Постанова

від 24.02.2015 по справі 920/1793/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2015 р. Справа № 920/1793/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - Говорова І.В., довіреність б\н від 01 квітня 2014 року,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 542 С\1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 11 грудня 2014 року у справі № 920/1793/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "з іноземними інвестиціями "Торговий дім "Маз-Україна", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Біловодський комбінат хлібопродуктів", с. Біловод, Роменський район, Сумська область

про стягнення 1250870,17 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 11 грудня 2014 року у справі № 920/1793/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "з іноземними інвестиціями "Торговий дім "Маз-Україна" задоволені частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Біловодський комбінат хлібопродуктів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "з іноземними інвестиціями "Торговий дім "Маз-Україна" основний борг у сумі 1 238 987,86 грн. та судового збору в сумі 24817,12 грн. В іншій частині позову щодо стягнення з відповідача 11 882,31 грн. - відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Сумської області від 11 грудня 2014 року у справі №920/1793/14 в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що українські суб'єкти господарювання у своїх договорах не мають права встановлювати ціну договору в еквіваленті іноземної валюти з прив'язкою до офіційного курсу НБУ чи ринкового курсу на день оплати, на що суд першої інстанції не звернув уваги, чим порушив вимоги чинного законодавства.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2015 року у зв'язку з відпусткою судді Івакіної В.О., сформовано для розгляду справи № 920/1793/14 колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М., суддя Тихий П.В.

У призначене судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 105). Подав через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду клопотання про зупинення розгляду справи (вх. 2100).

Клопотання мотивоване тим, що положення договору купівлі-продажу №231 від 14 листопада 2013 року в частині визначення суми грошових зобов'язань з урахуванням зміни курсу долару США на Українському міжбанківському валютному ринку по відношенні до гривні, суперечать актам цивільного законодавства та іншим нормативно-правовим актам України, в зв'язку з чим відповідачем був поданий до господарського суду позов про визнання відповідної частини договору недійсним.

Як убачається із заяви відповідача (вх. 3007 від 24.02.15р.), Господарським судом м. Києва порушено провадження у справі № 920/30/15 за позовом ПАТ «Біловодський комбінат хлібопродуктів» до ТОВ «з іноземними інвестиціями «Торговий дім «МАЗ-Україна» про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Розгляд справи відкладений на 11 березня 2015 року.

Просить зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 920/30/15, яка знаходиться на розгляді в Господарському суді м. Києва, та яка, на думку відповідача, пов'язана зі справою № 920/1793/14.

Згідно з частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що певні обставини не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Колегія суддів вважає, що підстави для зупинення у даній справі відсутні, оскільки реалізація права сторони на звернення до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним не є безумовною підставою для зупинення провадження у справі, а подання такого позову зводиться, насамперед, для уникнення майнової відповідальності перед позивачем.

Таким чином, враховуючи приписи статті 6 приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, колегія суддів залишає клопотання відповідача про зупинення провадження у справі без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У жовтні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "з іноземними інвестиціями «Торговий дім «МАЗ-Україна» звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Біловодський комбінат хлібопродуктів» 94 906,69 доларів США, що в еквіваленті на день підписання позовної заяви становить 1 250 870,17 грн. у зв'язку із неналежним виконання договору купівлі-продажу, укладеного сторонами 14 листопада 2013 року.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного договору між сторонами не оплатив в повному обсязі вартість поставленого товару на суму 1 238 987,86 грн.

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції погоджується, зважаючи на таке.

Як убачається із матеріалів справи, 14 листопада 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Торговий дім "Маз-Україна", та Публічним акціонерним товариством "Біловодський комбінат хлібопродуктів" укладений договір купівлі - продажу № 231, за умовами якого позивач зобов'язується поставити і передати у власність відповідачеві товар, а останній приймає та оплачує товар (а.с. 165).

Відповідно до п. 1.1. Договору, відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України, сторони домовились визначити грошовий еквівалент вартості товару в доларах США. З урахуванням вимог статті 533 Цивільного кодексу України, ціна товару в гривні за курсом купівлі долара США на Міжбанківському валютному ринку України на день укладення Договору становить 657 128,95 доларів США. Станом на день підписання договору курс купівлі долара США на Міжбанківському валютному ринку України становить 8,22 грн. за 1 долар США. Таким чином, Покупець (відповідач) зобов'язується оплатити вартість товару в розмірі 657 128,95 дол. США в гривні за курсом купівлі долара США на Міжбанківському валютному ринку України в порядку визначеному п. 5.2 даного договору.

В пункті 5.2 Договору сторони передбачили, якщо на момент здійснення остаточного платежу курс долару США визначений Міжбанком України по відношенню до гривні зросте відносно курсу встановленого на дату укладання даного Договору, розмір суми остаточного платежу належного до оплати розраховується згідно наступної формули: Курс долару США визначений Міжбанком України на дату здійснення остаточного платежу поділити на Курс долару США визначений Міжбанком України на дату укладання Договору помножити на суму остаточного платежу у гривнях. У випадку зменшення курсу долара США, встановленого Міжбанком України по відношенню до гривні на дату здійснення остаточного платежу, ціна товару у гривнях залишається незмінною.

В пункті 3.2 Договору зазначено, що загальна сума договору складає 5 401 600,00 грн., у т.ч. ПДВ - 20%.

14 березня 2014 року сторони уклали Додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу №231 від 14 листопада 2013 року, де сторони домовились, що Покупець повинен перерахувати остаточний платіж за Товар в сумі еквівалентній 522 262,77 доларів США, що на дату укладення даного договору відповідно до курсу міжбанку становить 4 293 000,00 грн. до 31 липня 2014 року (а.с. 16).

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить стаття 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до Договору та виходячи з видаткових накладних РН-0000249 від 03 грудня 2013 року, РН-0000255 від 12 грудня 2013 року, актів прийому-передачі транспортного засобу № РН-0000249 від 03 грудня 2013 року та № РН-0000255 від 12 грудня 2013 року, довіреностей представника відповідача на отримання цінностей № 497 від 03 грудня 2013 року та № 515 від 12 грудня 2013 року, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором купівлі-продажу №231 від 14 листопада 2013 року; поставив відповідачу товар на загальну суму 3 230 400,00 грн., що еквівалентно 392 992,70 доларів США (а.с. 17-22).

Відповідач належним чином умови Договору не виконав, оплатив товар в гривні у розмірі 3 230 400,00 грн., про що не заперечується відповідачем.

Як зазначалось в цій постанові, сторони домовились визначити грошовий еквівалент вартості товару в доларах США. Курс долару США, який зафіксований в договорі, на момент підписання договору становив 8,22 дол. США.

За умовами договору сторони визначили порядок платежу, а саме: суму в гривнях залежно від курсу гривні до долару США. Визначений сторонами у договорі купівлі-продажу порядок розрахунків відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, а також положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови.

Позивачем відвантажено товар на суму еквівалентної 392 992,70 доларів США. Таким чином, відповідач повинен був сплати позивачу грошові кошти за отриманий товар в гривні, що відповідає еквіваленту 392 992,70 доларів США.

Тобто, виходячи з розрахунку позивача, який зроблений на підставі п. 5.2 Договору станом на день підписання позову (9 жовтня 2014 року), заборгованість відповідача складала в еквіваленті 94 906,69 дол. США.

18 серпня 204 року позивач направив відповідачу вимогу (вих. №359) про оплату заборгованості, яка залишились без відповіді (а.с. 23-24).

Нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В статтях 627, 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, отже сторони спірного лізингового договору були вправі визначити склад лізингових платежів на свій розсуд.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (пункт 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (пункти 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Отже зазначені положення закону не містять заборони на вираження в договорі грошового зобов"язання у іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов"язання у іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов"язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

З врахуванням викладеного, а також враховуючи факт погодження сторонами договору ціни цього договору та порядку здійснення розрахунків у національній валюті України, колегія суддів вважає хибними посилання скаржника про відсутність правових підстав для стягнення з нього заборгованості за договором купівлі-продажу через невідповідність останнього чинному законодавству.

Крім того, колегія суддів враховує рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у п. 8 постанови № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до яких: згідно з частиною другою статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 Цивільного кодексу України). Частина третя статті 533 Цивільного кодексу України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положення частини другої статті 533 Цивільного кодексу України та частини другої статті 198 Господарського кодексу України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Враховуючи вищезазначене, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги позивача щодо стягнення залишку боргу є обґрунтованими та законними, оскільки заявлена до стягнення сума виражена у національній валюті - гривні, в еквіваленті до долару США, що відповідає умовам договору купівлі-продажу №231 від 14 листопада 2014 року та не суперечить чинному законодавству.

Однак, слід зазначити, що зроблений позивачем розрахунок боргу на виконання п.5.2 Договору, є невірним.

Так, місцевий господарський суд, здійснивши свій розрахунок суми боргу, враховуючи п. 9.1 Договору, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем завищено суму на 11 882,31 грн., оскільки відповідно до інформації щодо Міжбанківського курсу покупки долару США на день платежу, яка міститься на сайті http://www.finance.ua/ , станом на день остаточного розрахунку - 09 жовтня 2014 року - курс долару США становив 13,0548 грн., замість вказаних позивачем 13,18 грн.

Таким чином, доведена сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, дорівнює 1 238 987,86 грн., про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції задоволені вимоги позивача про стягнення з нього курсової різниці, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як вже було зазначено вище, сторони у договорі купівлі-продажу домовились визначити грошовий еквівалент вартості товару саме в доларах США.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Біловодський комбінат хлібопродуктів" не спростовують висновків Господарського суду Сумської області, викладених у рішенні від 11 грудня 2014 року у справі № 920/1793/14.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 11 грудня 2014 року у справі № 920/1793/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 27.02.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Тихий П.В.