Ухвала

від 23.06.2015 по справі 826/3965/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

23.06.2015 м.Київ № К/800/11490/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2014 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 р. у справі № 826/3965/14 за позовом заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві до Асоціації «Союз бірж України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Леонор» про застосування наслідків нікчемного правочину,

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Печерського району м. Києва звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леонор» на користь Асоціації «Союз бірж України» вартість наданих послуг в сумі 1237580,00 грн., сплачених за договором від 04.02.2013 №59; стягнення з Асоціації «Союз бірж України» в дохід держави 1 237 580,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведеною перевіркою встановлено, що договір про надання послуг № 59 від 04.02.2013 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Леонор» та Асоціацією «Союз бірж України», не був спрямований на реальне настання правових наслідків, вчинявся з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (оскільки був спрямований на незаконне зменшення податкових зобов'язань та отримання права на формування податкового кредиту), порушує публічний порядок, а тому є нікчемний. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, та не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому відповідно до ст. 207, ч. 1 ст. 208 ГК України - усе одержане стороною, яка мала намір на вчинення нікчемного правочину повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року, яка змінена в мотивувальній частині постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що також підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Асоціації «Союз бірж України» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Хозстройсервіс», ТОВ «Леонор» за лютий - березень 2013 року, ТОВ «Актар Групп Трейд» за травень 2013 року, за наслідками якої складено акт від 04.09.2013 року №1006/26-55-22-02/32850570. Перевіркою встановлено, що між Асоціацією «Союз бірж України» (замовник) в особі директора Беренштейна Б.Л. та ТОВ «Леонор» (виконавець) в особі директора Горопацького А.Ю. укладено договір від 04.02.2013 № 59 про надання послуг, предметом якого є пошук покупців, організація та проведення аукціонних торгів з продажу ресурсів необробленої деревини на 2 квартал 2013 року в Черкаській, Ровенській, Волинській, Львівський, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях. Договірна ціна послуг становить 1031316,67 грн., крім того ПДВ 20% - 206 263,33 грн. Загальна вартість становить 1237580,00 грн.

На виконання умов договору, ТОВ «Леонор» складено: податкові накладні, підписано акти наданих послуг, також ТОВ «Леонор» виставлено Асоціації рахунки на оплату наданих послуг на загальну суму 1237580,00 грн., які підписані Горопацьким А.Ю. та завірені печаткою цього товариства.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 у справі №761/22932/13-к затверджено угоду від 26.08.2013 року укладену між прокурором та ОСОБА_4про визнання винуватості, та останнього визнано винним у вчиненні злочинів передбачених 5 ст. 27 ч.1 ст. 205, ч.5 ст. 27 ч. 2 ст. 205 КК України. Зазначеним вироком суду встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Леонор» зареєстроване в органах державної влади з метою прикриття незаконної діяльності невстановленими слідством особами за співучастю у формі пособництва ОСОБА_4, вчинене повторно, а також за згодою і безпосередньою участю Горопацького А.Ю. Так, ОСОБА_4, усвідомлюючи, що реєструє суб'єкт господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, схилив Горопацького А.Ю., який не мав наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність, у присутності приватного нотаріуса підписати завчасно підготовлені невстановленими особами: довіреність, протокол загальних зборів учасників TOB «Леонор», статут TOB «Леонор» (код ЄДРПОУ 38464324), реєстр нотаріальних дій, після чого передали статут невстановленій слідством особі, тобто вчинив дії направлені на реєстрацію суб'єкта підприємництва.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог, зазначив про відсутність у посадових осіб Асоціяції «Союз бірж України» умислу на зменшення податків під час укладання договору № 59 з ТОВ «Леонор», оскільки відсутні докази протиправного декларування або не декларування податкових зобов'язань відповідачами, і вказана обставина не встановлена вироком суду.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, але зазначив, що діючим законодавством України не передбачено такі правові наслідки, як-то стягнення коштів в дохід держави без вирішення питання про дійсність (або недійсність) спірного правочину, але в даному позові такі вимоги не заявлені позивачем.

Колегія суддів вважає такі висновки судів правильними, які зроблені з повним та всебічним встановленням всіх обставин по справі.

Нормами Цивільного та Господарського кодексів України передбачено, що правочини можуть бути визнані нечинними або недійсними.

Щодо визнання правочину нікчемним, необхідно зазначити, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 ЦК України:

1.Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 р.(ЄДРСР 41735920), та в постанові пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, а саме судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Тобто, у разі визнання правочину нікчемним, такі висновки можуть бути зазначені судом або тільки в мотивувальній частині, або у мотивувальній та резолютивній частині. Такий правочин є недійсним з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 ЦК України та ст. 208 ГК України.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що позивач не заявляв позовні вимоги про визнання укладеного правочину недійсним, при тому, що у разі оспорювання правочину, саме ця вимога має бути основною, а правові наслідки у вигляді стягнення певних сум в дохід держави є похідними.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 ГК України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 ГК України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону ( ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Тобто, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинені процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2014 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 р. у справі № 826/3965/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) Юрченко В.П. Судді: (підпис) Голубєва Г.К. (підпис) Сірош М.В.