Постанова

від 19.03.2014 по справі 1-178/11

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 1-178/11

Провадження №1/761/9/2014

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 березня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6

за участю прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12

потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_14

захисника ОСОБА_15 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Совєтський Совєтського району АР Крим, громадянки України, з вищою освітою, заміжньої, не працюючої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и в :

Шевченківським районним судом м. Києва розглядається кримінальна справа щодо ОСОБА_16 обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про направлення даної кримінальної справи на додаткове розслідування з огляду на те, що не виявилося за можливе допитати в судовому засіданні свідка ОСОБА_17 , показання якого мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Підсудна та захисник заперечили щодо повернення справи на додаткове розслідування з підстав, які зазначила прокурор, оскільки можливо дати судове доручення щодо встановлення місця проживання чи місця знаходження свідка ОСОБА_17 та безпосередньо його допитати в судовому засіданні.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 281 КПК України 1960 року, повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», досудове слідство визнається неповним, якщо під час його проведення всупереч вимогам ст. ст. 22, 64 КПК України не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не були допитані певні особи; не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження або спростування таких обставин; не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування, коли необхідність дослідження тієї чи іншої з них випливала з нових даних, установлених при судовому розгляді; не були з`ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого; тощо).

Неправильним досудове слідство визнається в разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді.

Статтею 22 КПК України 1960 року визначено, що прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов`язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

Відповідно до вимог ст. 64 КПК України 1960 року, при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом`якшують та обтяжують покарання; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Виходячи із вказаних норм процесуального закону, під повнотою дослідження слід розуміти правильне визначення предмету доказування, тобто, з`ясування усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, системну оцінку всіх допустимих і належних доказів у сукупності, що є основою прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі.

Пред`явлене особі обвинувачення, згідно зі ст. 132 КПК України 1960 року, має бути конкретним і містити дані про час, місце та інші обставини вчинення злочину, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується і захищатися від пред`явленого їй обвинувачення. Дані положення випливають і з п. [а] ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, згідно з якою, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

У випадку пред`явлення неконкретного обвинувачення, що є порушенням права на захист, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з підстав істотного порушення закону.

Разом з тим, дані, що містяться в матеріалах справи свідчать про те, що органами досудового слідства допущені неповнота й неправильність, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні.

Так, ОСОБА_16 органами досудового слідства обвинувачується у вчиненні злочинів за наступних обставин.

ОСОБА_16 з метою заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом обману та зловживання довірою, зареєструвала 18 листопада 2004 року в Голосіївській районній у м. Києві державній адміністрації товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельну компанію «Ліка-Центр» (ідентифікаційний код 33226034), яке начебто повинно було займатися інвестиційно-будівельною діяльністю, але насправді ніякої господарської діяльності не вело, у зв`язку з чим прибутків не мало та з цією метою розробила злочинний план, згідно якого повинна була підшукати потенційного клієнта, який мав намір продати об`єкт нерухомості, після чого, складаючи враження ділової та спроможної на придбання об`єкту нерухомості особи, вводила в оману та заволодівала його грошовими коштами в особливо великих розмірах. Крім того, ОСОБА_16 розробила злочинний план, згідно якого, запрошувала до себе на роботу працівників, у яких також створювала враження ділової людини з великими економічними перспективами в майбутньому, входила до них в довіру, після чого, шахрайським шляхом заволодівала їхніми грошовими коштами при наступних обставинах.

Так, приблизно на початку 2006 року, ОСОБА_16 , маючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, перебуваючи в офісному приміщенні ТОВ «Інвестиційно-будівельну компанію «Ліка-Центр» № 110, що на вул. Хрещатик № 15 в м. Києві, використовуючи довірчі стосунки, що склалися між нею та ОСОБА_14 , який надавав юридичні послуги ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Ліка-Центр», під надуманим приводом нібито необхідністю придбання власного житла, ОСОБА_16 попросила у ОСОБА_14 дати в борг гроші в сумі 40000 доларів США.

03 лютого 2006 року ОСОБА_14 , довіряючи ОСОБА_16 та будучи введеним в оману та впевненим в її порядності та в дійсності її намірів, добровільно дав в борг ОСОБА_16 грошові кошти в сумі 40000 доларів США, що згідно з курсом НБУ на 03 лютого 2006 року складало 202000 грн., нібито на придбання нею власного житла, отримавши які ОСОБА_16 від свого імені написала йому розписку та не маючи наміру придбати собі житло та віддавати гроші ОСОБА_14 , розпорядилася ними за власним розсудом.

Згідно з висновком експерта № 101 від 22 липня 2009 року: підпис та рукописні записи від імені ОСОБА_16 у розписці від 03 лютого 2006 року виконані самою ОСОБА_16 .

А всього ОСОБА_16 шляхом зловживання довірою заволоділа грошовими коштами ОСОБА_14 на загальну суму 202000 грн., що є особливо великими розмірами, так як в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, розпорядившись ними на власний розсуд.

Крім того, приблизно в середині грудня 2007 року, ОСОБА_16 , маючи злочинний умисел на повторне заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, перебуваючи в офісному приміщенні ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Ліка-Центр» № 110, що на вул. Хрещатик № 15 в м. Києві, використовуючи довірчі стосунки, які склалися між нею та начальником служби безпеки ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Ліка-Центр» ОСОБА_13 під надуманим приводом нібито необхідністю придбання власного житла, ОСОБА_16 попросила у ОСОБА_13 дати в борг гроші в сумі 45000 грн.

20 грудня 2009 року ОСОБА_13 , довіряючи ОСОБА_16 та будучи введеним в оману та впевненим в її порядності та в дійсності її намірів, добровільно дав в борг ОСОБА_16 грошові кошти в сумі 45000 грн. нібито на придбання нею власного житла, отримавши які ОСОБА_16 від свого імені написала розписку, та не маючи наміру придбати собі власне житло та віддавати гроші ОСОБА_13 , розпорядилася ними за власним розсудом.

Згідно з висновком експерта № 101 від 22 липня 2009 року: підпис та рукописні записи від імені ОСОБА_16 у розписці від 20 грудня 2007 року виконані самою ОСОБА_16 .

А всього ОСОБА_16 шляхом зловживання довірою повторно заволоділа грошовими коштами ОСОБА_13 на загальну суму 45000 грн., що більше ніж в сто разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, завдавши тим самим йому значної шкоди.

Крім того, приблизно в вересні 2007 року, ОСОБА_16 , маючи злочинний умисел направлений на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману в особливо великих розмірах, через агентство нерухомості «Благовест» знайшла потенційного клієнта в особі ОСОБА_18 , який мав намір продати об`єкт нерухомості «Торгівельно-сервісний центр», який розташований на пр-ті Науки № 5 в м. Києві. Після чого, ОСОБА_16 , реалізуючи свій злочинний план на заволодіння грошовими коштами в особливо великих розмірах, створюючи у ОСОБА_18 враження ділової людини, яка співпрацює з закордонним інвестором, спроможним на придбання об`єктів нерухомості за великі гроші, входячи до ОСОБА_18 в довіру нібито з метою подальшого придбання вищевказаного об`єкту, отримала в останнього всю технічну та дозвільну документацію на вказаний об`єкт нерухомості.

Після чого, 20 березня 2008 року, в першій половині дня, ОСОБА_16 , продовжуючи свої злочинні дії та маючи злочинний умисел направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману в особливо великих розмірах, продовжуючи вводити ОСОБА_18 в оману, зателефонувала останньому та повідомила ОСОБА_18 про те, що для продажу належного йому «Торгівельно-сервісного центру», який розташований на пр-ті Науки № 5 в м. Києві їй необхідні грошові кошти в розмірі 50000 доларів США, для здійснення начебто страхування інвестицій, які повинні нібито надійти з закордону від насправді неіснуючого інвестора, після чого, вона обов`язково зможе придбати в нього об`єкт нерухомості «Торгівельно-сервісний центр», який розташований на пр-ті Науки № 5 в м. Києві.

ОСОБА_18 , будучи введеним в оману та будучи впевненим в дійсності її намірів, довіряючи ОСОБА_16 , погодився на її пропозицію.

Цього ж дня, 20 березня 2009 року, приблизно о 13 год. 00 хв., ОСОБА_18 , перебуваючи на вул. В Васильківській № 12 в м. Києві, будучи введеним в оману та впевненим в серйозності намірів на придбання об`єкту нерухомості ОСОБА_16 , за її проханням передав її чоловіку ОСОБА_19 , який не знав про злочинні наміри своєї дружини, для нібито здійснення страхування інвестицій, на придбання об`єкту нерухомості «Торгівельно-сервісний центр», який розташований на пр-ті Науки № 5 в м. Києві, грошові кошти в сумі 35000 доларів США, що згідно з курсом НБУ на 20 березня 2008 року складало 176750 грн., отримавши які ОСОБА_19 від свого імені написав ОСОБА_18 розписку. В подальшому ОСОБА_19 отримані від ОСОБА_18 грошові кошти в сумі 35000 доларів США, передав в повному обсязі ОСОБА_16 , яка заволодівши грошима повторно, не маючи наміру та можливості придбати «Торгівельно-сервісний центр» та виконувати взяті на себе зобов`язання, розпорядилася грошима за власним розсудом.

Згідно з висновком експерта № 97 від 22 липня 2009 року, підпис та рукописні записи від імені ОСОБА_19 у розписці від 27 березня 2008 року між громадянами ОСОБА_19 і ОСОБА_18 виконані самим ОСОБА_19 .

А всього ОСОБА_16 шляхом обману та зловживання довірою повторно заволоділа грошовими коштами ОСОБА_18 на загальну суму 176750 грн., що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, розпорядившись ними на власний розсуд.

Такі дії ОСОБА_16 кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчиненого повторно, що завдало значної шкоди потерпілому, вчиненого в особливо великих розмірах.

В судовому засіданні ОСОБА_16 категорично заперечила, що брала в борг грошові кошти в потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , крім того, заперечила, що писала останнім розписки. При цьому, вказала, що в потерпілого ОСОБА_18 вона брала в борг грошові кошти, які останньому повернула в подальшому та умислу на вчинення шахрайських дій щодо останнього не мала.

Слідчий, пред`являючи обвинувачення ОСОБА_16 у вчиненні нею злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, свій висновок мотивував зібраними у справі доказами.

Проте, даний висновок досудового слідства належним чином не обґрунтований, не в повній мірі відповідає матеріалам справи.

Аналізуючи пред`явлене досудовим слідством обвинувачення ОСОБА_16 , суд приходить до висновку, що воно викладене не конкретно, ґрунтується на припущеннях, досудове слідство у справі проведено однобічно, неповно, тобто з порушенням вимог ст. 22 КПК України 1960 року, обставини, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 64 КПК України взагалі не встановлені.

Так, об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику про злочини проти власності», обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Таким чином, в результаті шахрайських дій потерпілий власник, володілець, особа у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій, є обов`язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

У той же час, органами досудового слідства за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_18 не конкретизовано способи вчинення шахрайства, оскільки в обвинуваченні ОСОБА_16 міститься стосовно кожного потерпілого одночасно посилання як на обман так і зловживання довірою, а тому не зрозуміло, яким саме способом інкримінується ОСОБА_16 заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами потерпілих.

Окрім того, суб`єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому шкоди може бути як умисним, так і необережним.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику про злочини проти власності», отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов`язання.

Як убачається з обвинувального висновку, органи досудового слідства лише обмежилися вказівкою на те, що ОСОБА_16 не мала мети повертати грошові кошти потерпілим ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_18 , при цьому, з матеріалів справи та з пред`явленого ОСОБА_16 обвинувачення не вбачається, на підставі яких даних органи досудового слідства прийшли до висновку про наявність у ОСОБА_16 умислу на заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_13 і ОСОБА_18 , та корисливого мотиву, при цьому, останній є обов`язковою ознакою шахрайства, оскільки без корисливого мотиву цього злочину не існує.

Крім того, згідно з обвинуваченням, ОСОБА_16 , отримавши від потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 грошові кошти, написала останнім розписки.

Як на доказ даної обставини, обвинувачення посилається на висновки експерта № 101 від 22 липня 2009 року, згідно з якими, підпис та рукописні записи від імені ОСОБА_16 у розписках відповідно від 03 лютого 2006 року та 20 грудня 2007 року виконані самою ОСОБА_16 .

У той же час, в ході судового розгляду, було проведено додаткову судово-почеркознавчу експертизу № 969/970/13-32 від 09 квітня 2013 року, згідно з висновками якої, рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_16 у розписці від 20 грудня 2007 року у рядку « ОСОБА_20 », в якій вона підтверджує отримання 20 грудня 2007 року від гр. ОСОБА_13 коштів у сумі 45000, 00 грн. виконані рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів, при цьому, виконані не ОСОБА_16 , а іншою особою; рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_16 у розписці від 03 лютого 2006 року у рядку « ОСОБА_20 », в якій вона підтверджує отримання 03 лютого 2006 року від гр. ОСОБА_14 коштів у сумі 40000 доларів США виконані рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів, при цьому, виконані не ОСОБА_16 , а іншою особою.

На досудовому слідстві залишилися не перевіреними показання ОСОБА_16 , яка категорично заперечувала, що брала в борг у потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 грошові кошти та писала останнім розписки.

Таким чином, в ході досудового слідства слідчим не вжито заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, тобто, наведене дає підстави стверджувати, що слідство обмежилося лише обвинувальним ухилом, констатуючи факт вчинення інкримінованих ОСОБА_16 діянь щодо потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 даними висновку експерта № 101 від 22 липня 2009 року, тоді як в судовому засіданні отримано відомості, що свідчать на користь підсудної.

При цьому, слід зауважити, що не зважаючи на положення ст. 67 КПК України 1960 року, згідно з якими, ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили, слідчим на підставі висновку експерта № 101 від 22 липня 2009 року зроблено категоричний висновок про вчинення ОСОБА_16 протиправних дій щодо потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 .

У той же час, поза увагою слідчого залишилася та обставина, що почеркознавча експертиза № 101 від 27 липня 2009 року проведена експертом ОСОБА_21 , яка має кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчої експертизи зі стажем експертної роботи лише з 2009 року.

В судовому засіданні, ОСОБА_22 дала показання, згідно з якими, проведена нею експертиза № 101 від 22 липня 2009 року, була однією із перших її експертиз.

Також, даючи юридичну оцінку інкримінованим ОСОБА_16 діянь, органи досудового слідства вказують про те, що ОСОБА_16 заволоділа чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчиненого повторно, що завдало значної шкоди потерпілому, вчиненого в особливо великих розмірах, тобто вчинила злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України.

Однак з наведеного юридичного формулювання обвинувачення убачається, що кваліфікуючи дії ОСОБА_16 за ч. 4 ст. 190 КК України, досудове слідство посилається на кваліфікуючі ознаки, які не охоплюються диспозицією ч. 4 ст. 190 КК України, а потребують кваліфікації за менш тяжкий злочин.

При цьому, слід зауважити, що кваліфікуючи дії ОСОБА_16 за ч. 4 ст. 190 КК України, органи досудового слідства інкримінують вчинення даного злочину повторно, тобто органи досудового слідства дії ОСОБА_16 по кожному з епізодів злочинної діяльності розглядають як самостійний злочин, що утворює ознаку повторності.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пунктах 8, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», згідно з частиною першою статті 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден із яких її не було засуджено. За змістом частини другої статті 33 КК злочини, які утворюють сукупність, підлягають окремій кваліфікації. З урахуванням положень частини першої статті 33 КК це правило застосовується, зокрема, і тоді, коли особа вчинила декілька тотожних злочинів (злочинів одного виду), які утворюють повторність, але перший із них не має кваліфікуючих ознак. У таких випадках перший злочин кваліфікується за частиною першою відповідної статті Особливої частини КК, а один чи декілька наступних за відсутності інших кваліфікуючих ознак - за частиною другою цієї статті за ознакою вчинення його (їх) повторно.

Разом з тим, такі положення закону залишилися поза увагою органів досудового слідства та призвело до пред`явлення ОСОБА_16 не конкретного обвинувачення, що є порушенням її права на захист.

Про неконкретність пред`явленого ОСОБА_16 обвинувачення свідчить і той факт, що в обвинувальному висновку дати інкримінованих ОСОБА_16 діянь не відповідають наявній інформації з даного приводу в матеріалах кримінальної справи.

Вищевикладене в сукупності свідчить про грубе порушення положень Закону, не виконання слідством завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України 1960 року та обов`язку встановленого ст. 4 КПК України 1960 року щодо вжиття передбачених законом заходів для встановлення події злочину, осіб винних у вчиненні злочину, тобто встановлення і відповідного процесуального закріплення всіх об`єктивних і суб`єктивних обставин справи. Усі вказані дії повинні здійснюватись у повному об`ємі та у суворій відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону, оскільки згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Порушення вищевказаних норм потягло за собою неконкретність пред`явленого ОСОБА_16 обвинувачення і викладення в обвинуваченні деяких формулювань щодо певних обставин справи, визнаних на думку слідства доведеними, які фактично являються припущеннями, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи, що є порушенням права на захист.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року, зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії»). Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (п. 52 рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»; п. 58 рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії»; п. 34 рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії»).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (п. 47 рішення від 01 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини»). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (п. 54 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»; п. 47 рішення у справі «Даллос проти Угорщини»).

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 16-1 КПК України 1960 року, при розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну й ту ж особу.

Відповідно до ч. 3 ст. 16-1 КПК України 1960 року, державне обвинувачення у суді здійснює прокурор.

Суд, як убачається з ч. 6 ст. 16-1 КПК України 1960 року, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов`язків і здійснення наданих прав.

При цьому, виклик і допит нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України 1960 року, на підтвердження чи спростування позицій сторін допускаються тільки за клопотанням сторін, та судові доручення суд дає лише з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства.

В ході судового розгляду клопотань про виклик та допит додаткових свідків від учасників процесу не надходило, крім того, прокурор не скористався своїм правом, передбаченим ст. 277 КПК України 1960 року, на зміну пред`явленого ОСОБА_16 обвинувачення, однак для усунення допущених органами досудового слідства порушень, необхідно провести ряд процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, а також того, що процесуальні можливості органів досудового слідства для встановлення вищенаведених та передбачених у статті 64 КПК України 1960 року обставин не вичерпані, проте вони відсутні у суду, виходячи із завдань судової влади, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_16 підлягає направленню на додаткове розслідування, в ході якого необхідно встановити усі обставини інкримінованих останній злочинів, що мають істотне значення у справі, дати належну оцінку висновку додаткової судово-почеркознавчої експертизи № 969/970/13-32 від 09 квітня 2013 року та за результатами повного і всебічного дослідження обставин справи, за наявності для цього законних підстав, пред`явити ОСОБА_16 обвинувачення з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, давши правильну юридичну оцінку її діям.

Запобіжний захід ОСОБА_16 у вигляді підписки про невиїзд слід залишити без зміни, оскільки суд не знаходить підстав для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. 281 КПК України 1960 року, п. 11 розділу XI «Перехідних положень КПК України», суд

П О С Т А Н О В И В :

кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_16 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, повернути прокурору Шевченківського району м. Києва на додаткове розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_16 у вигляді підписки про невиїзд залишити без зміни.

На постанову протягом 7 (семи) діб з дня її винесення може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд

м. Києва.

Суддя