Постанова

від 24.02.2015 по справі 826/3965/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3965/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Оксененка О.М., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві до Асоціації «Союз бірж України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Леонор», про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення коштів у дохід держави,

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Асоціації «Союз бірж України» (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Леонор» (відповідач 2), в якому просив суд стягнути з відповідача 2 на користь відповідача 1 вартість наданих послуг в сумі 1237580,00 грн, сплачених за договором від 04.02.2013 року №59, та стягнути з відповідача 1 в дохід держави 1237580,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подала апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року апеляційну скаргу задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2014 року задоволено касаційну скаргу Асоціації «Союз бірж України», постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні прокурор та представник Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.

Представник Асоціації «Союз бірж України» у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, посадовою особою ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Асоціації «Союз бірж України» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Хозстройсервіс» за травень 2012 року, ТОВ «Леонор» за лютий - березень 2013 року, ТОВ «Актар Групп Трейд» за травень 2013 року; за наслідками перевірки складено акт від 04.09.2013 року №1006/26-55-22-02/32850570.

Згідно матеріалів справи та акту перевірки, між Асоціацією «Союз бірж України» (замовник) в особі директора Беренштейна Б.Л. та ТОВ «Леонор» (виконавець) в особі директора ОСОБА_4 укладено договір від 04.02.2013 №59 про надання послуг, предметом якого є пошук покупців, організація та проведення аукціонних торгів з продажу ресурсів необробленої деревини на 2 квартал 2013 року в Черкаській, Ровенській, Волинській, Львівський, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях. Договірна ціна послуг становить 1031316,67 грн., крім того ПДВ 20% - 206 263,33 грн; загальна вартість становить 1237580,00 грн.

На виконання умов договору, ТОВ «Леонор» складено податкові накладні, підписано акти наданих послуг, також ТОВ «Леонор» виставлено відповідачу 1 рахунки на оплату наданих послуг на загальну суму 1237580,00 грн., які підписані ОСОБА_4 та завірені печаткою цього товариства.

Згідно матеріалів справи, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року у справі №761/22932/13-к затверджено угоду від 26.08.2013 року, що укладена між прокурором та ОСОБА_6 про визнання винуватості, та останнього визнано винним у вчиненні злочинів передбачених частиною п'ятою статті 27, частини першої статті 205 КК України; вирок набрав чинності 30.10.2013 року.

Зазначеним вироком суду встановлено, що ТОВ «Леонор» зареєстроване в органах державної влади з метою прикриття незаконної діяльності невстановленими слідством особами за співучастю у формі пособництва ОСОБА_6, вчинене повторно, а також за згодою і безпосередньою участю ОСОБА_4

Так, ОСОБА_6, усвідомлюючи, що реєструє суб'єкт господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, схилив ОСОБА_4, який не мав наміру здійснювати фінансово - господарську діяльність, у присутності приватного нотаріуса підписати завчасно підготовлені невстановленими особами: довіреність, протокол загальних зборів учасників TOB «Леонор», статут TOB «Леонор», реєстр нотаріальних дій, після чого передали статут невстановленій слідством особі, тобто вчинив дії направлені на реєстрацію суб'єкта підприємництва.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у посадових осіб Асоціяції «Союз бірж України» умислу на зменшення податків під час укладання договору від 04.02.2013 року №59 з ТОВ «Леонор», оскільки відсутні докази протиправного декларування або не декларування податкових зобов'язань відповідачами, і вказана обставина не встановлена вироком суду; інших доказів про те, що спірний правочин порушує публічний порядок, позивачем не надано.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною другою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені положеннями статті 216 ЦК України, згідно якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За правилами частин першої та другої статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зазначена частина кореспондує з частиною першою статті 208 ГК України, відповідно до якої якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 ГК України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, нікчемний правочин є таким в силу закону (ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Тобто, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Відповідач 1 посилаючись на податкові накладні, акти наданих послуг, рахунки на оплату наданих послуг вважає правочин дійсним.

Отже, застосування правових наслідків, тобто пред'явлення позовних вимог про стягнення коштів в дохід держави є передчасним і не ґрунтується на нормах матеріального права, відповідно не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 статті 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, але помилково застосовано норми матеріального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова - зміні шляхом зазначення у мотивувальній частині підстав для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 201, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року щодо підстав для відмови у задоволенні позову; в інший частині постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 02.03.2015 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: О.М. Оксененко

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Федотов І.В.

Оксененко О.М.