Ухвала

від 03.03.2015 по справі 826/11929/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2015 р. м. Київ К/800/67319/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Константинова О.Г. від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИ.ТІ.ЕЛ.» на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі № 826/11929/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИ.ТІ.ЕЛ.» доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖИ.ТІ.ЕЛ» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2014 за № 0001902202 та № 0001912202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ «Декос Альянс» за період з 01.07.2011-31.12.2011, за результатом якої складено акт перевірки від 17.04.2014 за № 163/26-57-22-02-09/35755742;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.228, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.139.1.1., пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 193 656 грн., та п.44.1 ст.44, ст.185, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 168 396,7 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення від 06.05.2014 № 0001912202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на 193 656 грн. за основним платежем;

2) податкове повідомлення-рішення від 06.05.2014 № 0001902202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 210 496 грн. (з яких: 168 397грн. - основний платіж та 42 099 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення рішення без змін.

Підставою для нарахування позивачу спірних сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток слугував висновок контролюючого органу, що надання товарів та послуг ТОВ «Декос Альянс» позивачу оформлювалося лише документально, а фактично послуги не надавалися, а тому відповідач вважає відсутнім факт реального вчинення господарських операцій за період, який підлягав перевірці.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не було доведено реальності здійснення господарських операцій та факту отримання від контрагента товарів і послуг, а наявні первинні документи заповнені з недоліками та не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не включають у себе відомостей щодо місця їх складання, а також посад і прізвищ осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а тому, за висновками судів попередніх інстанцій, наявні акти не дають можливості визначити порядок формування ціни, фактичних об'ємів перевезеного, розвантаженого товару, витрат контрагента, пов'язаних з наданням таких послуг.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх передчасними та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість у спірному періоді врегульований положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Крім того, з аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.

Оскільки, відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вказали про недоліки, наявні у первинних документах, судова колегія вважає за потрібне зазначити, що наявний у платника податку неналежним чином оформлений первинний документ не може бути підставою для віднесення сплачених сум до валових витрат та сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту лише за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність здійснених господарських операцій. При цьому, лише факт наявності недоліків в актах приймання-передачі сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту та валових витрат платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИ.ТІ.ЕЛ.» задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний