Постанова

від 23.02.2015 по справі 907/674/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2015 р. Справа № 907/674/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Галушко Н.А.

Дубник О.П.

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 с. Біла Криниця

Рівненської області

на рішення господарського суду Закарпатської

області від 27.08.2014р.

у справі №907/674/14

за позовом Закарпатського міжрайонного прокурора

з нагляду за додержанням законів у

природоохоронній сфері м. Ужгород

до відповідача-1 Синевирсько-Полянської сільської ради

с. Синовирська-Поляна Міжгірського

району Закарпатської області

до відповідача-2 приватного підприємця ОСОБА_2 с. Біла Криниця

Рівненської області

за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача-2 Закарпатського обласного закритого

акціонерного товариства по туризму та

екскурсіях „Закарпаттурист" м. Ужгород

про визнання недійсними рішень; визнання

недійсним договору оренди землі;

повернення земельної ділянки до земель

резервного фонду Синевирсько-Полянської сільської ради

за участю представників сторін від:

прокурора - позивача: Макогон Ю.І. - старший прокурор управління прокуратури Львівської області;

відповідача-1: не з'явився

відповідача-2: ОСОБА_5 - згідно довіреності б/н від 05.11.2014 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Закарпатської області у даній справі від 10.09.2014 р.

позов прокурора задоволено повністю. Визнано недійсними рішення 20 сесії 5 скликання Синевирсько-Полянської сільської ради від 19.07.2009 р. №315 „Про надання дозволу на складання проекту землеустрою", рішення 18 сесії 6 скликання Синевирсько-Полянської сільської ради від 02.07.2013 р. №203 „Про внесення змін до рішення 20 сесії 5 скликання сільської ради від 19.07.2009 р. №315 „Про вилучення земельної ділянки", рішення 18 сесії 6 скликання Синевирсько-Полянської сільської ради від 02.07.2013 р. №204 „Про внесення змін до рішення 20 сесії 5 скликання сільської ради від 19.07.2009 р. №315 „Про надання дозволу на складання проекту землеустрою" та рішення 21 сесії 6 скликання Синевирсько-Полянської сільської ради від 10.11.2013 р. №231 „Про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки".

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 19.11.2013 р. між Синевирсько-Полянською сільською радою і приватним підприємцем ОСОБА_2 та зобов'язано його повернути земельну ділянку площею 0,38 га (нормативною грошовою оцінкою 509846,00 грн.), яка розташована в с. Синевирська Поляна, урочище „Красний" Міжгірського району Закарпатської області у володіння територіальної громади Синевирсько-Полянської сільської ради.

Стягнуто з Синевирсько-Полянської сільської ради та приватного підприємця ОСОБА_2 в доход державного бюджету України з кожного по 6 316,46 грн. судового збору і видано накази.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт належності спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення підтверджується листом відділу Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області, в якому вказано, що згідно інформації, яка складена на підставі звітів (форми 6-зем) сільських та селищних рад, земельна ділянка площею 0,38 га в с.Синевирська Поляна, урочище „Красний" станом на 01.01.1998 р. внесена згідно інструкції на підставі державного акту на право постійного користування ІІ-ЗК 3002027 №6 від 06.02.1996 р. до розділу 1.7.3 і обліковується як землі рекреаційного призначення.

Прокурор у позові вважає, що і взято до уваги судом першої інстанції як підставу для задоволення позову, що оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування змінено категорію земельної ділянки за цільовим призначенням із рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови, що суперечить Закону України „Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", яким ст.1 введено строком на 5 років мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах.

Судом також встановлено, що цільове призначення спірної земельної ділянки, а саме землі рекреаційного призначення не змінювалося у порядку, встановленому ст. 20 Земельного кодексу України.

Оскільки визнано недійсними рішення органу місцевого самоврядування на підставі яких укладався договір оренди земельної ділянки, відповідно до ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України, його також визнано недійсним як такий, що суперечить чинному земельному законодавству та відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України застосовано наслідки недійсності правочину і зобов'язано відповідача-2 повернути у володіння територіальної громади Синевирсько-Полянської сільської ради спірну земельну ділянку.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, другим відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові та відповідно задовольнити апеляційну скаргу.

Суть апеляційної скарги з урахуванням додаткових пояснень, зареєстрованих у канцелярії апеляційного суду 04.12.2014 р. № 01-04/7245/14 та 21.01.2015 р. № 01-04/264/15 загалом зводиться до того, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України „Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", і помилково встановлено не підтверджений належними та допустимими доказами факт зміни категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням оскарженими рішеннями органу місцевого самоврядування, оскільки така зміна повинна була відбуватися виключно у відповідності до ст. 20 названого кодексу на підставі конкретного з цього приводу рішення органу місцевого самоврядування. Оскаржуваними ж рішеннями Синевирсько-Полянської сільської ради вирішувалися виключно питання надання в оренду земельної ділянки незалежно від її категорії без розгляду та вирішення питання зміни її цільового призначення. При цьому, норми чинного земельного законодавства не містять заборони на передачу в оренду земель рекреаційного призначення. Також, на думку апелянта, помилка допущена відділом Держземагенства у Міжгірському районі № 01/01/8-1233 від 11.10.2013 р., яка надавалася землевпорядній організації для складання проекту землеустрою і у якій було зазначено цільове призначення: для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, не спростовує її категорію згідно переліку, передбаченому у названій вище ст. 19 Земельного кодексу України, як землі рекреаційного призначення.

У відзиві на позов за вих. № 55-32-14 (1947) від 24.10.2014 р. Закарпатський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері послався на ті ж обставини та таке ж правове обґрунтування, які стали підставою прийняття оспорюваного рішення і просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

На виконання ухвал апеляційного суду від 04.12.2014 р., 24.12.2014 р. та від 21.01.2015 р. відділом Держземагенства у Міжгірському районі надіслано в адресу суду письмове пояснення за вих. № 9-713-05-595/2-15 від 04.02.2015 р. у якому зазначено, що довідку за № 01/01/8-1233 від 11.10.2013 р., яка надавалася підприємцю ОСОБА_2 для складання проекту землеустрою і у якій було зазначено цільове призначення: для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, була видана помилково, а згідно іншої довідки без номера та дати, яка додана відділом до такого пояснення, спірна земельна ділянка за цільовим призначенням віднесена для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (код КВ ЦПЗ секція Е-07.01). Також, у поясненні вказано, що спірна земельна ділянка була віднесена до категорії земель рекреаційного призначення ще з дати видання акту постійного землекористування ІІ-ЗК 3002027 для турбази «Карпати»-«Син. Озеро», зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного землекористування за № 6 від 06.02.1996 р. і по теперішній час згадана земельна ділянка у відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України відноситься до земель рекреаційного призначення.

У відзиві на апеляційну скаргу за вих. № 05-06/1 від 29.01.2014 р. Синевирсько-Полянський сільський голова загалом зазначив, що рішення радою про надання в оренду земельної ділянки для підприємця ОСОБА_2 приймалося на підставі виготовленого ТзОВ «Землемір» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, у якій не змінювалося цільове призначення такої земельної ділянки.

Присутній у судовому засіданні прокурор висловив усні заперечення щодо апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, а представник другого відповідача - задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Враховуючи доводи та заперечення представника другого відповідача та прокурора, розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Рішенням 20 сесії 5 скликання Синевирсько-Полянської сільської ради від 19.07.2009 р. №315 „Про надання дозволу на складання проекту землеустрою" вилучено від Закарпатського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист" земельну ділянку 0,38 га, яка розташована на території Синевирсько-Полянської сільської ради, урочище „Красний" Міжгірського району та передано до земель резервного фонду сільської ради у зв'язку з добровільною відмовою та надано дозвіл приватному підприєцю ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо даної ділянки за рахунок земель резервного фонду для комерційної діяльності під готельне приміщення та кафе (а.с. 25).

Наступними рішеннями 18 сесії 6 скликання цієї ж ради від 02.07.2013 р. №203 „Про внесення змін до рішення 20 сесії 5 скликання сільської ради від 19.07.2009 р. №315 „Про вилучення земельної ділянки" та №204 „Про внесення змін до рішення 20 сесії 5 скликання сільської ради від 19.07.2009 р. №315 „Про надання дозволу на складання проекту землеустрою" внесено зміни до вказаного рішення Синевирсько-Полянської сільської ради та надано дозвіл приватному підприємцю ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо земельної ділянки 0,38 га в с.Син.Поляна, урочище „Красний" в оренду за рахунок земель резервного фонду для комерційної діяльності під готельне приміщення та кафе (а.с.26, 27).

ТзОВ „Землемір" на підставі вказаних рішень, виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємцю ОСОБА_2 (а.с. 77-98).

Згідно довідки про правовий статус земельної ділянки за вих. № №1233 від 11.10.2013 р., виданої відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області і яка приєднанана до проекту землеустрою який виготовлявся ТзОВ «Землемір», така земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови. Також, у такій довідці зазначено, що земельна ділянка за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (код КВЕД ЦПЗ секція В-03.08) (а.с. 34)

Рішенням 21 сесії 6 скликання Синевирсько-Полянської сільської ради від 10.11.2013 р. №231 „Про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки", земельну ділянку 0,38 га, яка розташована на території Синевирсько-Полянської сільської ради, урочище „Красний" Міжгірського району надано в користування приватному підприємцю ОСОБА_2 на умовах оренди терміном до 5 років для комерційного використання (під готельне приміщення та кафе)за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район , с. Син.Поляна, ур. Красний (а.с.28).

На підставі вказаних рішень 19.11.2013 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений договір оренди землі. (а.с. 19-23). У п.п. 1.3, 1.4 договору зазначено, що земельна ділянка надається в оренду для комерційного використання (обслуговування магазину). Цільове призначення земельної ділянки: землі комерційного використання.

Вірно встановлено судом першої інстанції, що факт належності спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення підтверджується листом відділу Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області, в якому вказано, що згідно інформації, яка складена на підставі звітів (форми 6-зем) сільських та селищних рад, земельна ділянка площею 0,38 га в с.Син.Поляна, урочище „Красний" станом на 01.01.1998 р. внесена згідно інструкції на підставі державного акту на право постійного користування ІІ-ЗК 3002027 №6 від 06.02.1996 р. до розділу 1.7.3 і обліковується, як землі рекреаційного призначення.

Таким чином, підсумовуючи зазначене, всупереч висновкам суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції встановлено, що ні у рішеннях органу місцевого самоврядування, ні названому договорі оренди землі, мова про зміну категорії земельної ділянки за цільовим призначенням, не ведеться.

При цьому враховується, що у відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 19, ч.ч.1, 2, 5 ст. 20 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно ст.1 „Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", передбачено ввести мораторій строком на п'ять років на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах, а саме: земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень; земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія апеляційного суду приходить до висновку, що оспорюваними ж і зазначеними вище рішеннями органу місцевого самоврядування та договором оренди землі, не вирішувалося у відповідності до названих вище ч.ч.1 та 2 ст. 20 Земельного кодексу України безпосередньо питання про зміну категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням, а лише розглядалися питання про підготовку для надання та безпосередньо надання в оренду спірної земельної ділянки.

Крім цього, сторонами не подавалися та відповідно відсутні у матеріалах справи докази того, що радою розглядалося чи приймалося окреме рішення з приводу зміни категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням у відповідності до ч.ч.1 та 2 ст. 20 Земельного кодексу України.

Правомірною та логічною є правова позиція відповідача, яка безпідставно не врахована судом першої інстанції про те, що помилка допущена відділом Держземагенства у Міжгірському районі № 01/01/8-1233 від 11.10.2013 р., яка надавалася землевпорядній організації для складання проекту землеустрою і у якій було зазначено цільове призначення: для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, фактично не змінює категорію земельної ділянки за цільовим призначенням, а чинним земельним законодавством не передбачена заборона передачі в оренду земельних ділянок рекреаційного призначення.

Тому, помилковим також є посилання суду першої інстанції на ст. 1 Закону України „Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", оскільки у спірних правовідносинах зміна категорії спірної земельної ділянки за цільовим призначенням не відбулася.

Таким чином, зважаючи на підстави та предмет позову, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не вірно зроблено висновки щодо обставин справи та не вірно застосовано норми матеріального права, що у свою чергу згідно п.п. 3 та 4 ст.104 ГПК України, є підставою для скасування рішення.

Оскільки єдиною підставою визнання недійсним оспорюваного договору оренди від 19.11.2013 р. із зобов'язанням другого відповідача повернути органу місцевого самоврядування земельну ділянку яка є предметом оспорюваного договору, стали помилкові висновки суду першої інстанції про невідповідність вимогам закону рішень Синевирсько-Полянської сільської ради, рішення у цій частині також підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову та відповідно із задоволенням апеляційної скарги.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Прокурором не подано суду належних та допустимих доказів, які б в цілому підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу відповідача.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, оскільки позов подавався прокурором самостійно як позивачем і який у відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати такого, сплачений судовий збір за перегляд справи у апеляційній інстанції з урахуванням вимог ст. 49 ГПК України, повернути другому позивачу (апелянту).

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд:

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Рішення господарського суду Закарпатсської області від 10.09.2014 р. у справі № 907/674/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора, відмовити.

3. Повернути приватному підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України сплачений ним згідно квитанції № к15/0/11 від 24.09.2014 р. судовий збір за перегляд справи у апеляційній інстанції у сумі 6 316,46 грн.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий-суддя О.І.Матущак

Судді Н.А.Галушко

О.П.Дубник