Рішення

від 23.02.2015 по справі 910/27510/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2015Справа №910/27510/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології мереж»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діван.ТВ»

про стягнення 218 259, 20 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Бабаєвський І.В.

від відповідача: Дзецина А.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технології мереж» (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діван.ТВ» (далі -відповідач) про стягнення 218 259, 20 грн., з яких: 204 613, 00 грн. - заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 9 250, 00 грн. - неустойка у формі штрафу, 4 396, 20 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №-В/13/10-12/1 від 10.12.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.12.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

03.02.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому наполягає на дотриманні п. 8.1. договору та проведенні переговорів з метою узгодження сторонами мирової угоди щодо предмету позову.

Також, 03.02.2015 р. представник відповідача через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи тим, що 28.01.2015 р. відповідачем було направлено на адресу позивача графік платежів для погашення боргу, а також запропоновано провести переговори для досягнення згоди між сторонами щодо узгодження заходів для погашення заборгованості.

05.02.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав докази часткової сплати відповідачем заборгованості у розмірі 40 000, 00 грн., а саме платіжне доручення № 659 від 27.01.2015 р. на суму 26 000, 00 грн. та платіжне доручення №1564 від 15.12.2014 р. на суму 14 000, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2015 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

23.02.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням індексу інфляції у розмірі 173 428, 00 грн., штраф у сумі 9 250, 00 грн., 3 % річних у розмірі 5 136, 92 грн., що складає 187 814, 92 грн.

23.02.2015 р. представник відповідача через загальний відділ діловодства суду подав заяву про затвердження мирової угоди, в якій просить суд надати сторонам можливість розглянути та укласти мирову угоду, тому просить суд відкласти розгляд справи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв'язку з чим приймає її до розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав подану заяву про затвердження мирової угоди.

Так, положеннями ст. 78 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цієї дії у представників сторін.

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Так, відповідно до абзацу 7 п. 3.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Враховуючи, що подана заява про затвердження мирової угоди та її редакція підписана лише з боку відповідача, зокрема, її затвердження у подальшому заперечується повноважним представником позивача, відповідно суд у її задоволенні відмовляє.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача визнав наявність заборгованості перед позивачем.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 23.02.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.12.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технології мереж» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діван.ТВ» укладено договір поставки №-В/13/10-12/1, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується поставити у власність відповідача продукцію виробничо-технічного призначення, в асортименті, кількості, в строки та за ціною узгодженою сторонами у рахунках та/або специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити зазначену продукцію.

Продукція за даним договором постачається партіями відповідно до надісланих електронною поштою та/або у письмовій формі замовлень покупця, затверджених позивачем протягом 1 робочого дня з моменту його отримання від відповідача.

Відповідно до п. 3.1.та п. 3.2 договору, асортимент та ціна кожної партії продукції визначаються сторонами в оформлених на підставі та у відповідності до підтверджених позивачем замовлень, видаткових накладних та специфікаціях, які підписані уповноваженими представниками сторін. Загальна сума договору складається із вартості фактично поставленої відповідачу продукції.

Згідно п. 3.4. договору, відповідач зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по видатковій накладній партію продукції протягом 30 календарних днів з моменту отримання відповідної партії продукції. Оплата здійснюється відповідачем у безготівковому порядку на підставі даного договору та видаткових накладних, наданих позивачем на відповідні партії продукції.

Умовами п. 4.7. договору передбачено, що датою поставки вважається дата передачі продукції відповідачеві та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на продукцію та специфікації. Право власності на продукцію і ризик випадкової загибелі або псування продукції переходять від позивача до відповідача з дати поставки продукції відповідачеві, що підтверджується видатковою накладною.

Пунктом 6.2 договору визначено, що у разі прострочення оплати поставленої продукції більш ніж на 30 календарних днів з дати, на яку припадав кінцевий термін сплати вартості продукції за відповідною специфікацією/видатковою накладною тощо, позивач має право витребувати негайно сплачення заборгованої суми покупцем в строк, що не перевищує 3 (три) банківських дні та сплати штрафної санкції у розмірі 5 % відсотків від суми заборгованості у строк, вказаний у даному пункті. Також у даному випадку відповідач має право на призупинення поставок продукції та ініціацію перегляду умов даного договору.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013 р., а в частині виконання зобов'язань сторонами - до повного їх виконання. Договір може бути розірваний за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до даного договору (п. 10.5 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар (приставки телевізійні DIVAN TV D1.TV HD) на загальну суму 265 000, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними № ТС-0013979 від 16.12.2013 р. на суму 159 000, 00 грн. та № ТС-0014481 від 23.01.2014 р. на суму 106 000, 00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у розмірі 135 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- № 1171 від 15.01.2014 р. на суму 10 000, 00 грн.;

- № 1174 від 16.01.2014 р. на суму 10 000, 00 грн.;

- № 1184 від 21.01.2014 р. на суму 10 000, 00 грн.;

- № 1231 від 11.02.2014 р. на суму 50 000, 00 грн.;

- № 147 від 09.04.2014 р. на суму 15 000, 00 грн.;

- № 1564 від 15.12.2014 р. на суму 14 000, 00 грн.;

- № 659 від 27.01.2015 р. на суму 26 000, 00 грн., внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 130 000, 00 грн.

Так, позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 60 від 15.08.2014 р., в якій позивач просить сплатити заборгованість не пізніше 7 робочих днів від дати отримання даної претензії, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача (копія в матеріалах справи).

Відповідач листом № 191 від 03.10.2014 р. надав відповідь на зазначену вище претензію позивача, в якому звернувся до останнього з пропозицією про проведення переговорів для досягнення згоди між сторонами.

У свою чергу, позивач листом № 70-пр від 20.11.2014 р. повідомив відповідача, що згоден провести переговори для досягнення згоди за умови визнання відповідачем боргу з усіма нарахованими штрафними санкціями та сплати 30% суми основного боргу до 27.11.2014 р. включно.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості з урахуванням індексу інфляції у розмірі 173 428, 00 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 316, 92 грн. - 3 % річних та 9 250, 00 грн. - штрафу.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки №-В/13/10-12/1 від 10.12.2013 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором поставки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 265 000, 00 грн., який прийнятий останнім по видатковим накладним без зауважень.

Однак відповідач оплати поставленого товару в повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки №-В/13/10-12/1 від 10.12.2013 р., та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням індексу інфляції у розмірі 173 428, 00 грн. та 3 % річних у сумі 5 136, 92 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 250, 00 грн. - штрафу, суд відзначає наступне.

Так, відповідно 6.2 договору, у разі прострочення оплати поставленої продукції більш ніж на 30 календарних днів з дати, на яку припадав кінцевий термін сплати вартості продукції за відповідною специфікацією/видатковою накладною тощо, позивач має право витребувати негайно сплачення заборгованої суми покупцем в строк, що не перевищує 3 (три) банківських дня та сплачення штрафної санкції у розмірі 5 % відсотків від суми заборгованості в строк, вказаний у даному пункті.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок штрафу, і встановив, що останній відповідає вимогам законодавства, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 250, 00 грн. - штрафу.

Крім того, враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог, суд вважає на необхідне повернути позивачу судовий збір у розмірі 608, 89 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням); закриття провадження у справі. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології мереж» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діван.ТВ» (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, буд. 1-А, ідентифікаційний код - 37675470), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології мереж» (83112, м. Донецьк, вул. Туполєва, буд. 29, кв. 8, ідентифікаційний код - 34746208) 173 428 (сто сімдесят три тисячі чотириста двадцять вісім) грн. 00 коп. - заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 5 136 (п'ять тисяч сто тридцять шість) грн. 92 коп. - 3% річних, 9 250 (дев'ять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. - штрафу та 3 756 (три тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 29 коп. - судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології мереж» (83112, м. Донецьк, вул. Туполєва, буд. 29, кв. 8, ідентифікаційний код - 34746208) судовий збір у розмірі 608 (шістсот вісім) грн. 89 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 27.02.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.