Постанова

від 28.05.2015 по справі 826/11929/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2015 року № 826/11929/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Джи.Ті.Ел.» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2014р. №0001902202 (форма «Р») про стягнення податку на додану вартість у розмірі 168397,00грн., штрафних санкцій 42099,00грн.; від 06.05.14р. №0001912202 про стягнення податку на прибуток у розмірі 193656,00грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.14р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2015р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.14р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014р. - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вищевказаній ухвалі касаційної інстанції вказано, що суду слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції; дослідити факти, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Адміністративний позов мотивовано тим, що висновки викладені в акті перевірки щодо нереальності здійснення господарських відносин не відповідають об'єктивним обставинам та реальній дійсності, не підтверджені жодними доказами, оскільки господарські відносини позивача та контрагентів є реальними та такими, що спрямовані на настання правових наслідків, що підтверджується первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні, представники позивача, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача, в судове засідання не з'явився, хоча про місце, час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином. За змістом заперечень на адміністративний позов, наявних в матеріалах справи, відповідач проти позову заперечує, посилаючись на правомірність прийнятих рішень, оскільки, контрагент позивача здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою прикриття незаконної діяльності, що свідчить про відсутність наявності реального руху активів.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі наказу від 04.04.2014 року № 582 та направлення на проведення перевірки від 04.04.2014 № 558/22-06, відповідно до пп. 78.1.1, 78.1.11 п. 78.1, ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" (код ЄДРПОУ 35755742) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ "Декос Альянс" (код ЄДРПОУ 37505731) за період з 01.07.2011-31.12.2011, за результатом якої складено акт перевірки від 17.04.2014 № 163/26-57-22-02-09/35755742.

В ході проведення перевірки встановлено порушення: пп. 14.1.228, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 139.1.1., 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 193656,00 грн.; п. 44.1 ст. 44, ст. 185, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 168 396,70 грн.

На підставі акту перевірки від 17.04.2014 №163/26-57-22-02-09/35755742 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014:

- № 0001912202, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 193656,00 грн., з якої: за основним платежем - 193 656,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн. за платежем: податок на прибуток, код платежу: 301102100;

- № 0001902202, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 210496,00 грн., з якої: за основним платежем - 168397,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 42 099,00 грн. за платежем: ПДВ, код платежу: 3014010100.

Не погоджуючись з вищевказаними висновками податкового органу, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.07.2014 залишено без задоволення первинну скаргу ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ", податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014 №0001912202 та № 0001902202 - без змін.

Рішенням Міндоходів України від 28.07.2014 залишено без задоволення скаргу ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ", а податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014 № 0001912202 та №0001902202 та рішення ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.07.2014 - без змін.

Позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями від 06.05.2014 № 0001912202 та № 0001902202, що зумовило його звернення до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За змістом.185.1. ст.185 Податкового кодексу об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України;г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, виходячи зі змісту підпункту 139.1.9 пункту 139.1 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а)порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 27 березня 2012 року по справі №21-737во10 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судом, позивач мав господарські відносини з ТОВ "Декос Альянс" на підставі договору надання транспортно-експедиційних послуг №07Д-2012 від 01.07.2011.

Контролюючим органом здійснено перевірку повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за період з 01.07.11р. по 31.12.11р. при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за період 01.04.11р. по 31.07.13р. при взаємовідносинах з ТОВ "Декос Альянс" встановлено завищення даних показників у сумі 841983,30грн.

За період з 01.07.2011р. по 31.12.2011р. ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 925447,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" (замовник) та ТОВ "Декос Альянс" (експедитор), в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір надання транспортно-експедиційних послуг № 07Д-2012 від 01.07.2011.

Як встановлено судом, первинні документи ТОВ "Декос Альянс" (код ЄДРПОУ 37505731) підписані директором ОСОБА_1

Згідно умов даного договору, експедитор зобов'язується за плату і за рахунок замовника забезпечити надання транспортно-експедиційних послуг, а також інші послуги пов'язані з перевезенням, а замовник зобов'язується оплачувати надані експедитором послуги.

Відповідно до п. 2.1 договору, послуги надаються на підставі заявки, в якій визначаються характеристики вантажу, вантажоодержувач, адреса розвантаження та ін.

П. 2.5 договору закріплена та визначена товарно-транспортна документація, а саме: акт виконаних робіт, податкова накладна, реєстр наданих послуг.

Однак, згідно п. 2.6 договору, в разі виявлення невідповідності у кількості та якості вантажу (упаковки) під час навантаження, водій робить відмітку про такі обставини на видатковій накладній.

При проведенні перевірки, відповідачем використано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2013 № 757/20619/13-к.

Згідно даної ухвали, було встановлено, що ОСОБА_1 на прохання свого знайомого - ОСОБА_2, за обіцянку в майбутньому щодо отримання кредиту в банківській установі, погодився внести зміни до складу учасників суб'єкта підприємництва, підписавши статут ТОВ "Декос Альянс" (код ЄДРПОУ 37505731) та протокол загальних зборів № 2 про призначення ОСОБА_1 на посаду директора підприємства, а також за вказівкою ОСОБА_2 підписав, як директор товариства, довіреність на уповноваження невідомих осіб, з метою прикриття незаконної діяльності фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності.

Крім цього, згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2013 № 757/20619/13-к встановлено, що ОСОБА_1 визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, зареєструвавши фіктивний суб'єкт господарювання - ТОВ "Декос Альянс".

Враховуючи викладене, відповідач, за результатами проведення перевірки прийшов до висновку про проведення контрагентом позивача, транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадку, коли для цілей оподаткування операції враховані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або відображені операції, не зумовлені розумними економічними або іншими причинами.

Таким чином, окрім формальних вимог щодо оформлення господарської операції, умовою визнання податкової вигоди платника є прояв платником належного ступеня обережності при виборі контрагента. Наведене передбачає встановлення обставин щодо укладення та виконання договору з контрагентом у світлі реальності господарської операції. Якщо суд встановлює, що основною метою платника було отримання доходу виключно або переважно за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну економічну діяльність, у визнанні права на податкову вигоду можу бути відмовлено. При цьому реальність господарської операції визначається не лише фактичною наявністю та рухом активу, але й реальністю виконання операції саме конкретним контрагентом, тобто наявністю прямого зв'язку з певним постачальником. Платник, який не забезпечив документальне підтвердження відомостей та обґрунтованість вимог, на підставі яких він претендує на податковий кредит та витрати, несе ризик несприятливих наслідків своєї бездіяльності у вигляді можливого позбавлення права на податкову вигоду.

У справі, що розглядається, витрати та податковий кредит в оспорюваних сумах були сформовані Товариством за операціями з надання транспортно-експедиційних послуг, а також інших послуг пов'язаних з перевезенням.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: акти здачі-прийняття робіт (транспортно-експедиційні послуги), реєстри наданих послуг (адресати отримання), податкові накладні, видаткові накладні та довіреності.

Крім цього, правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Проте, позивачем не було надано до суду наступні документи, що є обов'язковими до складання, згідно вимог законодавства: товарно-транспортні накладні (оскільки, доставка здійснювалася транспортним засобом), та не надані банківські виписки чи платіжні доручення щодо підтвердження оплати наданих послуг за договором.

Докази, надані позивачем, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Дослідивши надані позивачем письмові докази суд дійшов висновку, що вони не є достатніми для підтвердження фактичної передачі товару (виконання послуг) від продавця до покупця та в повній мірі не відображають рух товару (послуг).

Суд звертає увагу на наступне: документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Специфіка окремої господарської операції, за звичай, визначається за договірними зобов'язаннями.

При цьому, слід зазначити, що наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат можуть сформуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

Під час здійснення контрольно-перевірочних заходів податковою інспекцією встановлено обставини відносно спірного контрагента, які свідчать про неможливість здійснення ним господарської діяльності та встановлено факти, що свідчать про наявність ознак "фіктивності".

В силу чинного законодавства обов'язок підтвердити правомірність податкового кредиту та витрат первинними документами покладений на платника - покупця, позаяк саме він є суб'єктом, що обчислює кінцеву суму податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету. При цьому документи, які обґрунтовують витрати та податковий кредит, повинні відображати достовірну інформацію. У даному разі подані Товариством первинні документи не засвідчують реальності господарських операцій та не містять достовірних відомостей.

Платником не подано доказів про перевірку ділової репутації контрагента, не наведено фактів про обставини укладення та виконання договорів.

Підписуючи договори та одержуючи від названого постачальника податкові накладні та інші первинні документи, позивач знав, що на підставі цих документів ним будуть формуватися дані податкового обліку, а тому повинен був пересвідчитися у тому, що ці документи підписані уповноваженою особою та містять достовірні відомості.

З огляду на викладене, реальність господарської операції з придбання товарів має підтверджуватись також документами про фізичне виконання зобов'язань, необхідність складення яких випливає з умов договірних зобов'язань за укладеними суб'єктами господарювання угодами.

Отже, податковим органом у процесі перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованим контрагентом, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично викладене свідчить про те, що позивачем було створено штучну видимість здійснення господарських операцій з названим контрагентом шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цим контрагентом. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про те, що платникові має бути відмовлено в одержанні податкової вигоди, на яку він претендує, та погоджується із правомірністю оспорюваних нарахувань.

З огляду на те, що в ході розгляду справи не підтверджено факту реальності задекларованих господарських операцій позивача з контрагентом та наявності у них ділової мети, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про допущення позивачем порушень податкової дисципліни.

Суд, оцінивши з дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій докази, дійшов висновку, про те, що вони не дають можливості встановити реальність здійснення операцій, а свідчать про те, що господарські операції з ТОВ "Декос Альянс" оформлялись лише документально.

Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено реальності господарських операцій з контрагентом, суд погоджується з висновком податкового органу про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та зменшено суму оподатковуваного доходу на суму витрат, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову..

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, а відтак і правомірності вчинених дій та прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, справляється судовий збір у розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративногопозову товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" - відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖИ.ТІ.ЕЛ" (код ЄДРПОУ 35755742) решту суми судового збору у розмірі 4383,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят три грн. 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов