Рішення

від 04.03.2015 по справі 910/23521/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2015Справа №910/23521/14

за позовом: Заступника прокурора Оболонського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм», м.Київ, ЄДРПОУ 22911541

за участі третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест», м.Київ, ЄДРПОУ 38952245

за участі третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

Головуючий суддя Любченко М.О.

суддя Васильченко Т.В.

суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

прокурор: Винник О.О. - по посв.

від позивача: Глобенко Л.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: Маслянікова В.В. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора Оболонського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм», м.Київ про внесення змін до договору від 02.08.2005р. оренди земельної ділянки, зареєстрованого 09.08.2005р. за №78-6-00297, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» шляхом викладення п.4.2 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що договір б/н від 02.08.2005р. оренди земельної ділянки, який укладено між позивачем та відповідачем, підлягає приведенню у відповідність до вимог чинного законодавства в частині визначення розміру орендної плати у зв'язку з прийняттям Київською міською радою рішення №89/9146 від 28.02.2013р. «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень ст.288 Податкового кодексу України».

Позивач у поясненнях №08/230-1530 від 18.11.2014р. підтримав вимоги прокурора та зазначив, що внесення змін до договору оренди земельної ділянки на підставі рішення №89/9146 від 28.02.2013р. Київської міської ради та приведення розміру орендної плати у відповідності до положень ст.288 Податкового кодексу України є обґрунтованим.

Відповідач у судовому засіданні 03.12.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на відчуження на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест» нежитлового приміщення, для обслуговування якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» і отримувало у оренду земельну ділянку на підставі договору від 02.08.2005р.

Ухвалою від 03.12.2014р. до участі розгляді справи було залучено в якості третьої особи 1 Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест» та третьої особи 2 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Третя особа 1 у поясненнях б/н від 12.01.2015р. проти позовних вимог заперечувала, з огляду на те, що станом на теперішній час Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест» набуло право власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходить за адресою: м.Київ, вул.Маршала Рокоссовського, 8-б, та здійснює оформлення права оренди на наведену земельну ділянку. Одночасно, за твердженнями вказаного учасника судового процесу, відповідачем подано заяву про згоду на розірвання договору б/н від 02.08.2005р. оренди земельної ділянки.

Третя особа 2 у поясненнях №14-сф від 17.12.2014р. твердження прокурора щодо наявності підстав для внесення змін до договору б/н від 02.08.2005р. оренди земельної ділянки визнала обґрунтованими.

У судове 04.03.2015р. відповідач та третя особа 1 не з'явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» та Товариство з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест» були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи з огляду на наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103032995814 та №0103032995822.

З приводу неявки відповідача та третьої особи 1 у судове засідання 04.03.2014р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014п. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також прийнято до уваги, що ухвалою від 22.01.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

До того ж, судом враховано, що відповідачем та третьою особою 1 вже було висловлено свою правову позицію по суті спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач та третя особа 1 не з'явились у судове засідання 04.03.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та третьої особи 2, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. , види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом до повноважень Київської міської ради в сфері земельних відносин входило, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Як вказувалось вище, у ст.9 Земельного кодексу України зазначено, що до повноважень Київської міської ради, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ч.1 ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно із ч.2 ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст.ст.18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) зазначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.2 ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до п.п.3, 4, 12 Порядку державної реєстрації договорів, що затверджений Постановою №2073 від 25.12.1998р. Кабінету Міністрів України, який діяв на момент проведення державної реєстрації договору від 15.03.2007р., державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Як встановлено судом, 02.08.2005р. на підставі рішення №327/1202 від 23.12.2003р. Київської міської ради між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку.

У п.2.1 договору від 02.08.2005р. контрагенти погодили, що об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул.Маршала Рокоссовського, 8-б в Оболонському районі м.Києва;

- розмір - 5297 кв.м;

- цільове призначення - для експлуатації та обслуговування нежитлового будинку адміністративно-складського призначення;

- кадастровий номер: 8000000000:78:014:0016.

Договір оренди земельної ділянки від 02.08.2005р. було зареєстровано 09.08.2005р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) за №78-6-00297 й скріплено підписом голови та печаткою Київської міської ради.

При цьому, згідно з п.2.2 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення цього договору становила 1 295 242,71 грн.

У п.3.1 договору від 02.08.2005р. зазначено, що останній укладено на 25 років.

Пунктами 4.1, 4.2 спірного правочину погоджено, що визначена договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 2 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Жодних звичаїв ділового обороту, які б передбачали іншу форму внесення змін до договору сторонами суду не повідомлено.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Однак, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Згідно з ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Законом України №309-VI від 03.06.2008р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни до ч.ч.4, 5 ст.21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

У зв'язку із введенням в дію з 01.01.2011р. Податкового кодексу України Закон України «Про плату за землю» втратив чинність (ч.2 прикінцевих положень Податкового кодексу України).

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Пунктами 4.3, 4.7 договору від 15.03.2007р. передбачено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення відповідних змін до договору. Розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, не частіше, ніж один раз на рік.

За змістом ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

За приписами ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як встановлено судом, 28.02.2013р. Київською міською радою було прийнято рішення №89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України», відповідно до якого Київська міська рада вирішили внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. З додатку до вказаного рішення вбачається, що наведеним актом визначено необхідність внесення змін, в тому числі, до договору від 02.08.2005р., який укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм». Наразі, матеріали справи свідчать, що рішення №89/9146 від 28.02.2013р. Київської міської ради було опубліковане 02.04.2013р. у випуску №33(1161) газети «Хрещатик».

Відповідно до п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарскього процесуального кодексу України докази скасування наведеного рішення Київської міської ради в частині внесення змін до договору від 02.08.2005р. оренди земельної ділянки, який укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм».

За таких обставин, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, приймаючи до уваги рішення Київської міської ради про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до приписів ст.288 Податкового кодексу України, яке на теперішній час є чинним та не скасованим, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для внесення змін до договору від 02.08.2005р. в частині визначення розміру орендної плати.

Одночасно, з приводу тверджень відповідача та третьої особи 1 щодо відсутності підстав для внесення змін до договору від 02.08.2005р. з огляду на відчуження нежитлового приміщення, з метою обслуговування якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» і було оформлено право користування земельною ділянкою по вул.Маршала Рокоссовського, 8-б в Оболонському районі м.Києва, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За змістом ч.2 ст.120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до п.«е» ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

За приписами ч.3 ст.7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно з п.7 ч.1 ст.31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

При цьому, частиною 3 ст.31 вказаного Закону України встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Статтею 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

З аналізу наведених норм матеріального права слідує, що у зв'язку з переходом права власності на об'єкти нерухомості відбувається перехід до набувача тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування.

При цьому, судом враховано, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях міської ради, і чинним законодавством України не передбачено автоматичного переходу до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах оренди від відчужувача цього майна, оскільки виникнення такого права у набувача можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, яке в матеріалах даної справи відсутнє.

Відповідно до п.2.10 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно.

Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень».

З огляду на викладене, господарський суд зазначає, що особа яка є власником будівлі, має право ініціювати одержання земельної ділянки у власність або у користування, проте розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Аналогічну правову позицію наведено у п.2.12 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Одночасно, виходячи зі змісту положень чинного законодавства України, господарський суд зазначає, що перехід права власності на нерухоме майно не свідчить про автоматичне припинення дії договору оренди землі, проте, є підставою для розірвання такого договору в загальному чи судовому порядку. Такий висновок суду підтверджується позицією Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 06.06.2011р. по справі №11/227, від 20.08.2013р. по справі №18/5005/12936/2011.

Як свідчать матеріали справи, на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою від 19.06.2014р. господарського суду м.Києва по справі №5011-15/5513-2012, Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» було передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест» нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м.Київ, Оболонський район, вул.Маршала Рокоссовського, 8-б. Майнові права третьої особи 1 підтверджуються наявним в матеріалах справи свідоцтвом від 26.08.2014р. про право власності.

За твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест», які підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, останнім подано до Київської міської ради заяву про оформлення права користування на земельну ділянку, що знаходиться по вул.Маршала Рокоссовського, 8-б в Оболонському районі м.Києва.

Проте, станом на момент вирішення спору в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази оформлення права користування вказаною земельною ділянкою за Товариством з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест», припинення договору від 03.12.2014р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» та повернення земельної ділянки позивачу.

Як зазначено в Наказі №186 від 25.03.2010р. Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Узагальнюючого податкового роз'яснення щодо плати за землю з юридичних осіб» та листі №3184/7/15-0717з від 17.02.2010р. Державної податкової адміністрації України «Про сплату орендної плати за землі державної та комунальної власності», у випадку, якщо орендарі земель державної і комунальної власності відчужили право власності на житлові будинки, будівлі або споруди, що розміщені на орендованих земельних ділянках та не повернули орендодавцю у встановленому порядку зазначені земельні ділянки, такі орендарі є платниками орендної плати за землю до бюджету на підставі укладених договорів оренди землі до моменту втрати чинності таких договорів.

Отже, оскільки право користування земельною ділянкою на умовах правовідносин оренди із власником землі у нового власника об'єкта нерухомості не виникло, тому і правові підстави в силу наведених норм вважати договір оренди земельної ділянки від 02.08.2005р., який укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм», припиненим у господарського суду відсутні. Аналогічну позицію викладено Вищим господарським судом України в постановах від 30.08.2011р. по справі №17/8д/11, від 24.05.2012р. по справі №36/233пд, від 03.12.2013р. по справі №922/2347/13.

Ухвалами суду від 03.12.2014р., 17.12.2014р. та 12.01.2015р. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було зобов'язано надати відомості щодо припинення договору від 02.08.2005р. оренди земельної ділянки, зареєстрованого 09.08.2005р. за №78-6-00297.

У судовому засіданні 04.03.2015р. представником позивача та третьої особи 2 наголошено, що акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки між орендарем та орендодавцем не складався та не підписувався, зміни до спірного правочину не вносились, у передбаченому чинним законодавством порядку договір від 02.08.2005р. не розривався.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку відчуження відповідачем на користь третьої особи 1 нерухомого майна, для утримання якого і було отримано у користування земельну ділянку на підставі спірного правочину, не спростовує наявності підстав для внесення змін до договору від 02.08.2005р.

Таким чином, приймаючи до уваги вищезазначене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову заступника прокурора Оболонського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» про внесення змін до договору від 02.08.2005р. оренди земельної ділянки.

Клопотання б/н від 03.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» та б/н від 12.01.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест» про припинення провадження з огляду на відчуження нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці, що передана у користування відповідачу, та процес оформлення землекористування третьою особою залишено судом без задоволення з наступних підстав.

Згідно з п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Вичерпний перелік підстав припинення провадження у справі визначено у ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Проте, відповідачем та третьою особою 1 у розглядуваній заяві не наведено доказів відсутності між сторонами спірних питань. Одночасно. В судових засіданнях прокурор, позивач та третя особа 2 проти припинення провадження по справі заперечили.

У даному випадку, задоволення клопотання про припинення провадження могло б спричинити порушення інтересів та прав держави в особі Київської міської ради на захист своїх прав у судовому порядку, справедливе рішення та свідчити про недотримання судом принципів повного та всебічного розгляду всіх обставин справи.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «МДМ Інвест» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» про припинення провадження були залишені господарським судом без задоволення.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 1218 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги заступника прокурора Оболонського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм», м.Київ про внесення змін до договору від 02.08.2005р. оренди земельної ділянки, зареєстрованого 09.08.2005р. за №78-6-00297, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм», шляхом викладення п.4.2 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».

Внести зміни до п.4.2 договору від 02.08.2005р. оренди земельної ділянки, який укладено між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм», та зареєстровано 09.08.2005р. за №78-6-00297 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), виклавши вказаний пункт в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три) відсотка від її нормативної грошової оцінки».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфарм» (04201, м.Київ, просп.Маршала Рокосовського, буд.8-б, ЄДРПОУ 22911541) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1218 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.03.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 06.03.2015р.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Васильченко Т.В.

Суддя Ломака В.С.