Ухвала

від 03.03.2015 по справі 826/19574/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19574/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Гром Л.М., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Горяни Т.М.,

представника відповідача - Чернівської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС РЕС» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «МКС РЕС» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.11.2014 №0006782207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Панга».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Панга» за січень 2014 року, за підсумками якої складено акт від 17.11.2014 №5783/26-58-22-07-17/34187924 та виявлено порушення п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розмірі 36 626,00 грн та занижено податок на додану вартість на суму 308 068,00 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.11.2014 №0006782207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 385 085,00 грн, з них 308 068,00 грн - за основним платежем, 77 017,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Панга», які ґрунтуються на матеріалах перевірки контрагента позивача по взаємовідносинах з ТОВ «СК Вардат Сервіс» за період з 01.01.2013 по 01.03.2014, що відображені в акті Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області №298/22-1/36337313 від 04.06.2014 року. У вказаному акті зазначено, що ТОВ «СК Вардат Сервіс» було створено з метою здійснення діяльності, пов'язаної з неправомірним завищенням податкового кредиту підприємствам реального сектору економіки з метою ухилення від сплати податків, про що свідчать, зокрема, матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №32014130110000034 від 24.03.2014, в ході якого директор та головний бухгалтер ТОВ «СК Вардат Сервіс» надав свідчення про непричетність до діяльності даного підприємства.

Податковим органом встановлено, що ТОВ «Панга» відносило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість внаслідок відносин з ТОВ «СК Вардат Сервіс» за договором субпідряду №29/03-13 від 29.03.2013 щодо виконання будівельних оздоблювальних робіт на об'єкті: багатоквартирний житловий комплекс з вбудованими об'єктами соціальної інфраструктури по вул. Виставкова в селі Чубинське Бориспільського району Київської області. Зважаючи на результати податкової перевірки та досудового розслідування, податковий орган дійшов висновку, що відносини за даним договором мали фіктивний характер.

З огляду на викладене, відповідач, встановивши, що ТОВ «Панга» було стороною виконання підрядних робіт на замовлення позивача на вищевказаному об'єкті будівництва, дійшов висновку, що дані договірні відносини також не спричиняють реальних наслідків, зокрема, для оподаткування. Відтак, відповідач стверджує про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по отриманим від ТОВ «Панга» податковим накладним за січень 2014 року.

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним та ТОВ «Панга» при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що між позивачем, як замовником, та ТОВ «Панга», як генеральним підрядником, було укладено договір генерального підряду №КС-1 від 01.07.2012, відповідно до якого позивачем доручено, а контрагентом - прийнято зобов'язання на завдання замовника і відповідно будівельних норм на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами у відповідності з проектною документацією, на умовах, обумовлених цим договором, виконати всі роботи, необхідні для будівництва і введення в експлуатацію об'єкта: багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими об'єктами соціальної інфраструктури другої черги будівництва, секції 5/1, 5/2, 7/1, 7/2, по вул. Виставкова в селі Чубинське Бориспільського району Київської області.

На підтвердження виконання обумовлених договором робіт протягом січня 2014 року позивачем як до податкової перевірки, так і суду надано довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) та акти приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) на загальну суму 3 714 090,58 грн; виписані виконавцем позивачу податкові накладні № 2, 3, 4, 5, 6 від 31.01.2014 на вказану в актах суму поставки послуг.

Також, позивачем надано докази проведення часткових розрахунків з підрядником за виконані роботи - банківські виписки.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до витягу з ЄДРПОУ, що наявний в матеріалах справи, основним видом діяльності позивача є організація будівництва будівель.

Матеріали справи свідчать також про те, що ТОВ «Панга» має ліцензію Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києва серії АД №071725 на здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури строком дії з 09.07.2012 по 11.10.2014.

Таким чином, як до податкової перевірки, так і суду позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг (виконання робіт) у вищезазначеного контрагента, і що дані господарські відносини узгоджуються зі звичайною для цих підприємств господарською діяльністю.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані документи чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів. Також, відповідність виписаних контрагентом позивачу податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків

При цьому, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що це підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів.

Також, відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Панга» умов для здійснення господарської діяльності.

Натомість, висновки відповідача про відсутність здійснення реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Панга» ґрунтуються на викладеному в акті документальної податкової перевірки цього підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «СК Вардат Сервіс».

Дані висновки відповідача колегією суддів відхиляються, адже при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюватися повинні відносини, які склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Висновок же податкового органу зроблено без надання оцінки первинним документам, які складались безпосередньо між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів також зазначає, що одним із принципів адміністративного судочинства є верховенство права, який застосовується з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч. 2 ст. 8 КАС України).

Так, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року (заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у разі якщо немає доказів залучення платника податку до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкової вигоди, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про незаконну діяльність його постачальників. Інакше, порушується справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «МКС РЕС» та ТОВ «Панга», тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про належне підтвердження матеріалами справи реального здійснення спірних господарських операцій.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2015 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя Л.М. Гром суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 06 березня 2015 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Гром Л.М.

Романчук О.М