Ухвала

від 11.02.2015 по справі 826/8548/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2015 року м. Київ К/800/55587/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Костенка М.І.,

секретаря - Загороднього А.А.,

за участю представника відповідача - Скрипнікової В.С.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євролондрі системс" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року у справі № 826/8548/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євролондрі системс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євролондрі системс " (далі - ТОВ " Євролондрі системс") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2014 року №0007702203, №0007692203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2014 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати та ухвалити нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що керуючись підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ДПІ проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 22 квітня 2014 року за результатами якої складено акт від 08 травня 2014 року №1054/26-59-22-03-19/36353534.

В ході проведення перевірки встановлено порушення підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 131.5 статті 135 підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14 1.103 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.2 статті 138, пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті ПК України на загальну суму 930016,00 грн. та статті 22, пункту 44.1 статті 44, статті 138, статті 188, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 пункту 185.1 статті 185, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6 пункту 201.10 статті 201 ПК України на загальну суму 794011, 00 грн.

Відповідно до названого акту перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 червня 2014 року №0007702203, яким платнику збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 986 351,00 грн. (основний платіж - 794 011,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 192 340, 00 грн.) та №0007692203, яким платнику збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 954 567, 00 грн. (основний платіж - 930 016, 00 грн. штрафні (фінансові) санкції - 24 551, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 199.1 статті 199 ПК України передбачено, що у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Також, пункт 198.6 статті 198 ПК України визначає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог названого Закону.

Норми Закону № 996-XIV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Частиною другою статті 3 Закону № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений № 996-XIV.

Як вбачається з матеріалів справи позивач мав господарські відносини з ТОВ "Атлантік-Сіті " на підставі договору поставки товару за №040511 від 04 травня 2011 року та договору поставки товару за №100112 від 10 січня 2012 року.

На виконання вказаних договорів в матеріалах справи містяться копії: договорів, специфікацій, оборотно-сальдових відомостей, карток-рахунків, податкових та видаткових накладних, банківських виписок, рахунків-фактур, реєстрів довіреностей, товарно-транспортних накладних.

В підтвердження товарності операції позивачем надано документи щодо подальшої реалізації отриманого товару, а саме, товар поставлявся на користь ДМЗ Санаторій "Белоруссия", ДТГО "Південно-західна залізниця", TOB "Діагностично-лікувально-реабілітаційний комплекс "Ріксос-Прикарпаття", ПАТ "Київська кондитерська фабрика "Рошен", TOB "Ярославів Вал", ЗАТ "Спортнивно-оздоровчий комплекс "Монітор", ПП "Ново-Км", TOB "Гранд Готель Аквамарин", TOB "Хотел Менеджмет Груп" тощо.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що видані позивачем видаткові накладні на користь названих контрагентів передують даті укладання договорів поставки з TOB "Атлантік-Сіті" (поставки від 04.05.2011 №040511, від 10.01.2012 №100112), а надана таблиця з відображенням господарських операцій з контрагентами не доводить зворотнього, оскільки відображені дані не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи податковими та видатковими накладними.

З приводу наданих позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій товарно-транспортних накладних, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в таких товарно-транспортних накладних відсутні відомості щодо підтвердження перевезення вантажів, а саме: відомості щодо транспорту, яким проводилось перевезення, державний номер такого транспорту, відсутні відомості про прибуття, вибуття транспорту, пакування, кількість місць, код вантажу, клас вантажу. У зв'язку з наведеним надані позивачем товарно-транспортні накладні не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей підтвердження перевезення вантажу за спірними операціями та, відповідно, вважатися належним доказом виконання спірних операцій.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судом встановлено, що між позивачем та фірмою "Титан" укладено договір №01/09 від 01 вересня 2010 року суборенди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Сурікова, 3 та акт прийому-передачі.

Однак, позивачем на підтвердження факту проплати за договором суборенди надано банківські виписки, відповідно до яких остання оплата здійснена за листопад-грудень 2011 року, тоді як відповідно до поданих товарно-транспортних накладних, товар поставлявся TOB "Атлантік-Сіті" на користь позивача з 04 травня 2011 року (ттн - №04.05/1) по 28 квітня 2012 року (ттн - №36.04/2).

Таким чином, лише наявність договору не є доказом, підтверджуючим факт користування нежитловим приміщенням в період часу, коли повинні здійснюватися поставки товару.

Згідно постанови Верховного суду України від 08 вересня 2009 року у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Викладене свідчить про відсутність необхідної доказової бази в підтвердження факту реального виконання умов договорів, що надало б право позивачу на формування податкового кредиту та валових витрат.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року № 21-425во10 наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки винесені з дотриманням норм чинного податкового законодавства, що не було враховано судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євролондрі системс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді