Ухвала

від 18.02.2015 по справі 814/4840/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року м. Київ К/800/45893/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 року

у справі № 814/4840/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРСАЖ» (далі - позивач, ТОВ «ФОРСАЖ»)

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ФОРСАЖ» звернулось у листопаді 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.08.2013 року № 0001602201 та № 0001612201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 08.07.2013 року по 26.07.2013 року відповідачем проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 02.08.2013 року № 91/14-03-22-01/31882072, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 3.1 ст. 3, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 57 198,00 гривень; пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 502 948,00 гривень.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.08.2013 року: № 0001602201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 502 948,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 125 071,00 гривня; № 0001612201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 57 198,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 843,00 гривні.

Підставою для таких висновків слугували висновки актів інших податкових інспекцій про результати перевірок контрагентів позивача, зокрема, ПП «ЛІКОМ-БУД», ТОВ «ДЕ-ЛОНГА», ТОВ «БУДТРАНС-2009», ТОВ «АДЕКС-ПРОМ», ПП «ПРИМАТЕХ», ТОВ «ОЛС-ВЕСТ», ТОВ «БУД-СЕРВІС 2010», ТОВ «МИК-БУДІВНИЦТВО», ТОВ « 1-ША КОМПАНІЯ», ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ», ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ», «ТОВ «ПАРИТЕТ-78», ТОВ «СК ПАЛЬМІРА», ТОВ «ТЕТРАЛОН», ТОВ «СІЛЬВЕРТЕЛ», ТОВ «СПЕЦ-ІНТЕР-ТОРГ», які містять відомості про неможливість встановити наявність умов для ведення господарської діяльності останніх, у зв'язку з чим, усі операції купівлі-продажу товару (надання послуг) за участю таких підприємств протягом 2009-2012 років підпадають під ознаки нікчемності.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи) з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями (іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних в якості компенсації вартості товарів (послуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці, в тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Склад витрат і порядок їх визнання встановлені статтею 138 ПК України, при цьому, відповідно до п. 138.2, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій із зазначеними контрагентами та правильності формування податкових зобов'язань за такими, позивачем надавалися до перевірки та долучено до матеріалів справи копії договорів, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття робіт, зокрема, з отримання послуг перевезення вантажу, заправки картриджу принтера, виконання субпідрядних будівельних робіт, локальних кошторисів, договірних цін на будівництво, розрахункових документів, які досліджені судами попередніх інстанцій.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий орган, як в акті перевірки так і у ході судового розгляду, не заперечує відповідність зазначених первинних документів вимогам чинного законодавства та не заперечує факту, що вказані контрагенти на момент проведення операцій із позивачем мали право виписувати податкові накладні, оскільки були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Разом з тим, при дослідженні судами долученої позивачем до матеріалів справи довідки встановлено факт використання придбаних будівельних матеріалів, робіт та послуг в межах господарської діяльності товариства, основним видом діяльності якого є будівництво житлових та нежитлових будівель.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкових зобов'язань, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Щодо доводів податкового органу про фіктивність контрагентів позивача, зокрема, ТОВ «СК Пальміра», ТОВ «Спец-Інтер-Торг» та ТОВ «Буд-Сервіс 2010», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Судами встановлено, що матеріали акту перевірки містять посилання відповідача на кримінальну справу порушену 21.03.2012 року СУ ДПС в м. Одесі Одеської області щодо створення фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «СК Пальміра». Однак, в ході судового розгляду судами встановлено, що зазначена кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_5 та інших 05.10.2012 року направлена на розгляд до Приморського районного суду м. Одеси та до теперішнього часу не розглянута. Кримінальна справа відносно гр. ОСОБА_6, який був директором ТОВ «СК Пальміра» на час проведення господарської операції з позивачем, за ст. 205 Кримінального кодексу України на протязі 2012-2014 років до Приморського районного суду м. Одеси не надходила. Податковим органом також не надано будь-яких доказів з приводу надання пояснень ОСОБА_6 щодо непричетності до господарської діяльності ТОВ «СК Пальміра», зокрема, відсутності його підпису на податкових та бухгалтерських документах товариства.

На спростування зазначених доводів відповідача та на підтвердження реальності господарських операцій з даним контрагентом, які відбувались у липні-серпні 2011 року, позивачем надано первинні документи, при дослідженні яких судами попередніх інстанцій встановлено, що такі у повному обсязі підтверджують факт виконання ТОВ «СК Пальміра» субпідрядних будівельних робіт по гідроізоляції стін пожежних резервуарів комплексу по перевантаженню зернових на причалі № 13 (територія морпорту) по вул. Заводській в м. Миколаєві, а також по реконструкції нежитлового об'єкту по вул. Нікольській, 7.

Також, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань відповідача на надані податковій міліції пояснення директора ТОВ «Спец-Інтер-Торг» ОСОБА_7, відповідно до яких остання зареєструвала у липні 2010 року на своє ім'я зазначене товариство на прохання знайомої та будь-яких реєстраційних документів до податкового органу не подавала, а 16.06.2010 року склала довіреність на знайому і в подальшому довіреностей та бухгалтерських документів з приводу діяльності підприємства не підписувала.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Спец-Інтер-Торг» у жовтні 2010 року поставило позивачу будівельні матеріали, зокрема, дошку обрізну, бетон, щити опалубки, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних, розрахункових документів, при дослідженні яких судами встановлено, що останні є первинними документами та у повній мірі відображають реальність зазначених операцій.

Крім того, відповідач в акті перевірки посилається на протокол допиту свідка ОСОБА_8 - директора ТОВ «Буд-Сервіс 2010» від 05.04.2012 року яка пояснила, що у липні 2010 року здійснила реєстрацію підприємства з метою ведення господарської діяльності, однак, в той же день усі реєстраційні документи підприємства були викрадені з її машини та будь-яких дій щодо діяльності останнього вона не здійснювала.

У ході судового розгляду встановлено, що на підставі зазначених пояснень податковий орган звертався до суду з позовом про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів, припинення юридичної особи, за результатами розгляду якого постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року (справа № 2а-4376/12/1470), у задоволені позову відмовлено, з мотивів, що пояснення засновника підприємства щодо непричетності до діяльності підприємства не можуть бути єдиним та достатнім доказом фіктивності діяльності підприємства.

На підтвердження реальності господарської операції з даним контрагентом позивачем долучено до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, зокрема, копії договору поставки, видаткової та податкової накладних, розрахункових документів, при дослідженні яких та з урахуванням ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що операція позивача з придбання у ТОВ «Буд-Сервіс 2010» у листопаді 2010 року піску реально відбулася.

Так, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що доводи податкового органу щодо фіктивності діяльності ТОВ «Спец-Інтер-Торг» та ТОВ «Буд-Сервіс 2010» крім наявних первинних документів, спростовуються встановленим фактом декларування контрагентами позивача своїх зобов'язань по поставці ТОВ «Форсаж» у жовтні-листопаді 2010 року будівельних матеріалів, а також долученим відповідачем листом СУ ФР ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 14.07.2014 року № 5914/7/14-29-09-02-03, яким підтверджено відсутність порушених кримінальних справ відносно службових осіб даних підприємств.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доводи відповідача про нікчемність укладених позивачем з його контрагентами угод та фіктивність останніх є безпідставними та носять характер припущень, оскільки такі не ґрунтуються на дослідженні товарності зазначених договорів та наявності судових рішень про визнання таких недійсними, які за своєю природою є оспорюваними.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 року у справі № 814/4840/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно