cpg1251
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" лютого 2015 р. Справа № 922/4640/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І. , суддя Плужник О.В.
при секретарі Крупа О.О.
за участю представників сторін:
прокурора - Омельченко О.С.
позивача - Прокоп'єв Р.Є.
відповідача - не з'явився
3-ї особи - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м. Харків (вх. №4106Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.14 року у справі № 922/4640/14
за позовом ТОВ "Мобильсервіс", м. Харків
до Харківської міської ради, м. Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, м. Харків
про визнання права власності
ВСТАНОВИЛА:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мобильсервіс", звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, в якій просить суд визнати за ТОВ "Мобильсервіс" право власності на нерухоме майно, яке перебуває на його балансі та розташоване за адресою: м. Харків, проспект Перемоги, 51, а саме:
- нежитлова будівля літ. "А-1", загальною площею 440,5 м2, 1997 року побудови;
- нежитлова будівля літ. "Б-1", загальною площею 560,4 м2, 1997 року побудови;
- нежитлова будівля (Прохідна) літ. "Г-1", загальною площею 10,4 м2, 1997 року побудови;
- нежитлова будівля (Мийка) літ. "Д-1", загальною площею 149,8 м2 , 1997 року побудови, витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.11.2014 року по справі №922/4640/14 (суддя Присяжнюк О.О.) позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Мобильсервіс" право власності на нерухоме майно, яке перебуває на його балансі та розташоване за адресою: м. Харків, проспект Перемоги, 51, а саме:
- нежитлова будівля літ. "А-1", загальною площею 440,5 м2, 1997 року побудови;
- нежитлова будівля літ. "Б-1", загальною площею 560,4 м2, 1997 року побудови;
- нежитлова будівля (Прохідна) літ. "Г-1", загальною площею 10,4 м2, 1997 року побудови;
- нежитлова будівля (Мийка) літ. "Д-1", загальною площею 149,8 м2 , 1997 року побудови.
Прокуратура Харківської області вважає зазначене судове рішення необґрунтованим, таким, що порушує норми процесуального права (ст.ст. 1, 33, 34, 43 ГПК України), винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 328, 391, 392 ЦК України), на підставі висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи, тому звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2014 року по справі №922/4640/14 та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі літ. "А-1", загальною площею 440,5 м2; літ. "Б-1", загальною площею 560,4 м2; літ. "Г-1", загальною площею 10,4 м2; літ. "Д-1", загальною площею 149,8 м2, що розташовані за адресою: м. Харків, пр. Перемоги,51.
Як зазначає заступник прокурора Харківської області О. Квашук у своїй скарзі, судом не взято до уваги те, що сторонами у справі можуть бути особи, правовий спір яких вирішується в суді та які мають юридичну заінтересованість у результаті розгляду справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів. Відповідачем має бути особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його права або законні інтереси, які охороняються законом.
З огляду на зазначене, апелянту не зрозуміло яким чином відповідач у вказаній справі - Харківська міська рада могла порушити, не визнати або оспорити право позивача на спірні об'єкти нерухомого майна, до того ж позивач не звертався до цього органу для його вирішення.
Тому, на думку апелянта, пред'явлення позову саме до Харківської міської ради є необґрунтованим та свідчить про намагання позивача створити фіктивний спір про право з метою неправомірного оформлення права власності на нерухоме майно.
Об'єктом зазначеного позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо нерухомого майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно повинна бути наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.
У підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано акт державної приймальної комісії з приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту від 01.12.1997, реєстраційне посвідчення, видане Державним комунальним підприємством Харківського міського бюро технічної інвентаризації 10.03.1998 та технічні паспорти будівель станом на 27.03.2014.
Разом з тим, поза увагою суду залишилась та обставина, що згідно з актом державної приймальної комісії з приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту від 01.12.1997 до експлуатації прийнято два одноповерхових корпуси розміром 16x24 м; згідно з реєстраційним посвідченням від 10.03.1998 за позивачем зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-1"; згідно з технічними паспортами станом на 27.03.2014 нерухоме майно позивача складається з нежитлових будівель літ. "А-1" площею 440,5 кв.м, літ. "Б-1" площею 560,4 кв.м, літ. "Г-1" площею 10,4 кв.м, літ. "Д-1" площею 149,8 кв.м.
Таким чином, на думку апелянта, з наданих позивачем документів неможливо встановити, які саме об'єкти та з якою площею були введені в експлуатацію згідно з актом державної приймальної комісії з приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту від 01.12.1997 року.
Разом з тим, як зазначає апелянт, всупереч вимогам ст. 32, 33 ГПК України позивач не довів належними та допустимими доказами додержання порядку набуття права власності на спірні будівлі у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема не надав суду дозволу на реконструкцію нежитлових приміщень, належної проектної, технічної документації, погодженої з органами містобудування та архітектури, дозволу на здійснення реконструкції, позитивного висновку попередньої експертизи (перевірки) проектної та іншої документації, а суд першої інстанцій в порушення вимог ст.43 ГПК України не встановив зазначених обставин.
Також, як зазначає апелянт відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
За змістом абз. 1 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалось на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України, п. 1 ч. І ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Згідно з Законом України "Про архітектурну діяльність" обов'язок здійснення державного контролю та нагляду у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури покладено на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України та її територіальні органи.
Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 №439/2011 основними завданнями ДАБІ України є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства, а саме: здійснення в межах своїх повноважень державного контролю за дотриманням законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил із зазначених питань, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві, ліцензування господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.
Прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомості регулюється Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011 року, відповідно до якого експлуатація об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Таким чином, апелянт вважає, що визнаючи право власності на самочинно побудовані (реконструйовані) нежитлові будівлі, суд в порушення ст.4 ГПК України вирішив питання, яке відноситься до компетенції виконавчої, а не судової влади. Отже, задовольняючи позовні вимоги суд фактично дозволив використовувати об'єкт, який не було визнано готовим для введення в експлуатацію, чим порушив встановлений порядок державного управління в сфері містобудування та архітектури.
Як зазначає апелянт, загрозою порушень інтересів держави є намагання позивача у незаконний спосіб набути право власності на нерухоме майно шляхом створення фіктивного спору із органом місцевого самоврядування, замість оформлення свого права на майно у встановленому законом порядку. Узаконення права власності на самочинне будівництво у вказаний спосіб порушує визначений чинним законодавством порядок будівництва об'єктів нерухомості та державної реєстрації речових прав на них та нівелює роль цілої системи органів державної влади та контролю, які здійснюють повноваження у цій сфері та покликані забезпечувати відповідність забудови вимогам закону.
Крім цього, визнання права власності на спірні об'єкти нерухомого майна порушує майнові інтереси держави в особі Харківської міської ради, оскільки зумовлює уникнення вказаних осіб від передбаченого ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також Порядком пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, затвердженим рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 №804, обов'язку пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Вказана пайова участь полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів в граничному розмірі до 10% загальної кошторисної вартості об'єкта будівництва - для нежитлових будівель і споруд.
Згідно зі ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Частиною 3 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Відповідно до ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до п. 4 Наказу Генеральної прокуратури України "Про заходи щодо удосконалення представницької діяльності органів прокуратури" за наявності достатніх підстав для оскарження рішення суду підрозділ представництва та інші галузеві підрозділи прокуратур обласного рівня відповідно до компетенції вносять апеляційну скаргу.
Відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України суд за заявою прокурора має право вжити заходів до забезпечення позову.
У зв'язку з тим, що у разі вчинення ТОВ "Мобильсервіс" дій щодо розпорядження спірним нерухомим майном, та усунення наслідків рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2014 по справі №922/4640/14 буде суттєво ускладнено, апелянт вважає, що є підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі літ. "А-1" площею 440,5 кв.м, літ. "Б-1" площею 560,4 кв.м, літ. "Г-1" площею 10,4 кв.м, літ. "Д-1" площею 149,8 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, пр. Перемоги, 51.
На підставі викладеного, заступник прокурора Харківської області (апелянт) просить рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту нежитлові будівлі літ. "А-1" площею 440,5 кв.м, літ. "Б-1" площею 560,4 кв.м, літ. "Г-1" площею 10,4 кв.м, літ. "Д-1" площею 149,8 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, пр. Перемоги, 51.
Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права, надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач та третя особа відзив на апеляційну скаргу не надали. Своїх представників в засідання судової колегії відповідач та третя особа не направили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи за поданою апеляційною скаргою.
Розглянувши заяву заступника прокурора Харківської області (апелянта) про вжиття заходів про забезпечення позову шляхом накладення арешту нежитлові будівлі літ. "А-1" площею 440,5 кв.м, літ. "Б-1" площею 560,4 кв.м, літ. "Г-1" площею 10,4 кв.м, літ. "Д-1" площею 149,8 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, пр. Перемоги, 51, судова колегія вважає, що зазначена заява задоволенню не підлягає, оскільки прокурор не є позивачем по справі, а клопотання про накладення арешту на майно в суді першої інстанції не заявлялось.
Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, протягом 1993-1997 року ТОВ "Мобильсервіс", яке є правонаступником Харківського обласного центру "АвтоВазтехобслуживание", АТ "Харьковвлада" та ЗАТ "Мобильсервіс" за власні кошти господарським способом були побудовані наступні об'єкти нерухомого майна капітального типу:
- нежитлова будівля літ. "А-1", загальною площею 440,5 м2;
- нежитлова будівля літ. "Б-1", загальною площею 560,4 м2 ;
- нежитлова будівля (Прохідна) літ. "Г-1", загальною площею 10,4 м 2;
- нежитлова будівля (Мийка) літ. "Д-1", загальною площею 149,8 м2.
Вказане нерухоме майно, відповідно до довідки про балансову належність від 12.05.2014 року №31, перебуває на балансі Позивача та було побудовано ним за передбаченим на той час законодавством дозволом - відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 12.07.1989 року №173-29 .
01.12.1997 року згідно Акту державної приймальної комісії з приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту вказане нерухоме майно в складі цілісного майнового комплексу було прийнято (введено) в експлуатацію.
14.01.1998 року рішенням №14 Виконавчого комітету Харківської міської ради Позивачу було надано у тимчасове користування для експлуатації станції технічного обслуговування автомобілів (в цілому) земельну ділянку площею 4564 м2 за адресою: м. Харків, проспект Перемоги, 51 .
28.01.1998 року між Позивачем та Харківською міською радою (далі - Відповідач) було укладено договір на право тимчасового користування землею №1457, який був зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 11.02.1998 року за №1457 виконкомом Харківської міської ради м. Харкова.
Вказаним Договором Позивачу була надана у тимчасове платне користування земельна ділянка за адресою: м. Харків, проспект Перемоги, 51 загальною площею 0,4564 га, для експлуатації станції технічного обслуговування автомобілів.
10.03.1998 року Державним комунальним підприємством Харківського міського бюро технічної інвентаризації №1 Фонду міського майна Харківської міської ради народних депутатів на вказане нерухоме майно було проведено державну реєстрацію за Позивачем, відповідно до чинного на той час законодавства України, яке регулювала вказані правовідносини, з видачею реєстраційного посвідчення від 10.03.1998 року, про що здійснено запис в реєстрову книгу за реєстровим номером 2561.
27.03.2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвентарбюро" на замовлення Позивача було оновлено дані технічної інвентаризації шляхом оформлення технічних паспортів на нерухоме майно, яке перебуває на балансі Позивача та розташоване за адресою: м. Харків, проспект Перемоги, 51, відповідно до яких встановлено наступні технічні характеристики вказаного нерухомого майна:
- нежитлова будівля літ. "А-1", загальною площею 440,5 м2, 1997 року побудови;
- нежитлова будівля літ. "Б-1", загальною площею 560,4 м2, 1997 року побудови;
- нежитлова будівля (Прохідна) літ. "Г-1"; загальною площею 10,4 м2 , 1997 року побудови;
- нежитлова будівля (Мийка) літ. "Д-1", загальною площею 149,8 м2 , 1997 року побудови .
При цьому встановлено, що нежитлові будівлі літ. "Г-1" (Прохідна) та літ. "Д-1" (Мийка) були добудовані в складі майнового комплексу станції технічного обслуговування автомобілів в 1997 році (відповідно до даних вказаної технічної інвентаризації), але своєчасно не були оформлені правовстановлюючими документами відповідно до порядку, передбаченому чинним законодавством, який діяв на той час.
Крім того, нежитлова будівля літ. "В-1", право власності на яке було оформлено реєстраційним посвідченням від 10.03.1998 року та зареєстровано в реєстрову книгу за реєстровим номером 2561, відповідно до даних інвентаризаційної справи була знесена.
В зв'язку із чим посилання апелянта на те, що позивачем було здійснено самовільне будівництво (реконструкція) майнового комплексу станції технічного обслуговування автомобілів та на нормативні акти котрі не діяли на час проведення будівництва спірних приміщень є необґрунтованими та безпідставними.
Як встановлено судом першої інстанції 02.04.2014 року на виконання вимог ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", котрий набрав чинності 01 липня 2004 року (зі змінами та доповненнями у 2014 році), позивач звернувся до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності щодо вказаного нерухомого майна.
22.04.2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області було відмовлено в державній реєстрації вказаного нерухомого майна за Позивачем у зв'язку із відсутністю рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта від 01.12.1997 року, неможливістю встановити фактичну адресу для будівництва станції техобслуговування та невідповідністю площ будівель літ. "А-1" та літ. "Б-1".
Таким чином вбачається, що на даний час право власності на вказане нерухоме майно належним чином не оформлено та не зареєстровано в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, як того вимагає чинне законодавство.
З метою визначення можливості подальшої експлуатації зазначеного нерухомого майна Позивач звернувся до ФОП Савйовського В.В. (ліцензія Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.12.2010 №557470).
Відповідно до наданого ФОП Савйовським В.В. технічного висновку, будівельні конструкції вказаного нерухомого майна знаходяться у задовільному стані (п. 4 висновку), виконані без порушень державних будівельних норм (ДБН), санітарних та протипожежних норм і правил, не суперечать суспільним інтересам та не порушують права інших осіб.
Оскільки одним із основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі є також джерела фінансування (централізовані або власні кошти підприємства) судом встановлено, що обслуговування та утримання зазначеного нерухомого майна з моменту його побудови (оплата послуг, поточний і капітальний ремонт, інше) здійснюється за рахунок власних коштів Позивача.
Останній звернувся до суду з відповідним позовом про визнання права власності, зазначивши при цьому відповідачем по справі Харківську міську раду, котра надавало відповідні дозволи на будівництво майнового комплексу станції технічного обслуговування автомобілів, підписувало акт прийняття в експлуатацію спірного майна та укладало договори оренди земельної ділянки.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, відповідно до ст.41 Конституції України, а також частин 1, 2 ст.319 Цивільного кодексу України кожен володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (реконструкцію збудованого приміщення, знесення прибудов до приміщення тощо).
Згідно ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності, відповідно до ст. 317 ЦК України, становлять три складові - право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Володіння майном - це юридично закріплена можливість фактично мати майно, впливати на нього в будь-який момент, здійснювати щодо такого майна свою волю.
Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, мати з цього певну користь та вигоду.
Право розпорядження - це можливість власника встановлювати, змінювати та припиняти юридичне існування майна.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Всупереч викладеним вище нормам Позивач не може в повній мірі здійснити своє право власності щодо зазначених нежитлових будівель.
У цьому випадку Позивач обмежений у своєму праві розпоряджатися своїм майном.
Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Власник або інша заінтересована особа мають право звернутися до суду за забезпеченням права власності, пов'язаних з усуненням перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцеві здійснювати в повній мірі та беззаперечно свої права володіння та розпорядження майном.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.
Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.
Нормами частини 1 статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі за текстом - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 3 Закону встановлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Крім того, відповідно до пункту 36 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №868 від 17.10.2013 року, передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.
Відповідно до підпункту 10 пункту 37 Порядку документом, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є зокрема рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про архітектурну діяльність", для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю.
Згідно з Законами України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про центральні органи виконавчої влади", Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 року №294 та Положенням про Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, затвердженим наказом Держархбудінспекції України від 01.10.2014 року №235 основними завданнями Держархбудінспекції та її територіальних органів є виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Крім того, Держархбудінспекція та її територіальні органи є єдиним органом державної влади уповноваженим приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти.
Судом також встановлено, що вказане нерухоме майно не є новоствореним, реконструйованим чи самочинним будівництвом, що підтверджується поясненнями третьої особи по справі - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області .
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду про право власності на нерухоме майно, що набрало законної сили.
Враховуючи вищенаведене судом першої інстанції правомірно встановлено, що Позивач є власником вказаного нерухомого майна, оскільки вказане нерухоме майно оформлено Позивачем у 1998 році відповідно до законодавства, яке діяло на той час.
Позивач здійснив будівництво зазначеного нерухомого майна за передбаченими на той час дозволом на земельній ділянці, яка у встановленому порядку була відведена Позивачу для вказаної мети.
Вказане нерухоме майно після завершення будівництва було прийнято до експлуатації та проведено його державну реєстрацію.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається, що зазначені нежитлові будівлі порушують права третіх осіб (держави в особі Харківської міської ради), суд першої інстанції правомірно визнав позовні вимоги позивача нормативно та документально обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2014 року по справі №922/4640/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст.ст. 104-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2014 року по справі №922/4640/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 02.03.15
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Потапенко В.І.
Суддя Плужник О.В.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 25.02.2015 |
Оприлюднено | 05.03.2015 |
Номер документу | 42909360 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Плужник О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні