Рішення

від 26.02.2015 по справі 916/5060/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" лютого 2015 р.Справа № 916/5060/14

Позивач: Нерушайська загальноосвітня школа І-ІІІ ступені Татарбунарського району Одеської області

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайський Агро"

про визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 17693,24 грн.

Суддя: Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Воронков В.О. - довіреність від 09.12.2014р.

від відповідача : Саламаха О.В. - довіреність від 06.02.2015р.

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалася перерва з 09.02.2015р. до 12 год.00 хв. 16.02.2015р.

Суть спору: Позивач, Нерушайська загальноосвітня школа І-ІІІ ступені Татарбунарського району Одеської області (надалі - Школа), звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайський Агро" (надалі - ТОВ "ДУНАЙСЬКИЙ АГРО"), в якому просить суд розірвати договір на спільну обробку землі від 11.05.2006р., укладений між Школою та ТОВ "Дунайський Агро"; стягнути з відповідача заборгованість по договору на спільну обробку землі від 11.05.2006р. в сумі 14000 грн., штраф за несвоєчасне внесення плати по договору в розмірі 1400 грн. інфляційні витрати в сумі 1918,12 грн. та 3% річних в сумі 375,12 грн. та зобов'язати відповідача негайно передати Школі земельну ділянку загальною площею 50 га, що розташована території Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер 5125083400:01:001:0025 в стані, придатному для цільового використання.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається те, що Відповідачем було порушено обов'язок щодо своєчасності розрахунків за оспорюваним договором, що є істотною умовою оспорюваного договору, та як зазначає позивач у позові, на час його подачі відповідачем борг не було сплачено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.12.2014р. позовну заяву вх. № 5216/14 від 15.12.2014р. було прийнято судом до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в засіданні суду.

09.02.2015р. від позивача надійшло клопотання (вх. № 2-648/15/13 від 09.02.2015р.) щодо продовження терміну розгляду справи, яке судом було задоволено ухвалою суду від 09.02.2015р.

Позивач - Школа, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Відповідач - ТОВ "Дунайський Агро", проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов, просить суд у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення їх представників, суд встановив:

13.12.2005р. на підставі розпорядження Татарбунарської РДА Нерушайській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів було надано земельну ділянку загальною площею 50 га, що розташована на землях Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області із цільовим призначенням - дослідні і навчальні цілі та ведення підсобного сільського господарства.

27.09.2006р. Школі було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 2057118, який було зареєстровано Тарутинською РДА у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020653500001.

Як вбачається із Державного акту кадастровий номер земельної ділянки 5125083400: 01:001:0025.

11.05.2006р. між Школою (Замовник) та ТОВ Дунайський Агро" (Виконавець) було укладено договорі на спільну обробку землі, відповідно до п.1.1. якого виконавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у договорі, на свій ризик виконати з використанням своїх матеріальних ресурсів сільськогосподарські роботи по вирощуванню сільськогосподарської продукції н земельній ділянці, що належить Замовнику на підставі Державного акту на право постійного користування серії ЯЯ № 2057118, загальною площею 50 га, розташованої на території Нерушайської сільської ради, а Замовник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати Виконавцю в якості оплати за виконані роботи, частину вирощеної сільськогосподарської продукції на вищевказаній земельній ділянці.

Пунктом 2.1. договору визначено, що оплата виконаної Виконавцем роботи, визначеної у п.1.1. цього договору, здійснюється у вигляді та наступних розмірах: грошова плата вноситься на поточний рахунок районного відділу освіти в розмірі 120 (сто двадцять грн.) за один га .

Періодичність внесення плати: до 01.11. кожного року.

Розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках: зміни умов господарювання; підвищення цін, тарифів на сільгосппродукцію та енергоресурси, в наслідок інфляційних процесів; погіршення стану орендованої ділянки не з вини Виконавця; збільшення розмірів ставки земельного податку; з інших випадків, передбачених земельним законодавством України.

У відповідності до п.3.1. договору, виконавець виконує роботи, визначені у п.1.1. договору на протязі сільськогосподарського року, з урахуванням агрономічних вимог, але не пізніше жовтня місяця кожного року.

Як вбачається із п.4.1. договору Виконавець зобов'язаний, зокрема, своїми силами і засобами виконати усі роботи, визначені у п.1.1. договору в строки, необхідні для виконання сільськогосподарських робіт (п.4.1.1.); в 5-денний термін з моменту завершення виконання робіт, визначених в п.1.1. договору, подати Замовникові на підписання Акт здачі-приймання виконаних робіт (п.4.1.5.).

Відповідно до п.п.п.4.2.1.договору Замовник, зобов'язувався визначити і передати виконавцю земельну ділянку, що вказана в.1.1. в 5-денний термін з дня підписання договору.

Згідно із п.8.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 2031р.

14.08.2012р. між Школою та ТОВ "Дунайський Агро" було укладено додаткову угоду до договору від 11.05.2006р. відповідно до якої у розділ 2 договору було внесено зміни, а саме: п.2.1. викладено у наступної редакції: "2.1. плата Замовнику по цьому договору, згідно умов, визначених у п.1.1. цього договору здійснюється в грошовій формі в розмірі 400 грн. (чотириста гривень) на рік за один гектар землі, що спільно обробляється. Загальна ціна договору становить 20 000 (двадцять тисяч) грн. на рік.

Як зазначає позивач, відповідачем прострочено оплату за договором, що на його думку порушує його права та охоронювані законом інтереси, що й зумовило звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Одеської області.

Дослідивши матеріали справи, вислухав пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Стаття 41 Конституції України, ст.319 Цивільного кодексу України гарантують право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

У ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, за змістом статті 1 ГПК України та ст. 15 ЦК України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Стаття 16 ЦК України закріплює кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України (далі ГК України) держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Звернення до суду з вимогою про розірвання договору діючим законодавством передбачено лише у тому випадку, коли право особи чи її законний інтерес порушені.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З системно-правового аналізу оспорюваного договору, суд дійшов до висновку, що метою договору на спільну обробку землі було надання позивачем відповідачу земельної ділянки для здійснення відповідачем господарської діяльності із вирощування сільськогосподарської продукції із сплатою позивачу за користування землею плати у розмірі 400 грн. за га. Загальна ціна договору складає 20 000 грн. на рік. (п.2.1. договору).

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та припустимі докази участі обох сторін в спільної обробці землі. Натомість, як вбачається із матеріалів справи, позивач окрім надання позивачу земельної ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції більш жодними своїми діями не приймав участь у спільної обробці землі з вирощування сільськогосподарської продукції.

Вищенаведене дає підстави суду дійти висновків, щодо відсутності між сторонами за оспорюваним договором правовідносин із сумісної діяльності по обробці земельної ділянки для вирощування сільськогосподарської продукції, та, більше того, про відсутність намірів сторін при його укладенні на встановлення таких правовідносин, оскільки протягом часу дії договору, на думку суду, зміст правовідносин зводився до регулювання питань щодо користування відповідачем земельною ділянкою, що знаходиться у постійному користуванні позивача (із цільовим призначенням - дослідні і навчальні цілі та ведення підсобного сільського господарства) для здійснення підприємницької діяльності із вирощування сільськогосподарської продукції та сплати відповідачем позивачу грошових коштів за зазначене користування землею.

А тому, на думку суду, оспорюваний договір за своєю правовою природою є прихованим договором оренди землі.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найом разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності .

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Детальне регулювання відносини найму земельної ділянки міститься в Законі України "Про оренду землі".

Так, згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 15 Закону України "Про оренду землі" встановлює виключний перелік істотних умов договору оренди землі: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

З урахуванням наведеного суд дійшов до висновку, що оспорюваний договір слід визнати недійсним, виходячи з наступного.

Стаття 13 ЦК України встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Частина 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину вказаних вимог є підставою недійсності правочин (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин, або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, (ст. 236 Цивільного кодексу України).

Крім того, згідно ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09р. №9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст.216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом не приймаються до уваги пояснення відповідача щодо застосування до оспорюваного договору законодавства про спільну діяльність оскільки вони спростовуються наявними матеріалами справи.

Стаття 34 ГПК України чітко визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З урахуванням вищевикладеного, оцінюючи матеріали справи в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог Нерушайської загальноосвітньої школи слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову Нерушайської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступені Татарбунарського району Одеської області - відмовити повністю.

2. Визнати договір на спільну обробку землі від 11.05.2006р., укладений між Нерушайською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступені Татарбунарського району Одеської області (68122, Одеська обл., Татарбунарський район, с. Нерушай, вул. Леніна, буд. 68, код ЄДРЮОФОП 26133129) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайський Агро" (68342, Одеська обл., Кілійський район, с. Новомиколаївка, вул. Леніна, 8, код ЄДРЮОФОП 33010652) недійсним на майбутнє.

3. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайський Агро" (68342, Одеська обл., Кілійський район, с. Новомиколаївка, вул. Леніна, 8, код ЄДРЮОФОП 33010652) повернути Нерушайській загальноосвітній школі І-ІІІ ступені Татарбунарського району Одеської області (68122, Одеська обл., Татарбунарський район, с. Нерушай, вул. Леніна, буд. 68, код ЄДРЮОФОП 26133129) земельну ділянку загальною площею 50 га, що розташована території Нерушайської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер 5125083400:01:001:0025 в стані, придатному для цільового використання.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03 березня 2015 р.

Суддя О.В. Цісельський