Постанова

від 05.03.2015 по справі 923/1396/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 року Справа № 923/1396/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Лиманськ" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.14 у справі№923/1396/14 Господарського суду Херсонської області за позовомФермерського господарства "Лиманськ" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лиман" простягнення 110 474,00 грн В судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Бритвін О.М. -за дов. від 20.12.14; Саленко Ю.В. -за дов. від 20.02.15; від відповідача: Христофоров О.В. - за дов. від 27.02.15.

Фермерським господарством "Лиманськ" у вересні 2014 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиман" 110 474, 00 грн боргу. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості поставленого рибопосадкового матеріалу за видатковими накладними №11, 12, 13, 14 від 03.11.10, №15 від 05.11.10 згідно з договором купівлі-продажу від 01.11.10. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 629, 638, 692 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.10.14, ухваленим суддею Александровою Л.І., позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 110 474, 00 грн боргу. Суд першої інстанції визнав, надані позивачем видаткові накладі достатньою підставою для доведення факту поставки позивачем та отримання відповідачем товару за спірним договором, а відтак і для задоволення позовних вимог. При цьому, суд зазначив про недоведеність обставин щодо проведення відповідачем розрахунків з позивачем готівкою. Водночас, місцевий суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності не пропущений, оскільки відбулось його переривання. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 256, 261, 264, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, статей 193, 265 Господарського кодексу України. Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Ярош А.І. - головуючого, Журавльова О.О., Таран С.В., постановою від 02.12.14, перевірене рішення у справі скасував та прийняв нове рішення про відмову у позові. Апеляційний суд, надавши оцінку наданим позивачем на підтвердження своїх вимог видатковим накладним установив, що ці накладні не відповідають вимогам щодо первинних документів, визначеним приписами статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не підтверджують факт проведення господарської операції з поставки товару за спірним договором. Апеляційний суд установив і відсутність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника, як-то передбачено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженою Міністерством фінансів України від 16.05.96 №99 (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Також суд апеляційної інстанції установив, що копії квитанцій до прибуткового касового ордера не свідчать про проведення відповідачем часткової сплати вартості товару готівкою, оскільки з них неможливо встановити, товар за яким договором оплачується, які накладні є підставою для оплати, якою посадовою особою складені ці прибуткові касові ордери та відсутні самі номери ордерів, позаяк інших доказів на підтвердження факту відпуску позивачем продукції останнім не надано. З огляду на те, що суд не установив порушень прав позивача строк позовної давності не застосовувався. Апеляційний суд керувався приписами статей 525, 526, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Фермерське господарство "Лиманськ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а матеріали справи просить передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення апеляційним судом приписів статей 43, 95, 97, 101 Господарського процесуального кодексу України, положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18 та зауважує на тому, що був позбавлений можливості ознайомитись з поданими відповідачем доповненнями до апеляційної скарги. Не погоджується скаржник також з тим, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач змінив свою позицію та повністю заперечив факт поставки. Наголошує скаржник і на тому, що на правовідносини, які склались між сторонами, поширюються також положення Водного кодексу України, Закону України "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України, затверджених наказом Держкомрибгоспом від 18.03.99 №33, Інструкції про порядок спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 11.11.05 №623/404, і у відповідності до вимог вказаної Інструкції відповідачем мали бути складені певні документи, які безпідставно не були витребувані апеляційним судом. Скаржник, посилаючись на приписи статті 193 Господарського кодексу України, статей 509, 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", статей 4 7 , 43, 104 Господарського процесуального кодексу України, не погоджується з наданою апеляційним судом оцінкою видатковим накладним. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиман" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає наступне. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 01.11.10 між Фермерським господарством "ЛИМАНСЬК" - продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лиман" - покупцем, укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач зобов'язався продати та поставити рибопосадковий матеріал в кількості 20 тонн за ціною 9,00 грн за кг з урахуванням ПДВ, на загальну суму 180000 грн, а відповідач - прийняти і оплатити товар на умовах даного договору. Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що доставка товару відбуватиметься живорибним транспортом продавця. Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар проводиться покупцем шляхом внесення 10 % передплати, а потім за фактом поставки партії товару в касу або на розрахунковий рахунок продавця. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Фермерського господарства "Лиманськ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиман" 110 474, 00 грн боргу за договором від 01.11.10. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, зокрема передати майно, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої, однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Статтею 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець, постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами пункту 1 статті 692 цього ж Кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, якщо інше не визначено договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього. При цьому, видаткова накладна, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, у разі коли вона відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації, власника, на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З огляду на вимоги даного позову, предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення судами обставин щодо наявності між сторонами договірних відносин з продажу, факту продажу та поставки позивачем продукції на виконання умов договорів, оцінка документів, наданих на підтвердження факту продажу, поставки товару, виконання чи невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманого товару, умови проведення розрахунків, перевірка суми позову тощо. Скасовуючи рішення у справі суд апеляційної інстанції, на підставі повного та всебічного розгляду усіх обставин справи установив, що позивачем на підтвердження виконання ним зобов'язань за договором від 01.11.10 надано копії видаткових накладних №11 від 03.11.10 на суму 66000,00 грн, №12 від 03.11.10 на суму 18700,00 грн; №13 від 03.11.10 на суму 7150,00 грн, № 14 від 03.11.10 на суму 7150 грн, № 15 від 05.11.10 на суму 60874,00 грн. Надавши оцінку вказаним видатковим накладним, суд апеляційної інстанції визнав їх такими, що складені з порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки вони не містять усіх необхідних реквізитів, які повинні міститись у первинному документі, а саме у накладних відсутні відомості про місце їх складання, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, прізвища та ініціали осіб, що унеможливлює їх ідентифікування, відтиск печатки підприємства - отримувача товару, відсутні також і відомості про те, за яким договором поставлений товар. Таким чином, апеляційний суд установив, що вказані видаткові накладні не є належними доказами, які б підтверджували факт здійснення між сторонами господарської операції з продажу та поставки позивачем за договором від 01.11.10 рибопосадкового матеріалу. Інших доказів на підтвердження факту відпуску продукції відповідачеві, зокрема актів прийому - передачі товару від продавця покупцеві, товаросупроводжувальних документів, довіреностей на отримання товару, як установлено апеляційним судом, і це підтверджується матеріалами справи, позивачем не надано. Щодо доводу скаржник про те, що суд апеляційної інстанції повинен був витребувати для огляду певних документи, а саме акт зариблення водойми, заяву на проведення робіт з відтворення ВЖР, графік зариблення за 2010 рік, то за приписами статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено, зокрема обставини, які може підтвердити цей доказ . У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Згідно зі статтею 34 вказаного Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З матеріалів справи убачається, що суд апеляційної інстанції розглянув клопотання позивача про витребування вказаних документів та мотивовано відхилив його з посиланням на те, що надання цих документів не пов'язане безпосередньо з виконанням договору купівлі-продажу від 01.11.10, предметом якого є поставка позивачем відповідачеві рибопосадкового матеріалу. Разом з цим, апеляційний суд установив, що копії квитанцій до прибуткового касового ордера не свідчать про часткову сплату відповідачем вартості товару за цим договором, оскільки з них не убачається, товар за яким договором оплачувався, які накладні є підставою для сплати, якою посадовою особою складені прибуткові касові ордери та відсутні самі номери ордерів. За таких установлених обставин справи, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Посилання скаржника на те, що на дані правовідносини поширюються також положення Водного кодексу України, Закону України "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України, затверджених наказом Держкомрибгоспом від 18.03.99 №33, Інструкції про порядок спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 11.11.05 №623/404, не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки в даному випадку спірні правовідносини виникли з приводу виконання договору купівлі-продажу, і не застосування цих норм не спростовує висновку суду про недоведеність позивачем факту продажу та поставки продукції за цим договором. Визнається безпідставним і довід скаржника про те, що він був позбавлений можливості ознайомитись з доповненнями до апеляційної скарги, оскільки, як убачається з матеріалів справи, доповнення до апеляційної скарги подані відповідачем до суду 02.12.14, водночас 02.12.14 позивачем заявлено клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, яке містить напис представника позивача про ознайомлення та зняття необхідних копій (91 арк. спр.). Враховується і те, що представник позивача був присутній у судовому засіданні 02.12.14, з протоколу судового засідання від 02.12.14 не убачається, що останній заперечував проти розгляду апеляційної скарги через не ознайомлення з матеріалами справи, зауважень на протокол судового засідання у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України позивачем не надавалось, при цьому, останній скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, який був врахований апеляційним судом, при винесенні постанови. Таким чином, позивач не був позбавлений прав сторони, визначених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, а розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції відбувся з дотриманням принципів господарського судочинства, передбачених статтями 4 2 , 4 3 цього ж Кодексу. Інші доводи скаржника також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи наведене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.14 у справі № 923/1396/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Лиманськ" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець