким платнику податків збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 248182,75 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З 01 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України відносини, що виникають у сфері справляння податку на додану вартість регулюються розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10.

Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання договору купівлі продажу, укладеного між ТОВ «НВП «Кристал-Сервіс+» та ТОВ «СИНТЕЗТОРГ», останнім для позивача було поставлено у травні - жовтні 2010 року зварювальне та газорізальне обладнання, та ЗІП до нього.

Крім того, на виконання договору поставки від 01 грудня 2011 року № 2011/3, укладеного між ТОВ «НВП «Кристал-Сервіс+» та ТОВ «ВЕСМА МАКСИМУМ», останнім для позивача було постановлено у грудні 2011 року зварювальне та газорізальне обладнання, ЗІП до нього.

На підтвердження реальності господарських операцій платником податку надано відповідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: по ТОВ «СИНТЕЗТОРГ» за травень-жовтень 2010 року - видаткові накладні (а.с.99), розрахунок (а.с.94), податкові накладні (а.с.95), платіжні доручення про оплату (96-98); по TOB «ВЕСТА МАКСИМУМ» - видаткові накладні (а.с.93), розрахунки (а.с.94), податкові накладні (а.с.95), платіжні доручення на підтвердження факту здійснення оплати (а.с.96-98).

Під час проведення перевірки у представників ДПІ не було претензій до наданих первинних документів щодо їх оформлення.

Також, судами досліджено, що під час укладання договорів купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «СИНТЕЗТОРГ», та TOB «ВЕСТА МАКСИМУМ», останні знаходились в Єдиному державному реєстрі, були зареєстровані платниками податків, їх установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, були відсутні вироки суду щодо посадових осіб зазначених контрагентів.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що податкове повідомлення рішення від 19 березня 2013 року № 0000222206 підлягає скасуванню.

Як визначено в підпункті 5.2.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 134.1 статті 134 ПК України встановлено, об'єкт оподаткування: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 138.1 статті138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2 статті 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як вбачається з підпункту 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. В свою чергу, згідно із частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Тобто первинні документи по відображенню господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Судами встановлено, що наявні податкові, видаткові накладні, розрахункові (платіжні) документи складені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Віднесені позивачем до складу витрат, сплачені в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пунктів 138.2, 138.8 статті 138 ПК України.

Щодо посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Синтезторг», як на доказ відсутності реального характеру у спірних господарських операцій, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Окрім того, слід відзначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев