Постанова

від 16.02.2015 по справі 804/389/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2015 р. Справа № 804/389/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Віхрова В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Палюх К.С.

представник відповідача Гагарський А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алант-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Алант-Сервіс» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.12.2015 р. №0002142203.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 р. залучено в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 р. зупинено провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2015 р. провадження у справі поновлено.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. Надав письмові заперечення проти позову.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

Судом встановлено, що з 19.11.2014 р. по 25.11.2014 р. податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Алант-Сервіс» (код ЄДРПОУ 33770121) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Прод-Ресурс» (код ЄДРПОУ 38649745) та за серпень 2014 р., за результатом якої складено Акт від 26.11.2014 р. №1574/22-03/33770121 (надалі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення абз. «б» п. 185.1 ст. 185, абз. «а» п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість по декларації за серпень 2014 р. на суму 64033,33 грн.

10.12.2014 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0002142203, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму у розмірі 96049,50 грн., в тому числі за основним платежем - 64033,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 32016,50 грн.

Відповідачем під час проведення перевірки встановлені наступні порушення та відповідні ним правовідносини.

У періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Прод-Ресурс» на підставі договорів піднайму (суборенди) транспортних засобів №0728 (АВ) від 01.07.2014 р., №9461 (ПР) від 01.07.2014 р., №6980 (АВ) від 01.07.2014 р., №9594 від 01.07.2014 р., №7160 (АВ) від 01.07.2014 р., №0195 (ПР) від 01.07.2014 р., №7458 (АВ) від 01.07.2014 р., №3857 (ПР) від 01.07.2014 р., №8547 (АВ) від 01.07.2014 р., №6485 (ПР) від 01.07.2014 р., №8734 (АВ) від 01.07.2014 р., №3895 (ПР) від 01.07.2014 р., №9910 (АВ) від 01.07.2014 р., №3158 (ПР) від 01.07.2014 р., №9167 (ПР) від 01.07.2014 р., №0561 (АВ) від 01.07.2014 р., №8118 (ПР) від 01.07.2014 р., №0885 (АВ) від 01.07.2014 р., №6821 (ПР) від 01.07.2014 р., №2836 (АВ) від 01.07.2014 р., №8122 (ПР) від 01.07.2014 р., №5739 (АВ) від 01.07.2014 р., №6400 (ПР) від 01.07.2014 р.

Згідно вказаних договорів суборендар 1 передає, а суборендар 2 приймає в тимчасове платне користування (в піднайм/суборенду) на визначений строк транспортні засоби, визначені договорами та зобов'язується повернути їх суборендарю 1 в тому ж вигляді з урахуванням нормального зносу.

Разом з транспортним засобом суборендар 1 передає суборендарю 2 ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та інші документи, які необхідні для його експлуатації.

ТОВ «Алант-Сервіс» до перевірки надало акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0801, №ОУ-0802, №ОУ-0803, №ОУ-0804, №ОУ-0805, №ОУ-0806, №ОУ-0807, №ОУ-0808, №ОУ-0809, №ОУ-0810, №ОУ-0811, №ОУ-0812, №ОУ-0813, №ОУ-0814, №ОУ-0815, №ОУ-0816, №ОУ-0817, №ОУ-0818, №ОУ-0819, №ОУ-0820, №ОУ-0822, №ОУ-0823 від 31.08.2014 р.; податкові накладні №353, 354, 355, 356, 357, 358, 359, 360, 361, 362, 363, 364, 365, 366, 367, 368, 369, 370, 371, 372, 373, 374, 375 від 31.08.2014 р.; товарно-транспортні накладні №000315 від 01.08.2014 р., №7 від 20.08.2014 р., №3 від 08.08.2014 р., №10 від 09.08.2014 р., №11 від 11.08.2014 р., №1 від 13.08.2014 р., №2435 від 21.08.2014 р., №2600 від 23.08.2014 р., №3 від 24.08.2014 р., №11 від 25.08.2014 р., №343 від 27.08.2014 р., №000323 від 02.08.2014 р., №000333 від 03.08.2014 р., №1 від 09.08.2014 р., №4 від 09.08.2014 р., №2 від 13.08.2014 р., №000318 від 01.08.2014 р., №000330 від 02.08.2014 р., №4 від 06.08.2014 р., №10 від 11.08.2014 р., №3 від 14.08.2014 р., №6 від 16.08.2014 р., №2483 від 22.08.2014 р., №2657/2658 від 23.08.2014 р., №60 від 24.08.2014 р., №12 від 26.08.2014 р., №16 від 28.08.2014 р., №3 від 09.08.2014 р., №000314 від 01.08.2014 р., №000326 від 02.08.2014 р., №000336 від 03.08.2014 р., №7 від 06.08.2014 р., №1 від 14.08.2014 р., №000312 від 01.08.2014 р., №5 від 09.08.2014 р., №2 від 11.08.2014 р., №1 від 12.08.2014 р., №110 від 15.08.2014 р., №2 від 10.08.2014 р., №2497 від 22.08.2014 р., №256 від 26.08.2014 р., №0007803 від 27.08.2014 р., №000321 від 01.08.2014 р., №000329 від 02.08.2014 р., №10 від 06.08.2014 р., №2 від 09.08.2014 р., №2 від 14.08.2014 р., №1 від 18.08.2014 р., №000322 від 01.08.2014 р., №000332 від 02.08.2014 р., №2 від 06.08.2014 р., №1 від 09.08.2014 р., №1 від 11.08.2014 р., №2 від 12.08.2014 р., №106 від 14.08.2014 р., №2439 від 21.08.2014 р., №10 від 25.08.2014 р., №309 від 27.08.2014 р., №000319 від 01.08.2014 р., №000331 від 02.08.2014 р., №5 від 06.08.2014 р., №5 від 08.08.2014 р., №5 від 11.08.2014 р., №3 від 12.08.2014 р., №112 від 15.08.2014 р., №2405 від 01.08.2014 р., №2485 від 22.08.2014 р., №47 від 24.08.2014 р., №15 від 24.08.2014 р., №000327 від 02.08.2014 р., №8 від 08.08.2014 р., №9 від 09.08.2014 р., №3 від 13.08.2014 р., №7 від 16.08.2014 р., №5 від 18.08.2014 р., №10 від 23.08.2014 р., №63 від 03.08.2014 р., №14 від 26.08.2014 р.; платіжні доручення №0728, №9461, №6980, №9594, №7160, №0195, №7458, №3857, №8547, №6485, №8734, №3895, №9910, №3158, №9167, №0561, №8118, №0885, №6821, №2836, №8122, №5739, №6400 від 01.07.2014 р.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ, даним декларацій з ПДВ за серпень 2014 р.

Згідно інформації, наданої центральним сервером баз даних УДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровські області встановлено, що вищезазначені транспортні засоби належать фізичним особам, зазначеним у договорах суборенди транспортних засобів, та з січня 2014 р. тимчасово обліковується у ТОВ «Алант-Сервіс», встановлено, що жодний транспортний засіб не перебував/не перебуває у власності чи на тимчасовому обліку у ТОВ «Прод-Ресурс».

В ході здійсненого аналізу документів позивач та вказаної інформації факт передачі ТОВ «Прод-Ресурс» транспортних засобів в адресу ТОВ «Алант-Сервіс» документально не підтверджено.

Крім того, на адресу відповідача надійшов Акт ДПІ у Печерському районі м.Києва №2639/26-55-22-07/38649745 від 01.09.2014 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Прод-Ресурс» (ЄДРПОУ 38649745) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2014 р. по 31.08.2014 р.

Відповідно до висновків вказаного Акту, ТОВ «Прод-Ресурс» за податковою адресою не знаходиться, відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування.

ТОВ «Прод-Ресурс» не надано жодних пояснень та їх документальне підтвердження на підтвердження даних податкових декларацій та розрахунків по податках та інших обов'язкових платежах.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку про відсутність реальності вчинення господарських операцій ТОВ «Прод-Ресурс», а правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Враховуючи викладене, у ТОВ «Алант-Сервіс» відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з придбання послуг у ТОВ «Прод-Ресурс».

Передача транспортних засобів від ТОВ «Прод-Ресурс» в адресу ТОВ «Алант-Сервіс» документально не підтверджена, здійснення таких правочинів підтвердити не можливо.

Правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Прод-Ресурс» здійснений без мети настання реальних наслідків.

Позивач з вказаними висновками податкового органу не згоден, оскільки останнім було надано всю первинну документацію, а Акт зустрічної звірки контрагента не може бути підставою для визначення грошового зобов'язання підприємства. Співробітники ТОВ «Прод-Ресурс» в телефонному режимі зв'язалися з ТОВ «Алант-Сервіс» та запропонували свої послуги. Враховуючи, що всі умови співпраці влаштували, в подальшому були укладені договори. Місцем укладання договорів є м. Дніпропетровськ, для підписання яких керівниками ТОВ «Прод-Ресурс» було здійснено виїзд за місцезнаходженням позивача. Фактична передача транспортних засобів відбувалась на площадці, яка належить ТОВ «Виробниче підприємство «Агро-Союз». Згідно штатного розкладу на підприємстві працює штат водіїв (36 з 26.05.2014 р., 35 з 17.07.2014 р.) Транспортні засоби з січня 2014 року тимчасово перебувають обліковуються за позивачем (на підставі тимчасових реєстраційних талонів на транспортні засоби). По закінченню строку дії договорів транспортні засоби були повернуті. Плата за зазначеними угодами була виплачена частково, іншу частину коштів було оплачено згідно угод про відступлення права вимоги від 31.10.2014 р. №31/10-14 та 30.12.2014 р. № 30/12-14. Договори не містять підписів і печаток інших контрагентів, що зумовлено тим, що угоди були направлені але вони до судового засідання не встигли повернути. Також, позивач вказує, що з моменту підписання договорів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не було запису про незнаходження ТОВ «Прод-Ресурс» за юридичною адресою, контрагент постійно веде господарську діяльність.

З приводу встановлених порушень суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу ( п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг ( п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно п. 198.6 ст. 198 податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Слід звернути увагу, що акти прийому-передачі оформлені 01.07.2014 р., а податкові накладні 31.08.2014 р., тобто пізніше ніж за місяці. З наданих первинних документів та пояснень позивача неможливо встановити факт оплати за серпень 2014 р., понесення таких витрат та використання придбаних послуг у власній господарській діяльності. Доказів фактичної передачі транспортних засобів до суду не надано.

За поясненнями відповідача, останнім було надано запит до податкового органу щодо надання інформації відносно ТОВ «Прод-Ресурс» (ЄДРПОУ 38649745). Згідно отриманої інформації ТОВ «Прод-Ресурс» не надавало податкові декларації з податку на додану вартість за період вересень-грудень 2014 р., звітність 1ДФ, фінансовий звіт, нарахування внеску ЄСВ, податкову декларацію на прибуток за 2014 р. з додатками; останню податкову декларацію з податку на прибуток було надано за 2013 р.

Відповідно до ст.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №363 та зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.98 р. за №128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1.

Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів (п.3.1, 3.2 Правил).

Відповідно до Правил товарно-транспортна накладна - це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу та є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Підпунктом 11.1 Правил визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Форму товарно-транспортної накладної наведено в додатку 7 до цих Правил.

Відповідно до підпункту 11.3 правил дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відтак, при здійсненні господарських операцій з транспортних послуг первинними документами бухгалтерського обліку є товарно-транспортні накладні.

В ході судового розгляду справи були виявлені певні недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних, як то відсутність відповідальної особи вантажоодержувача, печатки вантажоодержувача (ПрАТ «Креатив»). Вказані недоліки були визнані позивачем.

Також, податковий орган вказував на відсутність договорів на перевезення з ПрАТ «Креатив», про що позивачем належних пояснень надано не було.

Щодо твердження позивача про безпідставність проведення перевірки слід зазначити наступне.

У відповідності п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України).

Згідно п. 78.4, 78.5, 78.8 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Стаття 79 Податкового кодексу України встановлює особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Так, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Відповідно до ст. 71, 72, 73 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема, від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація; що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування; за результатами податкового контролю;

Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку.

Інформація, визначена у статті 72 цього Кодексу, безоплатно надається контролюючим органам періодично або на окремий письмовий запит контролюючого органу у терміни, визначені пунктом 73.2 цього Кодексу.

Контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин, зокрема, за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; у разі проведення зустрічної звірки.

Позивач вказує, що на запит контролюючого органу про надання інформації та документального підтвердження до перевірки ним було надано всю запитувану документацію. Наказ на проведення перевірки винесено з порушенням норм чинного податкового законодавства та вручено у день проведення перевірки, чим було позбавлено підприємство права оскарження такого наказу.

Проте, дані обставини належними та достатніми доказами не підтверджені. Ані запит, ані відповідь на запит, в тому числі опис наданих податковому органу документів, докази отримання запиту/наказу до матеріалів справи не долучені.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки (виїзної або невиїзної) платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, саме проведення перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

З огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося проведення перевірки.

Таким чином, наказ на проведення перевірки припинив свою дію після його виконання - тобто проведення перевірки, а відтак вже не може бути скасованими після його виконання.

В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для платника податків є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.

За поясненнями відповідача, копію наказу на проведення перевірки від 18.11.2014 р. №701, повідомлення на проведення перевірки від 18.11.2014 р. №97 вручено під розписку керівнику ТОВ «Алант-Сервіс» Єрмоленко Д.В.

Крім того, що в контексті заявлених позовних вимог не оскаржуються дії податкового органу щодо проведення перевірки, наказ на проведення перевірки. Навіть при наявності порушень податковим органом процедурних питань при проведенні перевірки, останні не можуть слугувати підставами для визнання неправомірними дій відповідача щодо визначення грошового зобов'язання підприємства, яке є предметом дослідження в рамках заявлених позовних вимог.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що доводи позивача на підтвердження позовних вимог не спростовують висновків Акту перевірки. Щодо не надання до перевірки певних документів, які б обґрунтовували цілі та задачі укладених договорів, їх виконання (доставку транспортних засобів, їх експлуатацію) та вартість, позивачем доводів не наведено.

Таким чином, на думку суду, первинні документи, які засвідчують факт укладання договорів зі спірними контрагентами не є достатніми для того, щоб зробити висновок про реальність проведених операцій, оскільки сам по собі обмін видатковими та податковим накладними, а також виключно наявність податкових/видаткових накладних, товарно-транспортних накладних не спростовують висновки податкового органу.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена ЦК, законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом

недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач під час розгляду справи не навів суду обставин та доказів виконання укладених договорів, використання отриманих послуг у своїй комерційній діяльності, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем наведено та надано достатньо доказів наявності підстав вважати правочини укладені між позивачем та його контрагентом такими, що здійснені без мети настання реальних наслідків.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо визнання правочинів такими, що не спричинили реального настання правових наслідків під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: документальної позапланової невиїзної перевірки позивача. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу.

Щодо твердження позивача, що податковим органом неправомірно враховано висновок Акту перевірки ТОВ «Прод-Ресурс», суд зазначає, що дані висновки не були визначальними та виключними обставинами при визначенні податкових зобов'язань підприємства. При проведенні перевірки досліджувалися господарські відносини позивача з ТОВ «Прод-Ресурс» при виконанні укладених з ним договорів. Судове оскарження дій податкового органу щодо внесення коригувань показників ТОВ «Прод-Ресурс» ніяким чином не спростовує висновки Акту перевірки.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві не наведені обставини, які б могли свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Алант-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 192,10 грн., із необхідних 1920,99 грн. то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1728,89 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Алант-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алант-Сервіс» судовий збір в розмірі 1728,89 грн. (одна тисяча сімсот двадцять вісім грн. 89 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2015 року.

Суддя В.С. Віхрова