Рішення

від 16.02.2015 по справі 910/14986/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2015Справа №910/14986/13

За позовомКомунального підприємства «Київпастранс» ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Да-Лі» Простягнення 636 427,42 грн. Колегія суддів у складі: суддя Спичак О.М. (головуючий)

суддя Босий В.П.

суддя Селівон А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Герасимчук С.Ю. - дов. № 06-5/17 від 05.01.2015 року;

від відповідача: Майєр К.В. - дов. № 8 від 18.01.2015 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду м. Києва знаходилась справа № 910/14986/13 за позовом Комунального підприємства «Київпастранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДА-ЛІ» про стягнення 866 670,17 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.03.2014 року у справі № 910/14986/13 (колегія суддів у складі: Бондаренко Г.П. (головуючий), Котков О.В., Цюкало Ю.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Комунальне підприємство «Київпастранс» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року у справі 910/14986/13 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 04.03.2014 року у справі № 910/14986/13 без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 року у справі 910/14986/13, Комунальне підприємство «Київпастранс» звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.10.2014 року у справі 910/14986/13 касаційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» задоволено частково, а рішення Господарського суду м. Києва від 04.03.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 р. у справі 910/14986/13 скасовано та передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Згідно автоматичного розподілу справ від 22.10.2014 року, справу № 910/14986/13 було передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою суду від 27.10.2014 року суддею Спичаком О.М. справу № 910/14986/13 прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду на 21.11.2014 року, зобов'язано сторін надати письмові пояснення з урахуванням висновків, наведених в постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2014 року у справі 910/14986/13.

Представник позивача, на виконання вимог ухвали суду від 27.10.2014 року через канцелярію суду подав письмові пояснення, а в судовому засіданні надав усні пояснення.

Представник відповідача в судове засідання 21.11.2014 року не з'явився, проте через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, суд задовольнив клопотання представника відповідача та відклав розгляд справи на 08.12.2014 року.

У судовому засіданні 08.12.2014 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача через канцелярію суду 04.12.2014 року подав письмові пояснення, а в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних заперечував.

У зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, суд відклав розгляд справи на 22.12.2014 року.

Представник позивача 18.12.2014 року через канцелярію суду подав заяву про уточнення позовних вимог.

У судовому засіданні 22.12.2014 року надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у даному судовому засіданні подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних заперечував.

Вирішення питання щодо прийняття заяви про уточнення позовних вимог буде вирішено у наступному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суд, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Зважаючи на складність спору, ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 року призначено колегіальний розгляд справи № 910/14986/13.

Керуючись статтею 4-6 Господарського процесуального кодексу України, суддя Спичак О.М. звернувся до Голови Господарського суду м. Києва із заявою про визначення складу суду для колегіального розгляду справи № 910/14986/13.

Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду м. Києва № б/н від 24.12.2014 року затверджено колегію суддів в наступному складі суддів: Спичак О.М. (головуючий), Босий В.П., Котков О.В.

Ухвалою суду від 24.12.2014 року справу № 910/14986/14 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено її до розгляду на 26.01.2015 року.

26.01.2015 року суддя Котков О.В. подав заяву про самовідвід з тих підстав, що він брав участь у розгляді справи та прийнятті рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. у справі № 910/14986/13, яке скасовано постановою Вищого господарського суду України від 14.10.2014 року, а передано справу на новий розгляд.

Ухвалою суду від 26.01.2015 року самовідвід судді Коткова О.В. задоволено, відведено суддю Коткова О.В. від розгляду справи № 910/14986/13.

Розпорядженням Господарського суду міста Києва № б/н від 26.01.2015 року визначено новий склад колегії суддів, а саме: суддя О.М. Спичак (головуючий), суддя Босий В.П., суддя Селівон А.М.

Ухвалою суду від 26.01.2015 р. справа № 910/14986/13 прийнята до свого провадження вищезазначеною колегією суддів, розгляд справи призначено на 16.02.2015 р.

Представник позивача у судовому засіданні 16.02.2015 р. надав усні пояснення по справі, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні.

У даному судовому засіданні судом розглянута заява позивача про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Да-Лі» 591 142,80 грн. основного боргу, 45 284,62 грн. пені, 12 362,48 грн. три відсотки річних та 1 383,13 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 встановлено, що статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п., а тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

Суд, розглянувши вказану заяву, виходячи з її змісту, дійшов висновку, що вона може бути прийнята лише в частині стягнення основного боргу та пені, а в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань суд відмовляє у її прийняті з огляду на те, що по своїй суті це є не збільшенням розміру позовних вимог, а заявлення додаткових, що є недопустимим в розумінні статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 16.02.2015 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2005 року між Комунальним підприємством «Київпастранс», як підприємством, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Да-Лі», як агентством, укладено договір № 14/17-4 (далі за текстом - договір), предметом якого є надання підприємством агентству наступних послуг: погоджує документацію, необхідну для розміщення рекламних конструкцій; надає інформацію про місця для розташування рекламних конструкцій; надає у тимчасове користування місця реклами для розміщення рекламних конструкцій на опорах контактної мережі, які належать підприємству на правах господарського відання; виконує роботи через відокремлений підрозділ підприємства - «службу енергетичного забезпечення» по монтажу (демонтажу), технічному обслуговуванні рекламних конструкцій та заміні банерів (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 договору надання зазначених вище послуг підприємство здійснює згідно з додатковими до цього договору угодами (додатками), які складаються на підставі погоджень на розміщення реклами на транспорті, затверджених Головним управлінням транспорту, зв'язку та інформатизації виконавчого органу Київської міської ради.

Пунктом 3 договору сторони визначили, що агентство сплачує за вказані послуги в розмірі, зазначеному в договорі.

Відповідно до п. 3.1. договору вартість надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу визначається у калькуляції, яка є невід'ємною частиною договору та складається підприємством на підставі встановлених розмірів плати за надання послуг по розміщенню реклами Головним управлінням транспорту, зв'язку та інформатизації та Головним управлінням з питань цінової політики відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2004 року № 2377 «Про впорядкування розміщення реклами на транспорті комунальної власності м. Києва».

Пунктами 3.2, 3.3, 3.4. договору визначено, що агентство щомісяця перераховує на розрахунковий рахунок дирекції по будівництву об'єктів наземного пасажирського транспорту КП «Київпастранс» за надання послуг по розміщенню реклами, яка визначена калькуляцією за кожну рекламну конструкцію по факту її розміщення; агентство перераховує на розрахунковий рахунок служби енергетичного забезпечення плату за монтаж, демонтаж та технічне обслуговування рекламних конструкцій, яка визначена калькуляцією за кожну рекламну конструкцію по факту її розміщення; перерахування цих сум здійснюється щомісячно до 10-го числа поточного місяця, при наявності акта виконаних робіт та виставленого рахунка-фактури.

Згідно п. 3.5. договору в разі прийняття Київською міською державною адміністрацією рішення щодо зміни розмірів плати на надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу на майні КП «Київпастранс» розрахунки проводяться відповідно до прийнятих рішень, про що підприємство письмово повідомляє агентство.

Пунктом 4.3. договору сторони визначили, що у випадку порушення агентством термінів оплати зазначених в кожному випадку в додаткових угодах, агентство сплачує підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дань оплати за кожен день прострочення виконання зобов'язань від суми простроченого платежу.

Відповідно до п. 7.3. договору у разі впровадження державними органами влади та органами місцевого самоврядування змін щодо порядку оформлення дозвільної документації, розрахунків, тарифів, що стосуються розміщення реклами та рекламоносіїв сторони зобов'язуються протягом 10 днів з моменту набрання чинності нормативних актів переглянути умови даного договору та внести відповідні зміни.

Додатками № 1, 2, 1-1 до договору сторони погоджували адресну програму до договору - перелік місць розміщення рекламних конструкцій з прив'язкою до вулиць, номерів будинків, номерів опор контактної мережі та ін.

Додатковою угодою до договору від 01.04.2010 року сторони погодились внести зміни до договору та відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.10.2008 року № 427 «Про затвердження порядку визначення розміру плати за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва» встановили з 01.01.2010 року щомісячну базову плату за спеціальну рекламну конструкцію на поперечинах між опорами освітлення та контактної мережі 63 грн. за 1 кв. м. Базова плата змінюється залежно від зони розміщення засобу реклами шляхом множення на коефіцієнт диференціації.

Додатковою угодою до договору від 28.06.2011 року сторони домовились продовжити дію договору до 30.06.2016 року. Крім того, зазначеною додатковою угодою сторони домовились внести зміни до адресної програми, яка була визначена сторонами в додатку № 1 до додаткової угоди від 28.06.2011 року до договору.

21.05.2012 року Київською міською державною адміністрацією було прийняте розпорядження № 838 про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві, яке було оприлюднене в газеті «Хрещатик» № 119 (4139) від 31.08.2012 року.

Відповідно до п. 12 додатку 4 вищезазначеного розпорядження тариф за розміщення спеціальної рекламної конструкції на поперечинах між опорами освітлення та контактної мережі в місяць становить 75, 00 грн. за 1 кв. м. площі рекламного засобу.

Позивача направив на ім'я відповідача лист від 17.09.2012 року вих. № 14-01/06-261, відповідно до якого позивач надав відповідачу на підпис проект додаткової угоди щодо перерахунку розміру оплати за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 року № 838 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві». Вказаний лист відповідач отримав 19.09.2012 року.

У відповідь на вказаний вище лист, відповідач направив позивачу лист вих. № 525 від 21.09.2012 року, із якого вбачається, що позивачем відповідачу був направлений проект додаткової угоди від 01.09.2012 року та калькуляція до договору № 157-2006 від 28.08.2006 року. Відповідач нагадав позивачу, що між ними укладений договір № 14/17-4 від 03.03.2005 року, крім того просив внести зміни відносно кількості та площі рекламних засобів в калькуляцію визначення вартості послуг за розміщення рекламного матеріалу та направити належну калькуляцію та додаткову угоду на адресу відповідача. зазначений лист направлений позивачу 30.10.2012 року.

Відповідно до матеріалів справи, за вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату послуг обумовлених договором з врахуванням підвищених тарифів. Загалом позивач за вказаний період виставив відповідачу рахунків на загальну суму 803 248,80 грн.

Відповідно до платіжних доручень, наявних в матеріалах справи, за вересень - грудень 2012 року відповідач перерахував позивачу за договором 212 106, 00 грн.

За твердженням позивача, на момент звернення до суду між сторонами додаткової угоди до договору стосовно тарифів не укладено, відповідач відмовляється підписувати акти виконаних робіт та оплачувати вставлені позивачем рахунки за користування місцями для реклами. За підрахунками позивача заборгованість відповідача за договором за період з 01.09.2012 року по 31.12.2012 року за користування місцями для розміщення рекламних конструкцій на опорах контактної мережі, які належать позивачу на праві господарського відання, на момент звернення до суду становить 591 142,80 грн.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивачем відповідачу були виставлені рахунки за надані послуги з вересня по грудень 2012 року по тарифу - 75, 00 грн. за 1 кв. м. площі рекламного засобу, відповідно до розпорядження Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 року № 838 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві».

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що у позивача відсутнє право вимагати від відповідача з 01.09.2012 р. оплати за ціною по 75,00 грн. за розміщення спеціальної конструкції згідно розпорядження КМДА від 21.05.2012 р. № 838, оскільки вказана ціна в договорі встановлена лише з 01.01.2013 р. відповідно до додаткової угоди від 02.01.2013 р. та адресної програми від 02.01.2013 р. до договору. Крім того, відповідач зазначає про те, що розрахунок боргу позивачем за новими цінами зроблений невірно, оскільки збільшення ціни згідно розпорядження КМДА № 838 від 21.05.2012 р. відбулося на 12 гривень за 1 кв.м., а позивач безпідставно збільшив рахунок на 8 разів, також не враховано сплату заборгованості за спірні місяці за ціною договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва № 910/14986/13 від 04.03.2014 р. і постанову Київського апеляційного господарського суду № 910/14986/13 від 29.07.2014 р. та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 14.10.2014 р. виходив із того, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою погодження сторонами в п. 3.5 договору можливості зміни розміру плати за надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу шляхом письмового повідомлення іншої сторони про таку зміну, що і було зроблено позивачем шляхом надсилання відповідачу листа від 17.09.2012 р. № 14-01/06-261.

Таким чином, з врахуванням приписів статей 627, 628 та 632 Цивільного кодексу України, судом касаційної інстанції не виключена законність та обґрунтованість стягнення з відповідача плати за надані послуги за спірний період згідно тарифів, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21.05.2012 р. № 838. У зв'язку з цим, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що при новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати всі обставини, зокрема, щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем, а також дійсного розміру сум боргу та пені підлягаючих до стягнення, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін.

Згідно статті 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, які містяться у постанові від 14.10.2014 р., при новому розгляді даної справи судом було встановлено наступне.

Відповідно до пункту 5.2. статуту Комунального підприємства «Київпастранс», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 24.01.2001 № 2276 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 12.02.2009 № 149) майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за підприємством власником або уповноваженим органом на праві господарського відання.

Відповідно до підпункту 1, 2 пункту «а» статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: 1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; 2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Виходячи із зазначеного, все майно, що перебуває в оперативному управлінні чи господарському віддані Комунального підприємства «Київпастранс», є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, повноваження власника по відношенню до цього майна здійснює виконавчий орган місцевої ради - виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Вимогами пункту 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. за № 2067 передбачено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Таким чином, наведене вище дає підстави вважати, що в силу прямих вказівок постанови Кабінету Міністрів України відповідач не звільняється від обов'язку оплатити обумовлені договором від 03.03.2005 р. послуги з врахуванням підвищених тарифів та без укладання додаткових угод до договору від 03.03.2005 р., оскільки такі тарифи регулюються органом місцевого самоврядування та їх встановлення не є правом сторін договору.

Відповідно до ч.1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Умовами статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно вимог пункту 3.5. договору, в разі прийняття Київською міськдержадміністрацією рішення щодо зміни розмірів плати на надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу на майні КП «Київпастранс» розрахунки проводяться відповідно до прийнятих рішень, про що підприємство письмово повідомляє агентство (відповідача у справі).

Таким чином, сторонами в п.3.5 договору погодили можливість зміни розміру плати за надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу шляхом письмового повідомлення іншої сторони про таку зміну, що і було зроблено позивачем шляхом надсилання відповідачу листа від 17.09.2012 №14-01/06-261.

Вказаний пункт договору, який по суті є договірним застереженням в розумінні 654 Цивільного кодексу України, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку з врахуванням приписів ст.ст.627, 628, 632 ЦК України, про законність та обґрунтованим стягнення з відповідача плати за надані послуги за спірний період згідно тарифів, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21.05.2012 № 838.

Як уже зазначалося, 21.05.2012 виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) видано Розпорядження № 838, яке зареєстроване в Головному управлінні юстиції у місті Києві 12.06.2012р. № 40/957 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві».

Пунктом 1 даного Розпорядження затверджено Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах жилих будинків комунальної власності міста Києва (далі, Порядок).

Додатком 3 Порядку встановлюються базові тарифи, що відповідають видам рекламних засобів/рекламоносіїв, які розміщуються на території та зовнішній і внутрішній поверхнях вагонів метрополітену.

Додатком 4 вищевказаного Порядку встановлюються базові тарифи, що відповідають видам рекламних засобів, які розміщуються на території та зовнішніх і внутрішніх поверхнях транспортних засобів підприємств транспорту загального користування комунальної власності міста Києва.

Таким чином, тарифи на право розміщення реклами на об'єктах, які знаходяться на праві господарського відання КП «Київпастранс» підлягають регулюванню органом місцевого самоврядування і їх встановлення не є правом сторін Договору.

За таких обставин у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки), які регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Таким чином, плата за користуванням місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, є умовою договорів, що не визначається сторонами, тобто її розмір не залежить від їх волі, оскільки встановлюється актом органу місцевого самоврядування, що носить нормативно-правовий характер.

Отже, оскільки сторонами Договору було погоджено можливість зміни розміру плати за надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу шляхом письмового повідомлення про таку зміну іншої сторони, затверджену відповідним рішенням КМДА, що і було зроблено позивачем листом від 17.09.2012 №14-01/06-261, виставлення позивачем рахунків відповідачу за тарифами, затвердженими Розпорядженням КМДА № 838 від 21.05.2012, є законним та обґрунтованим.

З огляду на зазначене, відповідач, укладаючи спірний договір, у відповідності до пунктів 3.5., 7.3. договору взяв на себе зобов'язання підписати зміни до договору у разі впровадження Київською міською державною адміністрацією нових тарифів, однак, як вбачається із матеріалів справи, всупереч вимогам цивільного законодавства свої зобов'язання за договором не виконав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки позивач - Комунальне підприємство «Київпастранс», не уповноважений самостійно (в рамках господарського договору) регулювати та встановлювати розмір плати за розміщення рекламних засобів на майні комунального підприємства, ним правомірно здійснено розрахунок суми основної заборгованості по договору за вересень-грудень 2012 року за тарифами, встановленими прийнятим у період дії Договору Розпорядженням КМДА № 838 від 21.05.2012.

Відповідно до п. 2.2. договору розпорядження КМДА № 838 від 21.05.2012 р. «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві» плата за розміщення реклами на території підприємства транспорту комунальної власності визначається за формулою: Рп = S*Бт*Кз, де Рп - розмір плати за розміщення реклами, S - площа рекламних конструкцій (кв.м.), Бт - базовий тариф, що відповідає видам рекламних засобів, Кз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив'язку рекламного засобу.

Так, всього за період з 01.09.2012 р. по 31.12.2012 р. позивачем нараховано відповідачу до сплати 803 248,80 грн. за розміщення 296 рекламних конструкцій.

Разом з тим, судом було встановлено, що позивачем у здійсненому розрахунку не було враховано, що за деякими адресами - взагалі 5 рекламних конструкцій, послуги надані не були у зв'язку з ремонтом рекламних конструкцій (зазначене підтверджується актами наданих послуг, які підписані зі сторони позивача та були долучені ним до матеріалів справи), у зв'язку з чим судом було здійснено власний розрахунок.

Враховуючи часткові проплати, здійснені відповідачем за договором у розмірі 212 106,00 грн. та об'єм послуг, який відповідачу наданий не був, суд приходить до висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором становить - 579 330,30 грн. (за вересень 2012 - 196 874,70 грн., за жовтень - 196 874,70 грн., за листопад - 196 874,70 грн. та грудень - 200 812,20 грн.).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що порушення господарських зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 6.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 4.3. договору передбачено, що у випадку порушення відповідачем термінів оплати зазначених в кожному випадку в додаткових угодах, агентство сплачує підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день оплати за кожен день прострочення виконання зобов'язань від суми простроченого платежу.

Так, позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня у сумі 45 284,62 грн.

Згідно розрахунку суду з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню пеня у розмірі 48 020,70 грн., однак враховуючи, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, нарахованої за вказаний позивачем період є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню у розмірі 45 284,62 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням; 5) закриття провадження у справі.

У зв'язку з тим, що Комунальним підприємством «Київпастранс» було внесено на 4 604,85 грн. судового збору більше, ніж встановлено законом, суд приходить до висновку про повернення їх з державного бюджету останньому.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Да-Лі» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, будинок 72, 10 поверх, код ЄДРПОУ 32559012) на користь Комунального підприємства «Київпастранс» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, Набережне Шосе, будинок 2, код ЄДРПОУ 31725604) 579 330 (п'ятсот сімдесят дев'ять тисяч триста тридцять) грн. 30 коп. основного боргу, 45 284 (сорок п'ять тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 62 коп. пені та 12 492 (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 30 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути Комунальному підприємству «Київпастранс» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, Набережне Шосе, будинок 2, код ЄДРПОУ 31725604) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 4 604 (чотири тисячі шістсот чотири) грн. 85 коп. сплачений на платіжного доручення № 27650 від 30.07.2013 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

23.02.2015

Колегія суддів у складі:

Суддя Спичак О.М. (головуючий)

Суддя Босий В.П.

Суддя Селівон А.М.