Рішення

від 24.02.2015 по справі 275/667/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №275/667/14-ц Головуючий у 1-й інст. Грищенко М. В.

Категорія 39 Доповідач Жигановська О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Жигановської О.С.

суддів Зарицької Г.В., Якухно О.М.

при секретарі судового

засідання Добровольській Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2014 року

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_3, вимоги якого в подальшому збільшив та уточнив (а.с.42-46,74-78). В обгрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати - ОСОБА_4. Після смерті матері він проживав у будинку, проводив його ремонт, обробляв присадибну земельну ділянку, а тому відповідно до ст.549 ЦК України є таким, що прийняв спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько - ОСОБА_5, після смерті якого він звернувся до нотаріальної контори і разом із братом -ОСОБА_6 оформили спадщину кожен на 1/2 частину спадкового майна, що залишилось після смерті батька.

Брат помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року і спадщину після його смерті прийняла його дочка ОСОБА_3 - відповідачка по справі. Наприкінці 2013 року він дізнався, що мати мала право на земельну частку (пай), а в липні 2014 року стало відомо, що сертифікат на земельну частку (пай) переоформив на себе в порядку спадкування за законом його брат ОСОБА_6 та отримав відповідний державний акт. Після смерті брата право на земельну ділянку успадкувала його дочка - ОСОБА_3

Посилаючись на те, що брат за наявності інших спадкоємців першої черги, а саме його та батька, не мав права одноосібно оформляти на себе право на все спадкове майно, що залишилося після смерті матері, просив задовольнити позовні вимоги та

- визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане спадкоємцеві майна ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, її сину ОСОБА_6 на спадкове майно, що складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Жовтень» розміром 4,90 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 18967 гривень, яке належало померлій на підставі сертифікату на земельну частку (пай) серії НОМЕР_3, виданого Брусилівською районною державною адміністрацією 08 квітня 1997 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) під в„–210 , посвідчено державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори 17 серпня 2000 року, недійсним та скасувати його;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданий 04.08.2004 року ОСОБА_6;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 травня 2012 року, яке видане спадкоємцеві майна ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, його дочці ОСОБА_3 на спадкове майно, що складається із права власності на земельну ділянку по державному акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданого 04.08.2004 року ОСОБА_6;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 3,5125 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_6, яка розташована на території Соболівської сільської ради (за межами населеного пункту) Брусилівського району Житомирської області.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_4 (а.с.8). Як вбачається із матеріалів спадкової справи, відкритої до майна померлої, спадщину прийняли та оформили: 17.08.2000 року син спадкодавця - ОСОБА_6, а 30.07.2007 року чоловік спадкодавця - ОСОБА_5 (а.с.60-71). ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 4,90 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартістю 18967 гривень, яка належало померлій на підставі сертифікату на земельну частку (пай) серії НОМЕР_3 (а.с.71), а ОСОБА_5 - свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину грошових вкладів, компенсацій, індексацій та нарахувань на них, які знаходяться в Брусилівському відділенні Ощадного банку на рахунку НОМЕР_2 (а.с.64).

04.08.2004 року ОСОБА_6 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,51 га, яка розташована на території Соболівської сільської ради; цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.33).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 помер (а.с.30). Після його смерті все належне ОСОБА_6 майно, в тому числі і спірну земельну ділянку успадкувала його дочка - ОСОБА_3 (а.с.19,35).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позивач подав до суду ощадну книжку матері ОСОБА_4, зазначивши, що забрав цю ощадну книжку з будинку батьків протягом шести місяців з дня смерті матері, тому він відповідно до ст.549 ЦК України /в редакції закону від 1963 року/ та п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 року, є таким, що прийняв спадщину. Отже, позивач має право спадкувати за законом 1/3 частину майна матері ОСОБА_4, в тому числі і спірну земельну ділянку, але перешкодою для того є оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом.

Проте, погодитись з такими висновками суду 1-ї інстанції не можна, мотивуючи наступним.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу в редакції 1963 року, який діяв на час їх виникнення.

Відповідно до ч.1 ст.529 ЦК України (в ред. 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК України (в ред. 1963 року) передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно із нормами ст. 549 ЦК України (в ред. 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Виходячи зі змісту наведеної норми закону прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, окрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що після смерті матері ОСОБА_4 він прийняв спадщину, так як проживав у будинку, проводив ремонт будинку, обробляв земельну ділянку (а.с.2,42,74), тобто фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Проте, на підтвердження вказаних обставин позивачем не було надано суду жодного доказу.

Лише за 10 днів до винесення судом оскаржуваного рішення, а саме 18.11.2014 року ОСОБА_2 подав до суду копію ощадної книжки на ім'я ОСОБА_4 щодо рахунку НОМЕР_7, зазначивши, що даний доказ до суду не міг подати раніше, так як вважав, що він втрачений (а.с.88,89-98).

Проте, позивач звертаючись до суду з даним позовом, який ним ще двічі уточнювався, не посилався на ці обставини, як доказ прийняття ним спадщини після смерті матері. Разом з тим, ОСОБА_2 не було надано переконливих і достовірних доказів того, що вказану ощадну книжку він забрав у своє володіння протягом строку, встановленого ч.2 ст.549 ЦК України в редакції 1963 року. Крім того, позивач протягом 15 років від часу відкриття спадщини після смерті матері не оформив свої спадкові права, в тому числі і на даний грошовий вклад. Та обставина, що на даний час у ОСОБА_2 знаходиться ощадна книжка на ім'я ОСОБА_4 щодо рахунку НОМЕР_7 не є беззаперечним доказом прийняття ним спадщини у спосіб і строки, встановлені ст. 549 ЦК України (в ред. 1963 року). З позовом про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_2 до суду не звертався.

Посилання суду 1-ї інстанції на п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 року, як доказ вступу позивача в управління чи володіння спадковим майном, є помилковим, оскільки відповідно до абзацу другого п.113 названої Інструкції ці документи /ощадна книжка тощо/ приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Проте, як вже вище зазначалось ОСОБА_2 не подавав ощадну книжку до нотаріальної контори з метою оформлення своїх спадкових прав, а інші спадкоємці заперечують право позивача на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 у зв'язку із пропуском строку, встановленого законом.

Враховуючи наведене, позивач в контексті вимог ст.549 ЦК України (в ред. 1963 р.) не є таким, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4, а відтак його вимоги щодо оспорення правовстановлюючих документів, виданих іншим спадкоємцям, є необґрунтованими.

За таких обставин рішення суду 1-ї інстанції підлягає скасуванню в порядку п.п.2-4 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та державних актів про право власності на земельну ділянку.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: