Постанова

від 25.02.2015 по справі 908/4600/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" лютого 2015 р.                                                                 Справа № 908/4600/14   Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Горбачова Л.П., суддя Барбашова С.В. при секретарі Полубояриній Н.В. за участю представників сторін: позивача  – не з'явився відповідача  - не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісінвестбуд”, м. Маріуполь  (вх. №423 З/3-12) на рішення господарського суду Запорізької області від 03.12.2014р. у справі            №908/4600/14 за позовом Приватного підприємства “Дайро”, м. Маріуполь до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісінвестбуд”, м. Маріуполь про стягнення 300 319,24 грн., - ВСТАНОВИЛА: Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.12.2014р. у справі            №908/4600/14  (суддя Колодій Н.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з  Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісінвестбуд”, м. Маріуполь на користь Приватного підприємства “Дайро”, м. Маріуполь 243000,91 грн. основного боргу, 24057,09 грн. інфляційних втрат, 5851,99 грн. – 3% річних, 5485,20 грн. судового збору. В частині стягнення 27409,17 грн. пені провадження у справі припинено. Відповідач з рішенням господарського суду Запорізької області від 03.12.2014р. у справі №908/4600/14 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною  скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права посилаючись на те, що суд не вирішив клопотання відповідача від 28.11.2014 про зобов'язання позивача надіслати ТОВ “Сервісінвестбуд” копію позовної заяви і доданих до неї документів, а також про перенесення розгляду справи, чим, на думку відповідача, позбавив його можливості права на захист своїх інтересів та на рівність перед законом і судом. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, але 23.02.2015 через канцелярію суду звернувся з клопотанням, в якому просив розглянути та затвердити мирову угоду від 18.02.2015, укладену між сторонами по справі. Також, до вказаного клопотання позивачем надано заяву про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі № 908/4600/14 у зв'язку з добровільним врегулюванням спору, а також саму мирову угоду, підписану сторонами. Розгляд наданого клопотання сторони просили здійснювати без їх участі. Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Враховуючи, що сторони    були    належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та відповідач не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою господарським судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 25.02.2015 за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами. Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного. Як свідчать матеріали справи, 27.02.2012 р. між ТОВ “Сервісінвестбуд” (генпідрядник) та ПП “Олнайт” (субпідрядник) укладено договір субпідряду № 77/04, відповідно до умов якого генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати у порядку та на умовах договору будівельно-монтажні роботи на об'єкті “Реконструкція доменного цеху”. Установка по приготуванню та вдуванню ПУТ в горн № 1-5. Корпус вугільної лабораторії та ремонтних майстерень, у відповідності з проектною документацією по переліку, які є невід'ємними частинами договору. Додатковою угодою до договору від 02.07.2012 року сторони узгодили, що вартість робіт складає 429179,96 грн. без обліку ПДВ та  515015,95 грн. з обліком ПДВ. Загальна вартість робіт узгоджена сторонами та складає 981472,52 грн. без обліку ПДВ. Крім того, замовник оплачує ПДВ за ставкою 20%, що діє на момент укладення договору, в розмірі 196294,50 грн. Всього вартість робіт складає 1177767,02 грн. з обліком ПДВ. Звертаючись до суду позивач зазначав, що, свої зобов'язання ПП “Олнайт” за договором субпідряду № 77/04 від 27.02.2012 виконало у повному обсязі, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт та актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013 по 20.05.2014. Проте, відповідач виконані будівельні роботи в повному обсязі не оплатив, чим порушив умови договору та вимоги чинного законодавства України. Матеріали справи також свідчать про те, що 20.09.2012 р. між ПП “Олнайт”  та  ПП “Дайро” (позивач у справі) укладено договір № 20/09 про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого, ПП “Олнайт”  в рахунок погашення заборгованості перед  ПП “Дайро” відступає  останньому право вимоги заборгованості за договором субпідряду №77/04 від 27.02.2012 р., укладеного між  Товариством з обмеженою відповідальністю “Сервісінвестбуд” та Приватним підприємством “Олнайт”, в об'ємах встановлених договором між ПП “Дайро”  та боржником. 30.10.2012 р. на адресу  відповідача було направлено вимогу (вих. № 62) про відступлення ПП “Олнайт” права вимоги за договором №77/04 від 27.02.2012 та з вимогою погасити заборгованість у розмірі 627856,80 грн. позивачу. Відповідач свої зобов'язання по оплаті робіт не заперечував, але зазначена заборгованість станом на 20.05.2014 відповідачем визнана в сумі 243000,91 грн., що  підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків сторін з 01.01.2013 по 20.05.2014. Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 300319,24 грн., які складаються з 243000,91 грн. основного боргу, 5851,99 грн. – 3% річних, 24057,09 грн. втрат від інфляції та 27409,17 грн. пені. Враховуючи, що факт наявності заборгованості відповідача в розмірі 243000,91 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів на підтвердження    сплати боргу на дату подання позову та на прийняття оскаржуваного рішення відповідач не надав, з урахуванням приписів ст.ст. 512, 514, 516, 525, 526, Цивільного Кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з    відповідача основного боргу в сумі 243000,91 грн. є обґрунтованими, відповідають, як вимогам зазначених норм чинного законодавства, так і матеріалам справи, не спростовані відповідачем, а тому визнані такими, що підлягають задоволенню. Також, на підставі ч. 2 ст. 625 місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5851,99 грн. – 3% річних, 24057,09 грн. втрат від інфляції, зважаючи на їх документальну та матеріальну обґрунтованість. Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 27409,17 грн., суд першої інстанції, згідно наданої позивачем заяви про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені, дійшов висновку, що  така відмова не суперечить законодавству і матеріалам справи, не порушує прав або охоронюваних законом інтересів інших осіб, у зв'язку з чим, припинив провадження в цій частині на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України. Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та  правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного. Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не. Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача боргу за договором субпідряду № 77/04 від 27.02.2012, право на стягнення якого у позивача виникло згідно договору відступлення права вимоги № 20/09 від 20.09.2012. Наявність договірних правовідносин між ТОВ “Сервісінвестбуд” та ПП “Олнайт” за договором субпідряду № 77/04 від 27.02.2014 підтверджується матеріалами справи, зокрема проектно-кошторисною документацією, графіками виконаних робіт та передачі обладнання. Факт належного виконання підрядних робіт за договором відповідачем будь-якими доказами не спростовується. 20.09.2012 р. між ПП “Олнайт”  та  ПП “Дайро” укладено договір № 20/09 про відступлення права вимоги, згідно умов якого ПП “Олнайт” (первісний кредитор)  в рахунок погашення заборгованості перед  ПП “Дайро” (новий кредитор) відступає  останньому право вимоги заборгованості за договором субпідряду № 77/04 від 27.02.2012, в об'ємах встановлених договором між ПП “Дайро”  та боржником. Строк дії даного договору – до 31.12.2012. Відповідно до ст. 512 ЦК України однією із підстав заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок заміни кредитора у зобов'язанні встановлений ст. 516 ЦК України, згідно якої заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено  законом або договором. Колегією суддів досліджено, що про таке відступлення права вимоги відповідача було повідомлено ПП “Олнайт”  листом № 62 від 30.10.2012, копія якого надана позивачем до матеріалів справи (а.с. 39). Згідно вказаного повідомлення відповідач повинен сплатити ПП “Дайро” заборгованість в розмірі 627856,80 грн. Підтвердженням того, що відповідач був обізнаний про зміну кредитора та визнав свої зобов'язання перед ПП “Дайро” за договором уступки права вимоги,  є наявні в матеріалах справи докази часткової сплати відповідачем грошових коштів на рахунок ПП “Дайро” з призначенням платежу «за виконані роботи згідно листа № 62 від 30.10.2012) (а.с. 41-43). Таким чином,  з урахуванням часткових проплат, заборгованість відповідача перед позивачем склала 243000,91 грн. Про підтвердження вказаної заборгованості та відсутність у відповідача будь-яких заперечень свідчить підписаний між сторонами у справі акт звірки з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 2430001,91 грн. (а.с. 37), який відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги колегією суддів в якості доказу на підтвердження існуючої заборгованості. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем жодними доказами. Докази сплати боргу у справі відсутні. Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до ст.   33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В апеляційній скарзі відповідач не наводить жодного аргументованого доводу по суті заявлених позовних вимог,    заборгованість перед позивачем жодним доказом не спростовує. В той же час, позивачем надано до суду переконливі  докази на підтвердження факту наявності у відповідача заборгованості в розмірі 2430001,91 грн., право вимоги якої позивач набув згідно договору уступки права вимоги № 20/09 від 20.09.2012, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в зв'язку з доведеністю як самого факту наявності боргу, так і  наявності правових підстав для його стягнення відповідно до приписів ст.ст. 512-516 ЦК України. Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи встановлений судом факт невиконання грошового зобов'язання, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача 24057,09 грн. інфляційних втрат та 5851,99 грн. – 3% річних,  які підтверджені наданим до матеріалів справи документальним розрахунком. В зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Стосовно твердження відповідача щодо не направлення йому позовних матеріалів, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.  Так, посилання відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, повністю спростовуються матеріалами справи, які свідчать про те, що згідно опису вкладення в цінний лист позовна заява разом з додатком була направлена позивачем на адресу відповідача, яка відповідає його фактичному місцезнаходженню, а саме: м. Маріуполь, вул. Краснофлотська, 133  (а.с. 45-46). Доказів неотримання вказаної поштової кореспонденції відповідач до суду апеляційної інстанції не надав. Що стосується наведених відповідачем доводів про те, що суд першої інстанції  не вирішив клопотання відповідача від 28.11.2014 про зобов'язання позивача надіслати ТОВ “Сервісінвестбуд” копію позовної заяви і доданих до неї документів, а також про перенесення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що відповідачем у вказаному клопотанні не аргументовано та не представлено належних документальних доказів поважності причин щодо неможливості товариства забезпечити явку представника у судове засідання першої інстанції, призначене на 03.12.2014, ніяких інших документів або додаткових пояснень щодо суті спору відповідачем не надано, хоча відповідачу було відомо про наявність господарських правовідносин з позивачем, факт яких жодним чином не спростовується та не заперечується під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Отже, наведені відповідачем доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку та є такими, що спростовуються матеріалами справи. Що стосується заявленого сторонами клопотання про затвердження між сторонами мирової угоди від 18.02.2015 у справі № 908/4600/14 у зв'язку з добровільним врегулюванням спору, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для його задоволення на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 121 ГПК України мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Отже, нормами ГПК України не передбачено право апеляційної інстанції застосовувати положення ГПК України щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відмови позивача від позову. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сторони не позбавлені можливості звернутися з заявою про затвердження мирової угоди на стадії виконавчого провадження з примусового виконання рішення в порядку ст. 121 ГПК України. Так, якщо виконавче провадження стосовно судового рішення відкрито, сторони відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом. Заява про затвердження такої мирової угоди розглядається в судовому засіданні за правилами ч. 1 ст. 121 ГПК України (п. 7.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»). З огляду на викладене, колегія суддів, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами    статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що       господарський суд Запорізької області відповідно до наявних у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача. В свою чергу, відповідач не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених в апеляційній скарзі вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 23.04.2012 року. На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -     ПОСТАНОВИЛА:          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісінвестбуд”, м. Маріуполь залишити без задоволення. Рішення господарського суду Запорізької області від 03.12.2014р. у справі            №908/4600/14 залишити без змін. Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.    Повний текст постанови складено та підписано 02.03.2015  року.     Головуючий суддя                                          Тарасова І.В.                                                  суддя                                         Барбашова С.В.                                                                   суддя                                        Горбачова Л.П.