Ухвала

від 25.02.2015 по справі 2а-5923/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2015 року м. Київ К/9991/65185/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Стадницькій Ю.Є.,

за участю представників:

позивача - Кравчука А.С.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012

у справі № 2а-5923/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія «Просопонбуд» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0000672250.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів, підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Володимир» (далі - ТОВ ВКФ «Володимир») та з приватним підприємством «Дніпрорембуд-сервіс» (далі - ПП «Дніпрорембуд-сервіс»).

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що первинні документи, підписані від імені постачальника невстановленою особою, не мають підтверджувальної сили та не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що ДПІ було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з питань фінансово-господарських відносин з ПП «Дніпрорембуд-сервіс» за квітень 2011 року та з ТОВ ВКФ «Володимир» за жовтень 2011 року.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 20.02.2012 № 386/2250/33228262, в якому відображено висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні товарно-матеріальний цінностей та підрядних робіт, поставлених названими контрагентами. На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на установлені у рамках контрольно-перевірочних заходів факти підписання усіх первинних документів податкової та бухгалтерської звітності від імені названих постачальників іншими особами, ніж ті, які значаться керівниками цих юридичних осіб. У зв'язку з цим ДПІ не визнала документальним підтвердженням даних податкового обліку Товариства складені цими постачальником первинні документи.

Наведене стало підставою для прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0000672250, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 265 774 грн. (у тому числі 248 085 грн. за основним платежем та 17689 грн. за штрафними санкціями).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки контролюючим органом це не спростовано належними доказами.

Як вбачається з установлених судами обставин даної справи, у зв'язку з необхідністю виконання своїх зобов'язань з поставки підрядних робіт перед третіми особами (товариством з обмеженою відповідальністю «Газреконструкція» та товариством з обмеженою відповідальністю «Екта») позивачем було залучено до виконання цих робіт ПП «Дніпрорембудсервіс» та придбано необхідні будівельні матеріали у ТОВ ВКФ «Володимир».

Виконання господарських операцій з названими контрагентами оформлено договорами, актами приймання-передачі робіт, податковими накладними, видатковими накладними; оплата позивачем придбаних товарів та робіт засвідчена платіжними дорученнями (копії яких долучені до матеріалів справи).

Наведені первинні документи, як встановили суди, оформлені з дотримання вимог, установлених частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Доводи відповідача, якими він мотивує правомірність оспорюваного нарахування, не є достатнім свідченням недобросовісності платника (позивача у справі).

Адже у випадку реальності господарських операцій висновок про недостовірність первинних документів, підписаних іншими особами ніж ті, що значаться в установчих документах постачальників їх керівниками, не може слугувати самостійною підставою для визнання податкової вигоди необґрунтованої за відсутності інших фактів та обставин. Підписання документів неповноважною особою не виключає реальність виконання господарської операції. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

Неприпустимим є позбавлення платника права на податкову вигоду з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, й за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.

Крім того, слід зазначити, що власне показання директора ПП «Дніпрорембудсервіс» ОСОБА_2 щодо заперечення своєї причетності до діяльності цього підприємства, також необхідно оцінювати критично, позаяк дана особа є зацікавленою в уникненні відповідальності за можливе невідображення операцій з поставки робіт у податковій звітності.

Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного збагачення за допомогою бюджетних коштів, що може призводити до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та порушення конституційних прав і свобод інших платників. У розглядуваній справі існування таких обставин ДПІ не доведено.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали неправомірним оспорюване податкове повідомлення-рішення та обґрунтовано задовольнили позов.

Оскільки у даній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 у справі № 2а-5923/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько