Постанова

від 24.02.2015 по справі 908/5137/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" лютого 2015 р.                                                                     Справа № 908/5137/14   Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М. , суддя  Тихий П.В. при секретарі Пляс Л.Ф. за участю представників: позивача – не з'явився; відповідача -  не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 539 З -6) на рішення господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2014 року у справі № 908/5137/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький завод металевих рукавів” м. Запоріжжя   до Публічного акціонерного товариства “Запоріжтрансформатор”, м. Запоріжжя про стягнення 19156,19 грн. ВСТАНОВИЛА: ТОВ “Запорізький завод металевих рукавів” заявлено позовні вимоги до ПАТ       “Запоріжтрансформатор” про стягнення з останнього вартості поставленої продукції – 17168,40 грн., втрат від інфляції – 921,94 грн., пені – 954,37 грн. та 3% річних – 111,48 грн. Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2014 року у справі № 908/5137/14 (суддя Ярешко О.В.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Запоріжтрансформатор” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Запорізький завод металевих рукавів” вартість поставленої продукції – 17168,40 грн., втрати від інфляції – 412,04 грн.,  пеню – 893,70 грн., 3% річних – 107,24 грн. та 1772,18 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення залишено без задоволення. Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, просить рішення господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2014 року змінити, розстрочивши виконання рішення протягом шести місяців з пропорційним щомісячним погашенням суми, що підлягає стягненню. Апеляційна скарга відповідача мотивована, зокрема, тим, що судом першої інстанції не було враховано важке фінансове становище підприємства відповідача, про що свідчать звіт про фінансовий стан підприємства та звіт про його сукупний дохід, а тому місцевий господарський суд порушив вимоги п. 6 статті 83 Господарського процесуального права. Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. Розпорядженням секретаря судової палати №1 Харківського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2015 року, у зв'язку із відпусткою судді Івакіної В.О., для розгляду справи № 908/5137/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М.,  суддя Тихий П.В. У призначене судове засідання 24 лютого 2015 року представники сторін не з'явились, про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи (а.с. 64,65), а тому судова колегія вирішила розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними в справі доказами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ “Запоріжтрансформатор” задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Місцевий господарський суд, застосовуючи до даних правовідносин приписи статей 193, 230, 265 Господарського кодексу України, вимоги статей 549, 610-612, 655, 712 Цивільного кодексу України, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» задовольнив позовні вимоги про стягнення суми поставленого товару та частково задовольнивши вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних. На підставі статті 33, п. 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України відмовив у наданні відповідачу розстрочки виконання судового рішення на шість місяців. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Як убачається із матеріалів справи, 27 серпня 2013 року між ТОВ  “Запорізький завод металевих рукавів” (Постачальник) та ПАТ  “Запоріжтрансформатор” (Покупець) укладений договір № МС001355, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки Покупцю товар (металорукав), а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошові кошти (а.с. 10-12). Згідно з п. 2.2 Договору, загальна кількість товару, що підлягає поставці, його дольове співвідношення (асортимент, сортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями, які є невід'ємними частинами договору. Відповідно до п. 2.3 Договору Постачальник одночасно з передачею товару передає Покупцю документи, які стосуються товару: рахунок-фактуру, податкову накладну, накладну на товар, сертифікат якості (сертифікат відповідності). Ціна товару визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 5.1. Договору). Пунктом 5.4 Договору визначено, що Покупець сплачує за поставлений товар в наступному порядку: 100% - протягом 30 (тридцяти) календарних днів після надходження товару за специфікацією на склад Покупця, якщо інше не передбачено в специфікаціях до цього договору. Договір набирає сили з моменту його підписання Сторонами і діє до 01 жовтня 2014 року (п. 7.1 Договору). 18 листопада 2013 року між сторонами була підписана та скріплена печатками специфікація №3, в якій сторони визначили кількість, ціну товару, умови його оплати та строки поставки (а.с. 12). 29 квітня 2014 року між сторонами була підписана та скріплена печатками специфікація №4, в якій сторони визначили кількість товару – металорукав (100), ціну товару 17  168,40 грн., умови його оплати та поставки (згідно умов FCA, склад постачальника), строки поставки (15 робочих днів з моменту підписання специфікації), умови оплати (100% на протязі 30 днів після надходження товару на склад Покупця) (а.с. 26). Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею  629 Цивільного кодексу України встановлена обов‘язковість договору для виконання сторонами. Як встановлено місцевим господарським судом, з висновками якого погоджується колегія суддів, позивач належним чином виконав свої зобов'язання, відповідно до умов укладеного Договору поставив відповідачу товар, згідно специфікації №4 на суму 17  168,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000231 від 14 серпня 2014 року, підписаною представниками обох сторін (а.с. 14). Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженої особи за довіреністю № 26591 від 13 серпня 2014 року (а.с. 13). Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару за специфікацією №4 від 29 квітня 2014 року не виконав. Доказів протилежного відповідачем не надано ані в суд першої інстанції, ані судової колегії апеляційної інстанції. За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано, у відповідності до матеріалів справи та чинного законодавства правильно зроблено висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 17 168,40 грн. У зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору, позивач нарахував пеню в сумі 954,37 грн., місцевий господарський суд перевіривши розрахунок пені, стягнув з відповідача на користь позивача 893,70 грн. пені. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В силу статей 611 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема,  сплата неустойки. Згідно зі  статтею 549 Цивільного кодексу України   неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до статей 1,  2 Закону України  "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"  платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений  статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 6.3.1.1., 6.3.1.2 Договору передбачено, що у разі прострочення виконання зобов'язання за цим договором, винувата сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,1% від вартості невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення. Пеня обмежується розміром та в порядку, передбачених законодавством. Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства. Перевіривши розрахунок пені, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок, зроблений судом першої інстанції, відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства. Відповідно до  статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідачу нараховані позивачем: 3% річних та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 107,24 грн. та інфляційні втрати в сумі 412,04 грн. Таким чином, колегія суддів вважає рішення місцевого господарського суду в частині стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних законним та обґрунтованим. Крім того, стосовно основного боргу, стягнення пені та нарахування сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, апелянтом не було надано жодних заперечень або контррозрахунків розміру вищевказаних сум. Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні клопотання про надання розстрочки виконання судового рішення. Однак колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги, виходячи з наступного. Відповідно до п. 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. При цьому слід враховувати приписи статті 121 Господарського процесуально кодексу України. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання судового рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Отже, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення суди повинні  врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи;  законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами – виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. У пункті 7.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17 жовтня 2012 року “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Заявник вказує, що на підприємстві відповідача важке фінансове становище, про що свідчать баланс відповідача за третій квартал 2014 р., який дозволяє дійти висновку про  наявність збитків в господарській діяльності, перевищення його поточних зобов'язань над оборотними активами. Відповідачем надані звіти про фінансові результати діяльності суб'єкта підприємництва (а.с. 22-25). Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що господарська діяльність це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Колегія суддів зазначає, що важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від позивача обставин; заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки не погашається, підприємством відповідача не було надано доказів вжиття заходів щодо погашення цього боргу. Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності. Таким чином, надання відстрочки на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися підставою для застосування положень статті 121 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у клопотанні про надання розстрочки відповідач просить суд відстрочити виконання рішення на шість місяців. Проте заявником не надано доказів в підтвердження необхідності відстрочки на такий значний термін та доказів того, що на вказану дату зміняться обставини і в результаті таких змін він буде спроможний виконати судове рішення. Враховуючи те, що відповідачем не наведено переконливих доводів щодо наявності виняткових обставин у розумінні  статті 121 Господарського процесуального кодексу України, які б тягли за собою необхідність розстрочки виконання рішення суду, колегія суддів вважає правомірними  висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки. Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків Господарського суду Запорізької області, викладених у рішенні від 18 грудня 2014 року у цій справі. Судова колегія вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Рішення господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2014 року у справі № 908/5137/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку. Повна постанова складена 02.03.2015 р. Головуючий суддя                                                                    Пелипенко Н.М. Суддя                                                                                           Камишева Л.М.   Суддя                                                                                           Тихий П.В.