Постанова

від 04.03.2015 по справі 914/3930/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р. Справа № 914/3930/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний Аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" від 19.12.2014 р. № 2859 (вх. № 01-05/1341/15 від 06.01.2015 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2014 року з урахуванням ухвали місцевого суду від 12.12.2014 р. у справі про виправлення описки при зазначенні дати постановлення рішення у справі № 914/3930/14 (суддя Крупник Р.В.),

порушеній за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Авіа», м. Київ,

До відповідача: Державного підприємства «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», м. Львів,

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Люкс», м. Харків,

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Поліс-Плюс», м. Харків,

Про: визнання недійсною односторонню відмову від Договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26 вересня 2013 року вчинену Державним підприємством «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» та зобов'язати проводити рекламні компанії згідно з умовами Договору (згідно заяви про зміну предмета позову від 26.11.14 р.) та стягнення судового збору.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: Пономарьова Ю.В. - п/к за довіреністю № 256 від 02.12.2014 р., Кецко В.Я. - п/к за довіреністю № 258 від 04.12.2014 р.;

від позивача: Іваненко М.А. - п/к за довіреністю від 21 жовтня 2014 р.;

від третьої особи-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не прибув,

від третьої осби-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За клопотанням Апелянта здійснюється технічна фіксація судового процесу.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 06.01.2015 р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 р. у склад колегії для розгляду справи № 914/3930/14 Господарського суду Львівської області введено суддів - Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний Аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" від 19.12.2014 р. № 2859 (вх. № 01-05/1341/15 від 06.01.2015 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 11.02.2015 року, про що сторони та третя особа-1 були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а.с. 5, 6, 7).

Через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вх. № 01-05/626/15 від 05.02.2015 р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду поступила Заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Поліс-Плюс» про залучення цього Товариства до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, з підстав зазначених у Заяві (том ІІ, а.с. 67-79).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 р. у справі № 914/3930/14 розгляд справи відкладено на 18.02.2015 р., про що сторони (том ІІ, а.с. 92) та третя особа-1, були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІІ, а.с. 91/зворот).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 р. у справі № 914/3930/14 залучено до участі у даній справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Поліс-Плюс», м. Харків, та розгляд справи відкладено на 04.03.2015 р., про що сторони та третя особа-1 були повідомлені згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а.с. 102/зворот), а третя особа-2 - рекомендованою поштою за юридичною адресою, так і за фактичною адресою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а.с. 103, 104).

В судове засідання, яке відбулось 04.03.2015 р. представники апелянта/відповідача прибули, надали усні пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримали, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2014 р. по справі № 914/3930/14 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити ТзОВ «Атлант Авіа» в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача прибув, подав Відзив на апеляційну скаргу (том ІІ, а.с. 34-43), проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, повторно, повноважного представника в судове засідання не направила, Відзиву (пояснення) на апеляційну скаргу не подала (не надіслала), про причини неприбуття представника - не повідомила. В матеріалах справи наявний лист № 703 від 18.11.2014 року, в якому ТзОВ "Атлантіс Люкс" повідомило суд першої інстанції, що між ним та Аеропортом немає жодних господарських відносин та будь-яких договорів про надання рекламних чи інших послуг укладено не було.

Третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, повноважного представника в судове засідання не направила, про причини неприбуття представника - не повідомила, через канцелярію суду за вх. № 01-04/1458/15 від 03.03.2015 р. третьою особою-2 подано Відзив, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» та скасувати судове рішення господарського суду від 05.12.2014 р. у справі № 914/3930/14 повністю, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТзОВ «Атлант Авіа» відмовити повністю.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони та треті особи своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представників третіх осіб-1 та 2, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» та розгляд справи № 914/3930/14 призначено на 11.02.2015 р. про що сторони та треті особи-1 та 2 були повідомлені належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи (том ІІ, а.с. 5, 6, 7), про відкладення розгляду справи згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІІ, а.с. 92, 91/зворот, 102/зворот, 103).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Статті 22 та 27 ГПК України зобов'язують сторони та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Крім того, в ухвалі суду від 18.02.2015 р. участь повноважних представників сторін та третіх осіб-1 та 2 судом обов'язковою не визнавалась (том ІІ, а. с. 101-102).

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 914/3930/14.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.12.2014 року з урахуванням ухвали місцевого суду від 12.12.2014 р. у справі про виправлення описки при зазначенні дати постановлення рішення у справі № 914/3930/14 (суддя Крупник Р.В.) позов задоволено повністю. Визнано недійсною односторонню відмову від Договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26 вересня 2013 року, вчинену Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" та оформлену листом "Про розірвання договору" № 1216 від 17.06.2014 року. Зобов'язано Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" проводити рекламні кампанії в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Авіа" на рекламоносіях та територіях, що належать Державному підприємству "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" відповідно до умов Договору про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26 вересня 2013 року, стягнуто з Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Авіа" 2436,00 грн. судового збору та повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Атлант Авіа" з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у розмірі 8604,00 грн., сплачений згідно платіжного доручення № 77 від 22.09.2014 р. (том І, а.с. 228, 229, 230-241), ухвала Господарського суду Львівської області від 12.12.2014 р. у справі № 914/3930/14 про виправлення описки при зазначенні дати постановлення судового рішення у справі (том І, а.с. 245-246).

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 05.12.2014 р. у справі № 914/3930/14, Апелянт/відповідач (Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького") звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05.12.2014 р. у справі № 914/3930/14 та постановити нове рішення, яким відмовити ТзОВ «Атлант Авіа» в задоволенні позову в повному обсязі (том ІІ, а.с. 8-14).

Скаржник апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення не повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по даній справі.

Так, Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що протягом існування договірних відносин, позивач, неодноразово, порушував строки оплати наданих послуг, а також недотримувався умов пункту 3.4.11 Договору, в якому передбачено його обов'язок щомісячно до 5-го числа місяця надавати довідку про надходження грошових коштів на рахунки позивача за розміщення реклами. Також, що позивач недобросовісно виконував покладені обов'язки, зокрема: не виконував технічних умов наданих технічними службами аеропорту, по закінченню терміну рекламної кампанії відмовлявся демонтувати рекламні матеріали. Апелянт зазначає, що пунктом 5.3 Договору передбачено, що договір може бути розірваний з ініціативи будь-якої сторони в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання іншою стороною умов цього Договору з обов'язковим письмовим попередженням за 90 календарних днів до передбачуваної дати розірвання іншої сторони, а тому, направивши лист від 17.06.2014 року про розірвання договору Відповідач реалізував своє право, яке йому надано умовами Договору.

Разом з тим, на думку представників Апелянта/відповідача, вимогу про визнання недійсною односторонньої відмови від договору не може бути задоволено, оскільки право на односторонню відмову передбачено Договором, що відповідає вимогам ст. 611, ч. 3 ст.651, ст. 907 ЦК України, ст.ст. 188, 216 ГК України. Скаржник вважає безпідставною вимогу про зобов'язання відповідача проводити рекламну кампанію відповідно до умов Договору, оскільки виходячи з вимог ст.ст. 6, 11, 509, 627 ЦК України суд не вправі підміняти сторони, які є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Також, на думку представників Апелянта, не може застосовуватися судова практика на котру покликається позивач, так як розірвання договору відбувалося не згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України на підставі рішення суду за наявності істотних порушень договору, а в порядку ч.3 ст.651, ст.907 ЦК України згідно досягнутих домовленостей сторін, які обумовлювались при укладенні договору про надання послуг. Разом з тим, Апелянт покликається на те, що правовідносини між сторонами, які виникли за договором про надання послуг, регулюються спеціальними вимогами Глави 65 Цивільного кодексу України, і спеціальна норма закону, а саме ст. 907 Цивільного кодексу України має переважне право у застосуванні перед іншими нормами, які регулюють договірні правовідносини, зокрема перед статтею 651 Цивільного кодексу України. Апелянт також стверджує, що розбіжності у даті письмового попередження про розірвання договору може бути підставою лише у зміні дати розірвання договору, а не у визнанні недійсною односторонню відмову від договору.

Колегією суддів встановлено, що Апелянт/відповідач: Державне підприємство «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (скорочене найменування: ДП «МА «Львів» ім. Данила Галицького» є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи: 33073442, місцезнаходження юридичної особи: 79000, Львівська обл., місто Львів, Залізничний район, АЕРОПОРТ ЦА, що підтверджується витягом з ЄДРЮО та ФОП (том І, а.с. 90-91, 138-139, 173-174), Статутом Державного підприємства (том І, а.с. 130-136), випискою з ЄДРПОУ (том І, а.с. 137, 140).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант Авіа» (скорочене найменування: ТОВ «Атлант Авіа») є юридичною особою з моменту його державної реєстрації, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи: 38895292, місцезнаходження юридичної особи: 03124, м. Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок, 7, що підтверджується Статутом Товариства (том І, а.с. 66-82), відомостями з ЄДРПОУ (том І. а.с. 83-84), витягом з ЄДРЮО та ФОП (том І, а.с. 85-88, 177-178).

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Люкс» (скорочене найменування: ТзОВ «Атлантіс Люкс») є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи: 34861579, місцезнаходження юридичної особи, згідно Витягу ЄДРЮО та ФОП станом на 14.11.2014 р. (том І, а.с. 175-176): 61140, Харківська обл., місто Харків, Червонозаводський район, проспект Гагаріна, будинок, 38, квартира, 32.

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Поліс-Плюс» (скорочене найменування: ТзОВ «Мега-Поліс-Плюс») є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи: 31634884, місцезнаходження юридичної особи згідно Витягу ЄДРЮО та ФОП станом на 22.01.2015 р. (том ІІ, а.с. 76-78): 61010, Харківська обл., місто Харків, Червонозаводський район, вулиця Георгіївська, будинок, 10 та Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (том ІІ, а.с. 79).

Як вбачається з матеріалів даної справи, 05.11.2014 р. на розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Авіа" (надалі - Позивач) до Державного підприємства "Міжнародний Аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" (надалі - Відповідач, Аеропорт) про визнання недійсною односторонньої відмови від Договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р., визнання Договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р. продовженим. Позовні матеріали були скеровані Позивачем до Господарського суду Львівської області по-пошті, згідно відтиску печатки поштового зв'язку, 23.10.2014 р. (том І, а.с. 101).

Ухвалою місцевого господарського суду від 06.11.2014 р. порушено провадження у справі № 914/3930/14, залучено до участі у справі ТзОВ "Атлантіс Люкс" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Як вбачається з матеріалів даної справи, в судом першої інстанції, 27.11.2014 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову, в якій він просить визнати недійсною односторонню відмову від договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 р., вчинену ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" ім. Данила Галицького", а також просить зобов'язати ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" ім. Данила Галицького" проводити рекламні кампанії в інтересах ТОВ "Атлант Авіа" на рекламоносіях та територіях, що належать ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" ім. Данила Галицького", відповідно до Договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 р.

В процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції, ухвалою від 18.02.2015 р. у справі № 914/3930/14 до участі у справі залучено третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Поліс-Плюс», м. Харків.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, 26.09.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант Авіа» (Позивач - по справі, за Договором - Рекламодавець) та Державним підприємством «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (Відповідач - по справі, за Договором - Розповсюджувач) було укладено Договір про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 та додаткові угоди, зокрема, Додаткова угода № 2 «Перелік Рекламоносіїв» (далі за текстом - Договір)(том І, а.с. 23-28, 29-32).

Зазначений Договір укладено між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином згідно ст. 204 ЦК України.

За своїми основними та не основними (другорядними) ознаками зазначений вище правочин є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Як зазначено в частині 2 цієї статті, положення цієї глави (тобто глави 63 ЦК України) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до п.1.1 Договору, Розповсюджувач проводить рекламні кампанії в інтересах Рекламодавця на рекламоносіях та територіях, що належать Розповсюджувачу, а Рекламодавець приймає та сплачує такі послуги розповсюджувача в порядку та на умовах, передбачених даним Договором (том І, а.с.23-32).

Пунктом 3.2 Договору сторони передбачили, що відповідач зобов'язується, зокрема, вчасно виставляти рахунки для оплати послуг (п/п.3.2.2), до 10-го числа місяця, наступного за звітнім, направляти позивачу Акт приймання-передачі послуг, який позивач зобов'язується підписати та надіслати протягом 10-ти днів з моменту його отримання. Якщо протягом цього строку Акт приймання-передачі наданих послуг не буде повернутий, такий Акт вважатиметься підписаним сторонами (п/п.3.2.7 Договору). Також відповідач зобов'язується не укладати з будь-якими іншими рекламодавцями протягом дії цього договору договори/угоди, предметом яких є надання аеропортом рекламних послуг або здійснення будь-якої іншої рекламної діяльності на території аеропорту (пп.3.2.8 Договору).

Водночас за умовами Договору, позивач зобов'язується здійснювати розрахунки з відповідачем у відповідності до вимог даного Договору (п/п.3.4.9), прийняти надані послуги шляхом підписання Акту прийому-передачі послуг (п/п.3.4.10), а також, щомісячно, до 5-го числа місяця надавати довідку про надходження грошових коштів на рахунки позивача за розміщення реклами на території аеропорту та відповідні документальні підтвердження (завірені належним чином копії укладених позивачем договорів з контрагентами на розміщення реклами та виписки з банку, які свідчать про надходження коштів на рахунки позивача від реклами) (пп.3.4.11 Договору).

Згідно п.4.3 Договору сторони погодили, що за надані відповідно до цього Договору послуги рекламодавець зобов'язується, щомісячно, сплачувати Розповсюджувачу додаткову винагороду, яка складається з 50% надходжень грошових коштів на рахунки Рекламодавця за розміщення реклами на території аеропорту відповідно до укладених між Рекламодавцем та контрагентами договорів за мінусом вартості діючих рекламних кампаній, яка визначена сторонами, відповідно до п. 4.2 цього Договору та погоджена сторонами шляхом обміну листами, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 4.4 Договору сторони домовились про те, що розмір щомісячних платежів на користь розповсюджувача за цим Договором після спливу 6 (шести) місяців з моменту набуття чинності цим Договором, повинен складати не менше 70 000,00 грн. з ПДВ.

Розповсюджувач щомісячно до 10-го числа місяця наступного за звітним виставляє Рекламодавцю рахунок для сплати, а Рекламодавець до 15-го числа кожного місяця здійснює його оплату (п. 4.3 Договору).

Згідно п.5.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року.

У пункті 5.3. Договору сторони передбачили, що даний договір може бути розірваний з ініціативи будь-якої сторони в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання іншою стороною умов цього Договору з обов'язковим письмовим попередженням за 90 (дев'яносто) календарних днів до передбачуваної дати розірвання іншої Сторони.

Місцевим судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що за надання послуг з розміщення рекламних матеріалів за квітень 2014 року відповідачем було виставлено позивачу такі рахунки, а саме: рахунок № 04-0000347 від 30.04.2014 року на суму 480,00 грн., рахунок № 04-0000348 від 30.04.2014 року на суму 2500,00 грн., а також рахунок № 04-0000349 від 30.04.2014 року на суму 20000,00 грн. (а.с. 33-35). Вказані рахунки позивачем оплачено повністю 27.05.2014 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 26.05.2014 року № 39, № 40 та № 41 (том І, а.с. 36-38).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами додатково було підписано Акт № 05-0000256 від 31.05.2014 року про надання послуг з проведення рекламної кампанії за квітень 2014 року на загальну суму 47020,00 грн. (том І, а.с.43).

Крім цього, між сторонами підписано Акт № 05-0000262 від 31.05.2014 року про надання послуг з проведення рекламної кампанії за травень 2014 року на загальну суму 70000,00 грн. (а.с.44).

На підставі вказаних Актів, а також укладеного Договору, відповідачем виставлено рахунок № 05-0000367 від 31.05.2014 року на суму 47020,00 грн., а також рахунок № 05-0000368 від 31.05.2014 року на суму 70000,00 грн. (том І, а.с. 39-40).

У відзиві на позов (том І. а.с. 127-129), Відповідач зазначає про те, що вказані рахунки були надіслані позивачу електронною поштою лише - 11.06.2014 року (рядки 19-20 зверху сторінки другої описової частини Відзиву на позов )(том І, а.с. 128) та зазначене підтверджує копією, неналежним чином засвідченого витягу з електронної пошти: v.rasjak, от: v.rasjak < v.rasjak@airoport.lviv.ua >, відправлено /оправлено/: 11.06.2014 р. /11 июня 2014 г./ 12:27, кому: Катерина Штепа, рахунки, сканування 0014.pdf; сканування 0015.pdf., наданого Відповідачем (том І, а.с. 144).

Як встановлено місцевим господарським судом, позивач оплатив дані рахунки відповідно, 20.06.2014 року та 24.06.2014 року, що підтверджується платіжними дорученнями № 47 від 20.06.2014 року та № 49 від 24.06.2014 року (том І, а.с. 41-42).

На підставі матеріалів справи місцевим судом встановлено, що 19.06.2014 року відповідачем направлено Генеральному директору ТзОВ «Атлант авіа» Тельновій І.В., за адресою: вул. Костельна, 9, офіс 33, м. Київ, 01001, по-пошті (том І, а.с. 211) лист № 1216 від 17.06.2014 року "Про розірвання договору" (а.с. 209).

У цьому листі зазначено, що у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Атлант Авіа" умов Договору № ОД/2013/09/26/2 про надання рекламних послуг від 26.09.2013 року, а саме: п. 4.4 Договору, наслідком якого стало утворення дебіторської заборгованості у розмірі 117020,00 грн. станом на 16.06.2014 року, керуючись п.5.3 Договору, відповідач повідомив позивача про розірвання з 16.09.2014 р. Договору № ОД/2013/09/26/2 про надання рекламних послуг.

З інформаційної довідки, взятої з офіційного сайту Укрпошти (а.с. 212) вбачається, що вказаний лист позивач отримав - 23.06.2014 року . Крім цього, факт отримання вказаного листа позивачем не заперечується.

Як встановлено місцевим судом, після направлення листа від 17.06.2014 року про розірвання договору між сторонами у справі оформлялися та підписувалися Акти про надання послуг: № 06-0000326 від 30.06.2014 р. (том І, а.с. 57), № 07-0000340 від 31.07.2014 р. (том І, а.с. 58) та № 08-0000363 від 31.08.2014 р. (том І, а.с. 59) з проведення рекламної кампанії згідно п. 4.4. дог. № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 р., відповідно, за червень 2014 р., за липень 2014 р. та за серпень 2014 року.

Вказані Акти про надання послуг підписані представниками обох сторін Договору без будь-яких застережень, зауважень та/або претензій.

На підставі вказаних Актів про надання послуг відповідачем виставлялися позивачу рахунки на оплату: № 06-0000363 від 30.06.2014 р. (том І, а.с. 49), № 07-0000412 від 31.07.2014 р. (том І, а.с. 50) та № 08-0000436 від 31.08.2014р. (том І, а.с. 51 ) , які Позивачем були оплачені в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 54 від 16.07.2014 р. (том І, а.с. 52), № 65 від 14.08.2014 р. (том І, а.с. 53), № 66 від 15.08.2014 р. (том І, а.с. 54) та № 72 від 09.09.2014 р. (том І, а.с. 55).

Також судом встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що 22.10.2014 року позивачем на підставі Договору № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 р., оплачено 70000,00 грн. з ПДВ 20% за рекламну кампанію за вересень 2014 року (том І, а.с.56). При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що за вказаний місяць між сторонами підписувався Акт наданих послуг чи відповідачем виставлявся позивачу відповідний рахунок. Водночас, докази повернення цих коштів позивачу теж відсутні у справі. Не подано таких доказів сторонами і до апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що в порядку досудового врегулювання спору, Позивачем 05.08.2014 року було направлено відповідачу лист, в якому він просить останнього утриматися від дій, спрямованих на розірвання Договору в односторонньому порядку (том І, а.с.45-48).

Разом з тим, 14.10.2014 року відповідачем направлено Генеральному директору ТОВ «Атлант авіа» Тельновій І.В., за адресою: вул. Костельна, 9, офіс 33, м. Київ, 01001 (том І, а.с. 99) лист за № 2305 "Щодо демонтажу рекламних конструкцій", в якому відповідач просить позивача демонтувати рекламні конструкції, оскільки 16.09.2014 року дія Договору завершилася. В іншому випадку дані рекламні конструкції буде демонтовано та утилізовано протягом 3 діб.

Встановивши наведені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю, з огляду на наступне.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами . До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин (частина 3 статті 202 Цивільного кодексу України), оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Право на односторонню відмову від договору є суб'єктивним цивільним правом, яким управомочена сторона користується на свій розсуд.

Отже, для розгляду справи по суті необхідно встановити який правочин вчинений відповідачем в односторонньому порядку та настання якого юридичного наслідку спрямоване його волевиявлення, виходячи із змісту правочину.

З аналізу вищенаведених норм права та волевиявлення відповідача вбачається, що ним 17.06.2014 р. вчинено в односторонньому порядку правочин, із змісту якого випливає юридичний наслідок цивільно-правового характеру - розірвання договірних правовідносин, достроково, з 16.09.2014 р., що тягне за собою припинення відповідних прав та обов'язків сторін.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Предметом даного спору є вимоги ТзОВ "Атлант Авіа" до Державного підприємства «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» про визнання недійсною односторонньої відмови від Договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 року, вчиненої Державного підприємства «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» та оформленої листом № 1216 від 17.06.2014 року "Про розірвання договору" та зобов'язання відповідача надавати рекламні послуги згідно укладеного Договору.

Підставами даного позову є невідповідність відмови від договору вимогам чинного законодавства України.

Суд зазначає, що з огляду на наведені положення законодавства, вчинена відповідачем відмова від договору являється одностороннім правоприпиняючим правочином, який призводить до припинення первісного договірного зобов'язання -Договору про надання рекламних послуг. Відтак, у відповідності до положень ч.2 ст. 16 ЦК України, вказана відмова може бути визнана недійсною за наявності для цього підстав.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як зазначено в п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р., вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи дані роз'яснення слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Як встановлено місцевим судом, між позивачем та відповідачем було укладено Договір про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 року терміном до 31.12.2018 року.

За своїм правовим характером вказаний Договір є договором про надання послуг, а тому відносини за ним регулюються, зокрема, главою 63 ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом (ст. 907 ЦК України).

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п.1 ч.1 ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Одночасно аналіз господарського законодавства дає підстави кваліфікувати як тотожні відмові від договору оперативно-господарські санкції, передбачені ч.1 ст. 236 ГК України - односторонню відмову від виконання зобов'язання у разі порушення зобов'язання іншою стороною, а також відмову від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного контрагентом.

Як оперативну санкцію у вигляді відмови від договору можна трактувати і установлену ч.6 ст.193 ГК України відмову від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Таким чином право вдатися до відмови від договору, що передбачене чинним законодавством України, може бути пов'язане із фактом вчинення цивільного правопорушення, а може надаватися незалежно від дій іншого контрагента. Якщо в одному випадку відмова від договору може поставати як різновид так званих оперативних санкцій або заходів оперативного впливу, то у другому - як такий передбачений законом або договором засіб захисту інтересів уповноваженої особи, існування котрого безпосередньо не пов'язане з імовірністю порушення і необхідністю захисту суб'єктивних прав, що випливають із даного договору. У першому з двох означених випадків відмова від договору ґрунтується на факті порушення зобов'язання з боку боржника і виконує правоохоронну та запобіжну функції, забезпечуючи тим самим належне виконання зобов'язання. У такий спосіб здійснюється захист права, яке є складовою змісту порушених договірних правовідносин і якому кореспондує певний обов'язок, недотриманий несправним контрагентом.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що вимогу про визнання недійсною односторонню відмову від договору не може бути задоволено, оскільки позивачем було порушено умови договору, а право на односторонню відмову у зв'язку із порушенням чи неналежним виконанням контрагентом умов договору передбачено самим Договором, що відповідає вимогам ст. 611, ч.3 ст. 651, ст. 907 ЦК України, ст.ст. 188, 216 ГК України.

З цього приводу належить зазначити, що передбачене умовами Договору право на його односторонню відмову не є свідченням правомірності відмови від договору вчиненої відповідачем і оформленої листом № 1216 від 17.06.2014 року (том І, а.с. 209), з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, відповідно до ч.1 ст.907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом , іншим законом або за домовленістю сторін .

В пункті 5.3 Договору про надання рекламних послуг сторони обумовили, що даний договір може бути розірваний з ініціативи будь-якої сторони в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання іншою стороною умов цього Договору з обов'язковим письмовим попередженням за 90 (дев'яносто) календарних днів до передбачуваної дати розірвання іншої сторони .

При цьому, з вказаних умов договору вбачається, що днем попередження про розірвання договору слід вважати день, у який інша сторона одержала надіслане їй відповідне письмове повідомлення.

У листі № 1216 від 17.06.2014 року "Про розірвання договору" Апелянт/відповідач зазначив днем припинення договору - 16.09.2014 року. У листі за № 2305 від 14.10.2014 року "Щодо демонтажу рекламних конструкцій" відповідач повторно наголошує на тому, що договір припинився 16.09.2014 року. Відтак, враховуючи вказану дату припинення договору, у відповідності до п.5.3 Договору, письмове попередження позивача (одержання ним листа № 1216 від 17.06.2014р.) мало відбутися не пізніше 18.06.2014 року.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з списку згрупованих поштових відправлень та з інформації про відстеження пересилання поштових відправлень, взятої з офіційного сайту Укрпошти (а.с. 208-211), лист № 1216 від 17.06.2014 року був відправлений рекомендованою кореспонденцією № 7900040248389 на адресу позивача (01001, м. Київ, вул. Костельна, 9) лише 19.06.2014 року та вручений останньому - 23.06.2014 року.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вчинено односторонню відмову від Договору про надання рекламних послуг всупереч вимогам ст. 907 ЦК України, які передбачають, що така відмова має вчинятися в порядку встановленому за домовленістю сторін.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги твердження представників відповідача, що вказаний факт може слугувати лише підставою для перенесення дати припинення Договору, а не підставою для визнання недійсною відмови від нього.

Так, за приписами ст.ст. 251, 252 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

В даному випадку, вчиняючи односторонній правочин про відмову від договору, відповідач самостійно визначив у ньому термін з настанням якого припиняються договірні відносини із позивачем та не передбачив можливості зміни цього терміну до 90 календарних днів, у зв'язку із запізнілим отриманням цього листа. Відтак суд керується датою встановленою відповідачем і не вправі її змінювати. А тому, враховуючи вказану дату, відмова від договору здійснювалася всупереч вимогам ст. 907 ЦК України, що слугує підставою для визнання її недійсною.

Крім цього, як вбачається з п.5.3 Договору, підставою для його одностороннього розірвання є невиконання або неналежне виконання іншою стороною умов цього Договору.

Разом з тим, не кожне порушення умов договору може слугувати підставою для його розірвання. Враховуючи той факт, що організаційно-правові наслідки повної відмови від договору є аналогічними наслідкам його розірвання за рішенням суду, відтак у разі виникнення спору щодо законності підстав відмови від договору, з урахуванням приписів ст. 8 ЦК України, при оцінці такої законності до застосування підлягають положення ст. 651 ЦК України, які регулюють підстави для зміни або розірвання договору за рішенням суду.

Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6-75цс13, яка в силу положень ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою при вирішенні даної справи, суд висловив правову позицію про те, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди ; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Як вбачається із змісту листа № 1216 від 17.06.2014 року "Про розірвання договору" відповідач зазначає, що внаслідок неналежного виконання позивачем п.4.4 Договору, станом на 16.06.2014 року утворилася дебіторська заборгованість у розмірі 117020,00 грн., що слугує підставою для одностороннього розірвання договору.

Як встановлено судом, заборгованість про котру зазначено в листі - це оплата за надання послуг з проведення рекламної кампанії за квітень 2014 року на загальну суму 47020,00 грн., яка підтверджується підписаним між сторонами Актом № 05-0000256 від 31.05.2014 року, а також оплата за надання послуг з проведення рекламної кампанії за травень 2014 року на загальну суму 70000,00 грн., яка підтверджується Актом № 05-0000262 від 31.05.2014 року.

Згідно умов п.4.3 Договору відповідач рахунки щодо сплати коштів за відповідні місяці повинен був виставити позивачу до 10.06.2014 року, однак, що не заперечується представниками Апелянта/відповідача, дані рахунки були ним виставлені лише 11.06.2014 року. Позивач, в свою чергу, вказані рахунки повинен був оплатити до 15.06.2014 року, а враховуючи те, що кінцевий день оплатити припадав на неділю (вихідний), то згідно приписів ч.5 ст.254 ЦК України, кінцевим днем оплати вказаних коштів було 16.06.2014 року, тобто перший за ним робочий день.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач рахунок № 05-0000367 від 31.05.2014 року на суму 47020,00 грн., а також рахунок № 05-0000368 від 31.05.2014 року на суму 70000,00 грн. оплатив, відповідно, 20.06.2014 року та 24.06.2014 року, що підтверджується платіжними дорученнями № 47 від 20.06.2014 року та № 49 від 24.06.2014 року .

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, Апелянтом/відповідачем не спростовано, що за квітень 2014 року позивачем допущено прострочення оплати на 3 дні, а за травень 2014 року - на 7 днів. При цьому, станом на момент оформлення відмови від договору, прострочення позивача становило лише один день .

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивачем повністю оплачувалися всі рахунки, які виставлялися відповідачем, як до відмови від договору, так і після неї. Станом на момент розгляду справи судом, заборгованість позивача перед відповідачем відсутня.

Відтак, враховуючи незначний термін прострочення, який був викликаний, в тому числі, і недотриманням відповідачем строків передачі рахунків для їх оплати, порушення про котрі зазначено в листі від 17.06.2014 року № 1216, не можуть являтися істотними та такими, що є достатніми для відмови від договору. Станом на момент оформлення відмови, вказані порушення не спричинили ніякої шкоди (докази спричинення шкоди відсутні в матеріалах справи), а тому за відсутності такого критерію порушення умов договору, як розмір завданої шкоди, відсутніми є правові підстави для відмови від договору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що з аналізу статті 237 ГК України вбачається, що наявність шкоди також є необхідним критерієм правопорушення для застосування відмови від договору, як оперативно-господарської санкції.

Зокрема, відповідно до частини першої вказаної статті підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення , у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

В даному випадку, за відсутності спричиненої шкоди, Апелянт/відповідач не вважається таким, що потерпів від незначного прострочення оплати за надані послуги.

Суд не бере до уваги покликання представників відповідача, що підставою для відмови від договору також слугували неодноразові порушення позивачем строків оплати наданих послуг, недотримання умов пункту 3.4.11 Договору, невиконання технічних умов наданих технічними службами аеропорту, оскільки з листа "Про розірвання договору" № 1216 від 17.06.2014 року не вбачається, що ці порушення лягли в основу відмови.

Апелянт/відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що Позивач, неодноразово, порушував строки оплати наданих послуг, що слугувало підставою для розірвання договору. Однак на думку колегії суддів, зазначене твердження спростовується наступним.

В пункті 4.4. Договору сторони передбачили, що розмір щомісячних платежів, здійснюваних Позивачем на користь Відповідача, після спливу 6 місяців з моменту набуття чинності Договором, повинен складати не менше 70000,00 грн. Тобто передбачена Договором ставка діє з квітня 2014 року , враховуючи, що між сторонами у справі оформлялися та підписувалися Акти про надання послуг: № 06-0000326 від 30.06.2014 р., № 07-0000340 від 31.07.2014 р. та № 08-0000363 від 31.08.2014 р. (том І, а.с. 57, 58, 59) з проведення рекламної кампанії згідно п. 4.4. дог. № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 р., відповідно, за червень 2014 р., за липень 2014 р. та за серпень 2014 року, які підписані представниками обох сторін Договору без будь-яких застережень, на підставі вказаних Актів відповідачем виставлялися позивачу рахунки на оплату: № 06-0000363 від 30.06.2014 р., № 07-0000412 від 31.07.2014 р. та № 08-0000436 від 31.08.2014р. (том І, а.с. 49, 50, 51 ) , які Позивачем були оплачені в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 54 від 16.07.2014 р., № 65 від 14.08.2014 р., № 66 від 15.08.2014 р. та № 72 від 09.09.2014 р. (том І, а.с. 52 - 55), 22.10.2014 року позивачем на підставі Договору № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 р., оплачено 70000,00 грн. з ПДВ 20% за рекламну кампанію за вересень 2014 року (том І, а.с. 56), слід також зазначити, що Апелянтом/відповідачем не спростовано, що за квітень 2014 року позивачем допущено прострочення оплати на 3 дні, а за травень 2014 року - на 7 днів, при цьому, місцевим судом встановлено, Апелянтом не спростовано, що станом на момент оформлення відмови від договору (17.06.2014 р.), прострочення позивача становило лише один день, що не може вважатися «неодноразовим, порушенням строків оплати наданих послуг».

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що з огляду на викладене, вчинений ДП "Міжнародний Аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" правочин про односторонню відмову від договору не відповідає вимогам, які встановлені частинами першою статті 203 ЦК України, оскільки суперечить положенням ст.ст. 651, 907 ЦК України та ст. 237 ГК України. Відтак він підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи зазначене, у зв'язку із визнанням недійсною відмови від договору, укладений між сторонами Договір про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 року вважається таким, що діє протягом строку, який обумовлено в ньому.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, з матеріалів справи, зокрема листа відповідача № 2305 від 14.10.2014 року "Щодо демонтажу рекламних конструкцій" вбачається, що останній вчиняє дії, які свідчать про уникнення ним від виконання своїх обов'язків, передбачених договором.

Одним із передбачених ст. 16 ЦК України способів захисту є примусове виконання обов'язку в натурі, який застосовується в тих випадках, коли відповідач зобов'язаний вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовляється чи уникає можливості виконати такий обов'язок.

Таким чином, вимога позивача про зобов'язання відповідача проводити рекламні кампанії та територіях, що належать відповідачу відповідно до Договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р. є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення повністю.

При цьому суд не погоджується з твердженням представників Апелянта/відповідача, що задовольняючи вказану вимогу, суд підміняє сторони, які є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Так, задоволення вказаної вимоги є не способом укладення договору чи визначення його умов, а наслідком реституції недійсності правоприпиняючого правочину, яку суд вправі застосовувати за заявою сторони.

Представники Апелянта у судовому засіданні надаючи пояснення по суті апеляційної скарги, покликалися також на право ДП "Міжнародний Аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" у будь-який час розірвати договір та, відповідно, укласти договір, з іншим контрагентом, як от, 01.09.2014 р. було укладено Договір № ОД/2014/09/01/01 про надання рекламних послуг з ТзОВ «Мега-Поліс-Плюс» (третя особа без самостійних вимог на предмет спору у даній справі)(том ІІ, а.с. 70-75), при цьому Апелянт посилається на принцип свободи договору, закріплений у ст. 627 ЦК України.

Слід зазначити, що право ДП "Міжнародний Аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" на розірвання будь-якого договору (договорів) передбачено чинним законодавством. Однак сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір зобов'язана, в свою чергу, дотримуватися приписів чинного законодавства України, адже реалізація принципу свободи договору сторонами можлива виключно за умови, що сторонами при цьому було дотримано: положення законодавства, звичаї ділового обороту, вимоги добросовісності, розумності і справедливості.

Окремо варто зауважити, що з урахуванням зазначеного, правомірність односторонньої відмови від договору як санкції, має бути оцінена з огляду на співрозмірність порушення господарським санкціям, що застосовуються за його порушення, яка полягає у тому, що застосування відповідної господарської санкції не повинно значно перевищувати втрати управленої сторони.

Покликання Апелянта в апеляційній скарзі на те, що стаття 907 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою закону і має переважне право у застосуванні перед іншими нормами, які регулюють договірні відносини, зокрема перед ст. 651 Цивільного кодексу України, є безпідставним.

За своїм характером Цивільний кодекс є актом універсальної дії, що застосовується до регулювання будь-яких відносин, які знаходяться у сфері дії приватного права і не регламентуються спеціальним законодавством. Це означає, що він може субсидіарно застосовуватися, навіть без спеціальної згадки про це, до сімейних, підприємницьких та інших відносин, які безпосередньо не врегульовані нормами відповідного кодексу (іншого спеціального закону) і ґрунтуються на рівноправності становища сторін цих відносин. При застосуванні норм ЦК слід враховувати особливості структури цього Кодексу і не обмежуватися при вирішенні питань реалізації суб'єктивних прав зверненням лише до котрогось із розділів Кодексу, а мати на увазі, що він є законодавчим актом системного характеру, і визначаючи особливості здійснення цивільних прав, треба використовувати не лише положення глави 2 ЦК, а й відповідні норми з розділів «Особи», «Правочини. Представництво», а також норми Книги п'ятої ЦК, котрі регулюють загальні положення про зобов'язання (Розділ І), про договір (Розділ ІІ), окремі види зобов'язань (Розділ ІІІ), в т.ч. послуги (статті 901 - 907 глави 63 Розділу ІІІ ЦК України). Цивільний кодекс України в цілому, як і стаття 907 ЦК України не містить приписів про те, що вона є «спеціальною нормою і має переважне право у застосуванні перед іншими нормами, які регулюють договірні відносини», тим більше, що ч. 2 ст. 901 ЦК України передбачено, що положення цієї глави 63 можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Аналогічно застосовуються і відповідні норми Господарського кодексу України.

Інші доводи Апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами.

Згідно із ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення на позов.

Виходячи із приписів ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Оглянувши та дослідивши всі обставини даної справи, оцінивши їх в сукупності, колегія суду прийшла до висновку, рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2014 р. по справі № 914/3930/14, враховуючи ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.12.2014 р. по справі № 914/3930/14 про виправлення описки при зазначенні дати винесення рішення, залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 05.12.2014 р. по справі № 914/3930/14, враховуючи ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.12.2014 р. по справі № 914/3930/14 про виправлення описки при зазначенні дати винесення рішення, залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

В судовому засіданні 04.03.2015 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 10.03.2015 р.