Ухвала

від 24.02.2015 по справі 820/12962/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року м. Київ К/800/56933/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року по справі № 820/12962/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Ресурс» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес-Ресурс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2014 року №0000822201, від 21.03.2014 року №0000832201, від 06.06.2014 року № 0001802201, від 06.06.2014 року №0001812201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Прогрес-Ресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства.

Згідно висновків перевірки встановлено порушення пп.1.20.2, пп.1.20.5 п.1.20 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201, п.316.2 ст.316, п.1, пп.2 п.2 Розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 40/10320 (далі - Положення №637).

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Крім того, згідно з п.2.6 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій про те, що здійснений на підставі прибуткового касового ордеру № 21 від 23.08.2011 року запис № 1 на сторінці 21 касової книги позивача про отримання 8672,00 грн. в АТ «Астра Банк» підтверджує, що отримані 23.08.2011 року в АТ «Астра Банк» готівкові коштів в сумі 8672,00 грн. оприбутковано в касу позивача у день їх одержання - 23.08.2011 року відповідно до приписів п.2.6 Положення № 637, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача.

Також, згідно з п.314.1 ст.314 Податкового кодексу України платниками збору є суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які провадять діяльність з постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Пунктом 315.1 ст.315 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування збором є вартість природного газу в обсязі, відпущеному кожній категорії споживачів у звітному періоді, яка визначається на підставі актів приймання-передачі газу, підписаних платником та відповідним споживачем (для населення - на підставі облікових документів), з урахуванням відповідного тарифу.

Відповідно до п.317.2 ст.317 Податкового кодексу України під діючим тарифом слід розуміти ціну природного газу для відповідної категорії споживачів без урахування тарифів на його транспортування і постачання споживачам та суми податку на додану вартість.

Згідно із п.316.1 ст.316 Податкового кодексу України збір справляється у розмірі 2 відсотків на обсяги природного газу, що постачаються для таких категорій споживачів: а) підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб'єктів господарювання, зокрема блочні (модульні) котельні (в обсязі, що використовується для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води); б) бюджетні установи; в) промислові та інші суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ.

Відповідно до п.316.2 ст.316 Податкового кодексу України на обсяги природного газу, що постачається для населення, збір справляється у розмірі 4 відсотків.

Згідно з п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 08.07.2010 № 2467-VI побутові споживачі природного газу (населення) - це фізичні особи, які отримують природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень.

З огляду на ст.ст.10, 13 Закону № 2467-VI договори на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не укладаються у разі постачання природного газу населенню.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, об'єктом оподаткування збором у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності у розмірі 4 відсотків є вартість природного газу, яка дорівнює тарифу (ціні природного газу) для населення. Реалізація природного газу населенню здійснюється на підставі ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом, за роздрібними цінами, встановленими Національною комісією регулювання електроенергетики.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі ліцензії на постачання природного газу за нерегульованим тарифом № 294 від 12.03.2009 року та укладених договорів на постачання природного газу від 06.12.2010 року здійснював постачання природного газу споживачам за вільними цінами, що перевищували роздрібні ціні на природний газ для потреб населення, встановлені Національною комісією регулювання електроенергетики, та відповідали граничному рівню цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання, встановленому Національною комісією регулювання електроенергетики.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо правомірності нарахування позивачем на вартість поставленого ним природного газу, яка відповідає ціні природного газу для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання, збору у розмірі 2 %, який справляється на обсяги природного газу, що постачається для промислових та суб'єктів господарювання.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року по справі № 820/12962/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Сірош М.В. підпис Юрченко В.П.