Постанова

від 20.07.2015 по справі 910/27510/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2015 року Справа № 910/27510/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О., суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діван.ТВ" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 23.02.2015 та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 у справі№910/27510/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Діван.ТВ" простягнення 218 259,20 грн. за участю представників сторін від позивача:не з'явився від відповідача:Дідоренко Є.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технології мереж" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діван.ТВ" про стягнення 173428,00 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 9250,00 грн. неустойки у формі штрафу, 5316,92 грн. 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.02.2015).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015 (суддя Бондарчук В.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.), позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що не відповідають нормам процесуального та матеріального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 10.12.2013 між ТОВ "Технології мереж" та ТОВ "Діван.ТВ" укладено договір поставки №-В/13/10-12/1 (надалі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставити у власність відповідача продукцію виробничо-технічного призначення в асортименті, кількості, в строки та за ціною, узгодженою сторонами у рахунках та/або специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити зазначену продукцію.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 Договору асортимент та ціна кожної партії продукції визначаються сторонами в оформлених на підставі та у відповідності до підтверджених позивачем замовлень, видаткових накладних та специфікаціях, які підписані уповноваженими представниками сторін. Загальна сума договору складається із вартості фактично поставленої відповідачу продукції.

У п. 3.4 Договору сторони погодили, що відповідач зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по видатковій накладній партію продукції протягом 30 календарних днів з моменту отримання відповідної партії продукції. Оплата здійснюється відповідачем у безготівковому порядку на підставі даного договору та видаткових накладних, наданих позивачем на відповідні партії продукції.

Пунктом 4.7 Договору передбачено, що датою поставки вважається дата передачі продукції відповідачеві та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на продукцію та специфікації. Право власності на продукцію і ризик випадкової загибелі або псування продукції переходять від позивача до відповідача з дати поставки продукції відповідачеві, що підтверджується видатковою накладною.

У п. 6.2 Договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати поставленої продукції більш ніж на 30 календарних днів з дати, на яку припадав кінцевий термін сплати вартості продукції за відповідною специфікацією/видатковою накладною тощо постачальник має право витребувати негайного сплачення заборгованої суми покупцем в строк, що не перевищує 3 банківських дня та сплачення штрафної санкції у розмірі 5% від суми заборгованості в строк, вказаний у цьому пункті.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу на підставі видаткових накладних №ТС-0013979 від 16.12.2013 на суму 159000,00 грн. та №ТС-0014481 від 23.01.2014 на суму 106000,00 грн. товар (приставки телевізійні DIVAN TV D1.TV HD) на загальну суму 265000,00 грн.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 135000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №1171 від 15.01.2014 на суму 10000,00 грн., №1174 від 16.01.2014 на суму 10000,00 грн., №1184 від 21.01.2014 на суму 10000,00 грн., №1231 від 11.02.2014 на суму 50000,00 грн., №147 від 09.04.2014 на суму 15000,00 грн., №1564 від 15.12.2014 на суму 14000,00 грн., №659 від 27.01.2015 на суму 26000,00 грн. Однак частина товару на суму 130000,00 грн. залишилась неоплаченою.

У зв'язку з викладеними обставинами неналежного виконання відповідачем умов Договору щодо оплати поставленого товару позивач звертався до нього з претензією №60 від 15.08.2014 та листом №70-пр від 20.11.2014. Натомість відповідач листом №191 від 03.10.2014 запропонував провести переговори для досягнення згоди між сторонами.

Звернувшись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 173428,00 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 9250,00 грн. неустойки у формі штрафу, 5316,92 грн. 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.02.2015).

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Вказана норма кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Штрафними санкціями у ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Водночас ст. 233 ГК України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Тобто вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зважаючи на положення наведених вище норм, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем умов Договору щодо оплати поставленого позивачем товару, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та передбачених п. 6.2 Договору штрафних санкцій.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки, оскільки відповідачем у порушення ст. 33 ГПК України не надано доказів щодо співвідношення вказаного розміру неустойки і розміру збитків, завданих відповідачем. Колегія суддів погоджується з таким висновком, зважаючи також на відсутність доведення відповідачем під час розгляду справи судами обставин добровільного усунення ним порушення умов Договору на момент прийняття рішення суду першої інстанції шляхом сплати усієї суми заборгованості.

Отже, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи. Доводи скаржника по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що не входить до меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діван.ТВ" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 у справі №910/27510/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Євсіков

Судді О.Кролевець

О.Попікова